Ухвала суду № 41392045, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/28873/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 по справі № 2а-12027/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "777 Компані ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Товариством до суду оскаржено податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції від 17.09.2010 № 0003512302/0 та № 0003522302/0, якими позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 73 906,00 грн. (у т.ч. 52 083,00 грн. за основним платежем та 21 823,00 грн. за штрафними санкціями) та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 62 501,00 грн. (у т.ч. 41 667,00 грн. за основним платежем та 20 834,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 у позові відмовлено з підстав недотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Рішення суду вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит, суми яких за підсумками перевірки, з посиланням на нікчемність правочинів платника податків, було визнано державним податковим органом завищеними, внаслідок чого згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми з придбання робіт у контрагента ТОВ "СК Техспецбуд", оскільки укладені договори субпідряду не мають реального характеру та укладені без мети настання правових наслідків обумовлених договорами, крім того, у контрагента відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, а отже, на думку контролюючого органу, такі правочини є нікчемними і формування валових витрат та податкового кредиту по таких правочинах є безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, за підсумками якої складено акт від 14.09.2010 № 5397/23-506/23909262.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97 "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 283/97), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 41 667,00 грн. та податок на прибуток на суму 42 190,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що ними було отримано інформацію від прокуратури Харківської області від 17.02.2010 № 45-09 про те, що відповідно до пояснень директора ТОВ "СК Техспецбуд" Лубенського А.І., він до господарської діяльності зазначеного підприємства ніякого відношення не має, договорів з позивачем не укладав та первинних документів не підписував, що свідчить про порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених наслідків, а отже такі правочини є нікчемними. Крім того, на підставі інформації з бази даних АС "Співставлення ПК та ПЗ" податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача можливості здійснювати фінансово - господарську діяльність (відсутність транспортних засобів, основних фондів, достатньої кількості найманих працівників), що також свідчить про здійснення правочинів без мети настання реальних наслідків.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентом ТОВ "СК Техспецбуд", що ґрунтувались на договорах субпідряду.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "СК Техспецбуд" було здійснено господарські операції по виконанню робіт з капітального та поточного ремонту об'єктів, обумовлених укладеними між ними договорами субпідряду, належне виконання яких та використання придбаних товарів в межах господарської діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами, які відповідно до Закону № 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат (договори субпідряду, податкові накладні, копії виписок з банківського рахунку, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних робіт).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Із наведеного випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки, є підставою для відповідальності платника податку.

Як вже зазначалось вище, між позивачем та контрагентом фактично було здійснено господарські операції обумовлені договорами субпідряду, реальність та належне виконання яких підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами.

Крім того, судом апеляційної інстанції також встановлено, що контрагентом позивача "СК Техспецбуд" задекларовано податкові зобов'язання по податковим накладним, на підставі яких позивачем і було сформовано податковий кредит, що підтверджується розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, яка міститься в матеріалах справи.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Як вже зазначалось вище, судами встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори субпідряду виконані, що підтверджується належно оформленими первинними документами необхідними як для віднесення понесених витрат до валових так і для формування податкового кредиту з ПДВ.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою або порушення позивачем правил оподаткування. Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 по справі № 2а-12027/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко