Рішення № 41378618, 12.11.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/872/14-ц Головуючий у 1-й інст. Замега І. І.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В., Борисюка Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Ходаківської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2014 року, -

встановила:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 17706,69 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, судом не встановлено строку дії кредитного договору та строку дії кредитної картки, що має суттєве значення для вирішення спору; судом помилково не застосовано до вимог Банку строки позовної давності.

Заслухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н , за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту в сумі 15000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 30.04.2014 року утворилась заборгованість в сумі 17 706,69 грн., з яких : 5359,26 грн. - заборгованість за кредитом; 8616,51 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2411,55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 819,37 грн. - штраф (процентна складова).

Під час розгляду справи судом ОСОБА_1 подав письмове клопотання про застосування до вимог Банку строків позовної давності (а.с. 102).

За змістом статей 526, 530, 610, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, застосовується позовна давність в один рік.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається із пункту 3.1.1 Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. Граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця. Згідно пункту 5.4 зазначених Правил, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці.

Отже, у даному випадку перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) відносно щомісячних платежів, а саме процентів за користування кредитом, починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), який є останнім днем строку дії договору. Зазначене підтверджується висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постановах № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 01 жовтня 2014 року.

Згідно довідки Банку від 12.11.2014 року, інформації про картку/рахунок НОМЕР_1, яку ОСОБА_1 отримав 09.10.2007 року (а.с. 16, 100), строк дії картки встановлений до 06/2011 року. Зазначені обставини не спростовані відповідачем та його представником.

Таким чином, враховуючи, що умови договору (заява відповідача, Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою) не містять обов'язку держателя картки погашати заборгованість по тілу кредиту щомісячними платежами; строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці, тобто 30.06.2011 року, доводи апеляційної скарги щодо помилкового не застосування до цих вимог Банку строків позовної давності є безпідставними, а позов Банку про повернення простроченого тіла кредиту в сумі 5359,26 грн. є обґрунтованим, оскільки позивач звернувся до суду в межах загального строку позовної давності, а саме 05.06.2014 року.

Проте, вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, суд першої інстанції не врахував, що строк звернення до суду з такою вимогою закінчився, зважаючи на те, що останній платіж по відсотках відповідачем здійснено у липні 2010 року і він під час судового розгляду подав заяву про застосування строків позовної давності.

Безпідставно судом також не застосовано строки позовної давності до інших вимог банку, зокрема про стягнення з відповідача штрафу та комісії за користування кредитом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 17706,69 грн. до 5359,26 грн. В частині стягнення з відповідача судових витрат рішення зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2014 року змінити, зменшивши суму стягнення з 17706,69 грн. до 5359,26 грн.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді:

<