Ухвала суду № 41376858, 20.10.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/1037/14 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.

Провадження № 22-ц/783/4911/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійних захворювань, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь 30 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійних захворювань. В обґрунтування вимоги послався на те, що: 16.08.1982 року прийнятий підземним гірником очисного вибою 1-го розряду на шахту № 10 «Великомостівська»; 19.09.1989 року переведений на посаду учня гірника; 13.10.1989 року - на посаду підземного гірника 3-го розряду; 02.11.1993 року - на посаду учня гірничого робітника очисного вибою; 28.12.1993 року - на посаду підземного гірничого робітника очисного вибою 5-го розряду; 15.04.1999 року звільнений з роботи за власним бажанням. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в нього значно погіршився стан здоров'я, внаслідок чого неодноразово був змушений звертатися за медичною допомогою. Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 18.09.2013 року, наданої міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК видно, що йому відповідно до довідки МСЕК від 29.08.2006 року вперше було встановлено 30% втрати професійної працездатності; згідно з довідкою МСЕК від 02.07.2007 року йому встановлено 30% втрати профпрацездатності; відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-2 № 028652 від 01.07.2010 року - встановлено безтерміново 40% втрати проофпрацездатності; згідно з довідкою МСЕК від 01.07.2010 року серії ЛВА-1 № 465240 - безтерміново встановлено II групу інвалідності. Зазначає, що внаслідок отримання професійних захворювань йому завдано значної моральної шкоди, яка виражається у втраті працездатності, головній болі, відчуває загальну слабкість, підвищену пітливість, задишку при ходьбі, болі в грудній клітці та попереково-крижовому відділі хребта, відчуває великі незручності при веденні домашнього господарства.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_2 6000 (шість тисяч),00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійних захворювань.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» в дохід держави судовий збір у сумі 243 (двісті сорок три),60 грн.: одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ - 37983843, банк одержувача ГУДК у Львівській обл., МФО - 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу - 22030001.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та Державне підприємство «Львіввугілля».

ОСОБА_2 вважає рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд правильно дійшов висновку про обов'язковість відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, проте він не згідний з розміром моральної шкоди, яка присуджена, оскільки судом неповно враховано, що 10 років 8 місяців він пропрацював на шахтах ДП «Львіввугілля» в шкідливих умовах праці, що призвело до того, що актом № 824 від 29.08.2006 року йому вперше встановлено 30% втрати професійної працездатності. Згідно довідки серії ЛВА-2 № 028652 від 01.07.2010 року, виданої міжрайонною спеціалізованою профпаталогічною МСЕК йому безтерміново встановлено 40% ступеня втрати працездатності. Згідно довідки серії ЛВА-1 № 465240 від 01.07.2010 року, виданої міжрайонною спеціалізованою профпаталогічною МСЕК йому безтерміново встановлена ІІ група інвалідності. Звертає увагу на те, що отримане професійне захворювання призвело до вимушених змін у його житті та втрати нормальних життєвих зв'язків, що спричиняє йому моральні та душевні страждання. Вважає, що суд визначив розмір моральної шкоди без урахування роз'яснення положень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами та доповненнями. Стверджує, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, а також конкретних обставин по справі і наслідків, що настали. Просить оскаржуване рішення суду змінити в частині стягнення з ДП «Львіввугілля» в його користь 6000 (шість тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров?я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання, стягнувши з ДП «Львіввугілля» в його користь 30 000 (тридцять тисяч) гривень на відшкодування такої.

Державне підприємство «Львіввугілля» вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що в підтвердження факту спричинення моральної шкоди судом взято до уваги виписку з акту огляду у МСЕК від 29.08.2006 року, якою встановлено лише факт втрати працездатності внаслідок професійного захворювання. Однак даний акт не містить відомостей про наявність у потерпілого стресу чи його наслідків, депресії чи інших негативних виявів стану потерпілого. Відтак вищезазначений акт не може бути доказом спричинення власником моральної шкоди. Крім цього, позивачем не долучено жодних документів медичного характеру, які б могли бути підставою для відшкодування моральної шкоди, крім того позивачем пропущено строк позовної давності. Звертає увагу на те, що позивач, при прийнятті на роботу з умовами праці на шахті, наявністю на робочому місці небезпечних шкідливих факторів, можливими наслідками їх впливу на здоров'я та своїми правами, пільгами та компенсаціями за роботу в таких умовах був ознайомлений та згідний, що виключає вину відповідача в заподіянні моральної шкоди. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 80, 81), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, подали клопотання та заяву про слухання справи у їх відсутності (а.с. 82, 85).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 21.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому відшкодування моральної шкоди повинно проводитись роботодавцем - ДП «Львіввугілля».

