Рішення № 41385191, 07.04.2014, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 1418/2636/12

Провадж.№ 2/481/4/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Васильченко Н.О.,

за участю секретаря - Юхименко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Арго-2006», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2012 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 17208,80 грн..

В обґрунтування заявлених вимог, позивачка зазначила, що у її власності перебуває земельна ділянка площею 3,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новобузької міської ради Миколаївської області. У 2011 році вона дізналася про самовільне захоплення та користування належною їй земельною ділянкою відповідачем ОСОБА_2, на її претензії останній повідомив, що він являючись головою ФГ «Арго-2006» на умовах договору оренди використовує вказану земельну ділянку, який укладено між очолюваним ним фермерським господарством та нею 05.01.2011 року.

Ухвалою суду від 12.03.2013 року неналежного відповідача ОСОБА_2 замінено належним - Фермерським господарством «Арго-2006».

В ході судового розгляду справи представник позивачки уточнив заявлені позивачкою ОСОБА_1 вимоги, зокрема, зазначив, що договір оренди земельної ділянки укладений 05.01.2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Арго» є недійсним з тих підстав, що поставлений в договорі підпис від її імені виконаний не нею, а іншою людиною, що підтверджується висновком спеціаліста НДЕКЦ УМВС України в Миколаївській області від 17.09.2012 року № 754. Окрім того, в спірному договорі відсутня істотна умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що передбачена ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Тому посилаючись на вказані обставини представник позивачка просив визнати договір оренди земельної ділянки від 05.01.2011 року недійсним та витребувати у відповідача ФГ «АГРО-2006» зазначену земельну ділянку, яка перебуває у нього незаконно і стягнути з вказаного господарства на її користь судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 позовні вимоги до відповідача ФГ «Арго-2006» підтримав і просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позовні вимоги позивачки не визнали, пояснили, що договір оренди земельної ділянки між ФГ «Арго-2006» та ОСОБА_1 був укладений та підписаний сторонами 05.01.2011 року за взаємною згодою. У спірному договорі передбачено всі істотні умови для даного виду правочину. Вказаний договір пройшов державну реєстрацію 15.12.2011 року у відділі Держкомзему Новобузького району, де перед реєстрацією він також пройшов певну перевірку на відповідність. Саме ОСОБА_1, а не будь-хто інший, підписувала спірний договір оренди землі, оскільки, в договорі є посилання на паспортні дані та ідентифікаційний номер останньої, а такі дані, він без дозволу їх власника, самостійно отримати не міг, при цьому на підставі зазначеного договору ОСОБА_1 у 2011 році одержувала орендну плату у розмірі 1737,53 грн., що свідчило про те, що їй було відомо про існування вказаного договору, а існування таких правовідносин тривалий час вказує про схвалення орендодавцем умов договору оренди землі. При цьому розмір орендної плати нараховувався у більшому розмірі та з врахуванням індексу інфляції. У 2012 році позивачка орендну плату, нараховану знов з підвищенням її розміру - 2000 грн., отримувати відмовилася, тому такі кошти направилися на її адресу поштовим переказом, які втім остання прийняти знову відмовилася. Тобто, визнаючи укладення оскаржуваного договору у 2011 році, вона раптом припинила його визнавати у 2012 році. Висновок спеціаліста, яким встановлено не підписання ОСОБА_1 оскаржуваної угоди, на їх думку, не є беззаперечним доказом, оскільки для належного доказування вказаних обставин, необхідно проведення судово-почеркознавчої експертизи і отримання відповідного висновку (акту) експерта. З цих підстав просили у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Вислухавши пояснення уасників процесу, дослідивши письмові докази, суд приходе такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що громадянці ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯЛ № 599045 на право власності на землю від 26.07.2010 року належить земельна ділянка площею 3,76 га, яка розташована на території Новобузької міської ради Миколаївської області, що передана їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 січня 2011 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Арго-2006» в особі його голови ОСОБА_2 був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років.

Зазначений договір зареєстровано відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області 15.12.2011 року за р./№ 482450004000491.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.01.2011 року, ОСОБА_1 передала, а ФГ «Арго-2006» в особі ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку в оренду.

Згідно із ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В силу ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч.1 ст.210, ч.3 ст.640 ЦК України, ч.2 ст.125 ЗК України і ст.18 указаного Закону України є укладеним (вчиненим) із моменту його державної реєстрації.

