Постанова № 4138522, 04.06.2009, Рівненський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-6647/08/1770

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2009 року 14 год. 30 хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Василевич І.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу зо позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне про стягнення з відповідача підвищення до пенсії за 2006 - березень 2009 роки, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне про стягнення з відповідача підвищення до пенсії за 2006 - березень 2009 року.

В судове засіданні позивач не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідач в судове засідання не з'явився. Направив до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Відповідно до ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача ¬- суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом оглянуті та досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи.

  Дослідивши подану суду позовну заяву, заяву про збільшення позовних вимог, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити частково.

Суд виходив з такого.

Судом встановлено, що позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, є дитиною війни, що підтверджується паспортом позивача, відміткою внесеною до пенсійного посвідчення про наявність статусу дитина війни.

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року), зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії “дітям війни”, то відповідач не мав можливості у 2006 році реалізувати положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». А відтак, вимоги позивача за 2006 рік не обґрунтовані та не підлягають до задоволення.

 Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 зазначеного Закону, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп\2007 були визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". А отже, з 09.07.2007року дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було відновлено в повному обсязі. Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07.- 31.12.2007 року позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Що стосується дії у 2008 р., 2009 р. статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004, № 2195-ІV, то Законом України “Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Положення пункту 41 розділу II Закону України “Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.

Відповідно до п. 6 резолютивної частини вказаного рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Вказане рішення набуло чинності з 22.05.2008 року.

Крім того, на дату розгляду справи судом до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зміни не внесені, а відтак, вказана стаття дії в такій самій редакції, як і після 22.05.2008 року, тобто, передбачає виплату підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2007, 2008, 2009 рр.). Так, прожитковий мінімум для вказаної категорії осіб становив: 380 грн. в період з 01.01. по 31.03. 2007р.; 410,06 грн. в період з 01.04.по 30.09.2007р.; 415,11 грн. в період з 01.10.по 31.12.2007р.; 470 грн. в період з 01.01.по 31.03.2008р.; 481 грн. в період з 01.04. по 30.06.2008р.; 482 грн. в період з 01.07. по 30.09.2008р.; 498 грн. в період з 01.10. по 01.12.2008р.; 498 грн. - в 2009 році.

Постановою КМ України від 28.05.2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.

Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 у 2007 році підвищення до пенсії, як дитина війни не отримувала. В період 2008-2009 років позивач отримувала підвищення до пенсії в розмірах, передбачених Постановою КМ України від 28.05.2008 року №530, що є значно меншим від розміру визначеного ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни.

За таких обставин, суд вважає, що право позивача порушене, він має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008 року по березень 2009 року виходячи з мінімальної пенсії за віком, що визначеється в розмірі прожиткового мінумуму для осіб, що втатили працездатність.

Згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством . У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачам мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто позиція суб'єктами владних повноважень про причину невиконання своїх зобов'язань через відсутність коштів, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.03.2009 року є протиправними.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки порушення щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, строк позовної давності не застосовується.

З врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком за 2007-2009 роки, сума неотриманого ОСОБА_1 підвищення до пенсії за період з 09.07. по 31.12. 2007 року, за період з 22 травня по 31 березня 2009 року становить 1724,93 грн.

Враховуючи вищенаведене та враховуючи те що заперечень проти позову від відповідача не надійшло, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: за періоди з 09.07.2007 по 31.12.20007 року та з 22.05.2008 р. по 31.03.2009 р.

В задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. слід відмовити, так як: у період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р., у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 року - стаття 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» у відповідності із Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. діяла в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. положення Законів України про державний бюджет на 2007-2008 роки, що зупиняли дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх незастосування не було.

Суд з відповідача судового збору не стягує, так як в силу п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації від сплати державного мита звільняються. Судові витрати по справі слід присудити позивачу з державного бюджету у відповідності до вимог частини 3 статті 94 КАС України, відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1задоволити частково.

2. Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне (м.Рівне, вул. Відінська, 41, код ЗКПО 21098440) на користь позивача - ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 березня 2009 року в сумі 1724,93 грн. (одна тисяча сімсот двадцять чотири гривні дев'яносто три копійки).

3. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1судовий збір в сумі 17,25 грн. за позовними вимогами майнового характеру.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

6. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.М.Шевчук

Повний текст постанови складено 09.06.2009 р.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя С.М.Шевчук