Під моральною шкодою, згідно з п. 3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч. 1 п. 9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч. 2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 pоку, ушкодження здоров'я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з копією наявної у матеріалах справи трудової книжки позивач ОСОБА_2 16.08.1982 року прийнятий підземним гірником очисного вибою 1-го розряду на шахту № 10 «Великомостівська». 19.09.1989 року переведений на посаду учня гірника. 13.10.1989 року переведений на посаду підземного гірника 3-го розряду. 02.11.1993 року переведений на посаду учня гірничого робітника очисного вибою. 28.12.1993 року переведений на посаду підземного гірничого робітника очисного вибою 5-го розряду. 15.04.1999 року звільнений за власним бажанням (а.с. 6-7).

У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений звертатися за медичною допомогою, що підтверджується копіями наявних у справі медичних документів (а.с. 8-24).

Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 18.09.2013 року, наданої міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК, ОСОБА_2 вперше був оглянутий психіатричною МСЕК: акт № 1124 від 20.05.2003 року. Встановлено: III група загальне захворювання. Дата переогляду 29.05.2004 року; акт № 1131 від 10.06.2004 року. Встановлено: III група загальне захворювання. Дата переогляду 11.06.2005 року; акт № 1179/1184 від 08.06.2005 року. Встановлено: II група загальне захворювання. Дата переогляду 09.06.2006 року; акт № 1350 від 19.06.2006 року. Встановлено: II група загальне захворювання. Дата переогляду 19.06.2007 року; огляд Міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК акт № 824 від 29.08.2006 року. Встановлено: II група загальне захворювання 30% проф. Дата переогляду 19.06.2007 року; акт № 896 від 02.07.2007 року. Встановлено: II група загальне захворювання 30% проф. Дата переогляду 02.07.2010 року; акт № 796 від 01.07.2010 року. Встановлено: II група загальне захворювання 40% проф. на безтерміново (а.с. 29).

Згідно з довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 014510 від 29.08.2006 року ОСОБА_2 встановлено 30% втрати професійної працездатності (а.с. 25).

Відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-2 № 021535 від 02.07.2007 року йому встановлено 30% втрати професійної працездатності (а.с. 26).

Згідно з довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 028652 від 01.07.2010 року позивачу безтерміново встановлено 40% втрати професійної працездатності (а.с. 27).

Відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 № 465240 від 01.07.2010 року ОСОБА_2 безтерміново встановлено II групу інвалідності (а.с. 28).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 1 статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України (435-15) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Вищенаведені обставини справи та правові положення, на думку міського суду, свідчать про доведення факту спричинення позивачеві моральної шкоди унаслідок ушкодження його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, що потягло за собою професійні захворювання, а отже, про право позивача на її відшкодування.

Факт спричинення позивачеві моральної шкоди підтверджується також наявними у справі копіями медичних документів та знаходить своє пояснення згідно із вищевказаними положеннями Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), судом ураховано тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, погіршення його стану здоров'я, тяжкість професійних захворювань, настання у зв'язку з цим негативних змін у його житті, необхідність лікування, втрату у зв'язку з цим життєвих зв'язків, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обсяг втрати позивачем працездатності унаслідок профзахворювань: хронічного бронхіту, емфіземи легень, що на сьогодні становить 40 %. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Тому суд першої інстанції вважав, що сума компенсації спричиненої позивачеві моральної шкоди повинна складати 6000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення 30000,00 грн., то міський суд зазначив, що така належним чином не вмотивована, є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві шкоди.

Твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надані у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Колегія суддів погоджується з висновками міського суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті й справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Мотиви апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки судом першої інстанції дано належну оцінку його доказам про ступінь спричинених йому моральних страждань. Суд виважено підійшов до визначення розміру відшкодування, навів у рішенні достатньо мотивів, врахував роз?яснення Пленуму Верховного Суду України у постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», а саме - обсяг та характер страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат їх тривалість і неможливість відновлення, а також обсяг додаткових зусиль для організації свого життя. Тому прийшов до вірного висновку, визначивши суму відшкодування в розмірі 6000 гривень. Мотиви апеляційної скарги позивача про невідповідність висновків суду в цій частині - необґрунтовані, а відтак його апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Посилання апелянта ДП «Львіввугілля» на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, не заслуговує на увагу та спростовується наступним.

До вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Посилання апелянта на те, що позивачем не представлено медичного висновку про встановлення факту наявності моральної шкоди також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров?я, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 року, визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров?я, пов?язане з виконанням трудових обов?язків», у п. 3.8 якого передбачалося, що на МСЕК покладено обов?язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Решта доводів апеляційних скарг спростовуються матеріалами справи і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтами не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому підстав для їх задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державного підприємства «Львіввугілля» - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.