В силу ч.1 ст.14 указаного Закону договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою, шостою частинами ст.203 ЦК України. Зокрема, в силу вимог ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Крім цього, згідно ст.16 Закону України „Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, вказуючи на підроблення ОСОБА_2 її підпису у договорі оренди землі від 05.01.2011 року, звернулася до Новобузького РВ УМВС України з заявою, згідно з якою просила притягнути ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення ним злочину, передбаченого ст. 385 КК України.

В рамках дослідчої перевірки обставин за зверненням ОСОБА_1, спеціалістом ВКД НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_5 зроблено висновок № 754 від 17.09.2012 року, згідно з яким, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «підпис орендодавця» у договорі оренди землі від 05.01.2011 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Проте, вказаний висновок спеціаліста суд не знаходить належним і достатнім доказом, який беззаперечно вказує на не підписання оскаржуваного договору орендодавцем ОСОБА_1, з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненнями п. 17 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 15 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Повноваження же спеціаліста, як це видно зі змісту ст.. 54 ЦПК України обмежується лише наданням безпосередньої технічної допомоги або наданням роз'яснень у застосуванні технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань і отримані від нього дані не є доказом у справі. Його висновки під час вчинення процесуальних дій не можуть замінювати висновків експерта.

На відміну від професійної діяльності експерта при участі у справі спеціаліста не потрібне проведення експертизи для отримання певних висновків, а достатньо лише відповідної кваліфікації, необхідних знань, досвіду особи у певній галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Висновок спеціаліста у свою чергу ґрунтується лише на його професійних знаннях, досвіді, кваліфікації, а тому ніякого спеціального дослідження з застосуванням певних правил, використанням програм, засобів, способів та прийомів не потрібно.

Таким чином, відповідно до частини другої ст. 57 ЦПК України саме висновок експерта є засобом доказування, на підставі якого можуть встановлюватися фактичні дані щодо наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для справи (докази). Висновок спеціаліста, на який посилається позивачка як на доведену обставину не підписання нею спірної угоди, суд розцінює лише як письмовий доказ, який при дослідженні в судовому засіданні та відповідній оцінці, ставить під сумнів результати проведеного ним дослідження.

Виходячи з характеру матеріально-правового спору та зважаючи на істотну значимість проведення у справі саме судової почеркознавчої експертизи, суд неодноразово роз'яснював сторонам, а в першу чергу представнику позивачки, про його право заявити клопотання про її призначення, однак за весь час розгляду судової справи представник відповідного клопотання так і не заявили.

В силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, в судовому засіданні позивачкою ОСОБА_1 не доведено, що остання, як власник земельної ділянки, не давала свою згоду на укладення цього договору оренди землі з ФГ «Арго-2006» та не підписувала зазначений договір.

При перевірці доводів представника позивачки на те, що у спірному договорі відсутня істотна умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що в силу положень ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є підставою для визнання такого договору не дійсним, суд приходе наступного висновку.

Дійсно, при дослідженні спірного правочину, встановлено відсутність у ньому істотної умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, внесення якої до договору, передбачено ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Проте, ч. 1 ст. 3 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинний встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (Постанова Верховного Суду України від 25.12.2013 р. №6-78 цс 13).

Разом з тим, як вбачається зі змісту позову та досліджених доказів, позивачка не зазначила, чим відсутність зазначених умов у договорі порушила її законні права.

Як свідчать матеріали справи, відповідач виконує взяті на себе зобов'язання за договором і даних про те, що він намагався якимось чином зашкодити правам позивачки, матеріали справи не містять.

Таким чином, позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження, передбачених ст.215 ЦК України та ст.15 Закону України "Про оренду землі", підстав для визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним, тому суд відмовляє останній у задоволенні заявлених нею вимог.

З вказаних підстав, позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, які заявлені позивачем до того ж у невідповідний спосіб захисту порушеного права, задоволенню також не підлягають.

В силу вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, слід віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 5 - 8, 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Арго-2006», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки - відмовити.

Витрати понесені позивачем пов'язані з оплатою судового збору віднести на її рахунок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду, відповідно до ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя Новобузького районного суду

Миколаївської області Н.О. Васильченко