Рішення № 41374404, 11.11.2014, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2882/13-ц

2/303/3607/14

Номер рядка стат.звіту - 26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Заболотного А.М.

при секретарі Штець І.І.

за участю представника позивача Гриниха Т.Ю.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

в с т а н о в и в:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 51,50 квадратних метрів, житловою площею 29,30 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKА0GK00000167 від 12.09.2006 року в розмірі 36426,19 доларів США. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з кредитним договором № MKА0GK00000167 від 12.09.2006 року, ЗАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 20000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.09.2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 12.09.2006 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Банк свої зобов'язання за договором виконав повністю, надавши у розпорядження ОСОБА_4 суму кредитних коштів визначену договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцвом про смерть від 27.03.2007 року. Тому ОСОБА_3, як спадкоємець після смерті позичальника ОСОБА_4, бабула всіх прав та обов'язків іпотекодавця, а тому за рахунок предмета іпотеки вимоги кредитора мають бути задоволені. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним догвоором, станом на 01.01.2013 року заборгованість становить 291154,54 грн.. Крім того, просить виселити відповідача та інших осіб, які проживають у квартирі, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та подав письмові заперечення проти позову.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст. 215 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до кредитного договору № MKА0GK00000167, укладеного 12.09.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, останній отримав кредит в розмірі 20000 доларів США і зобов'язався повернути зазначену суму в строк до 12.09.2016 року зі сплатою за користування кредитом відсотків розмірі 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 12.09.2006 року, згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно, квартира, загальною площею 51,50 квадратних метрів, житловою площею 29,30 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Із представленого банком розрахунку заборгованості вбачається, що загальна сума заборгованості за кредитним договором № MKА0GK00000167 від 12.09.2006 року становить 36426,19 доларів США, що становить 291154,54 грн. та складається з наступного: 16978,23 доларів США - заборгованість по кредиту, 8928,87 доларів США - проценти, 1600,00 доларів США - комісія, 8919,09 доларів США - пеня. Розмір боргу стверджується копією розгорнутого розрахунку заборгованості станом на 03.01.2013 року. Вказані розрахунки складені відповідно до умов кредитного договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностроння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник та відповідно іпотекодавець - ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1.

Відповідно до довідки № 1371, виданої ЖРЕП № 3 29.03.2008 року, на день смерті ОСОБА_4 в квартирі, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1, проживала та була зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_3, яка є дружиною ОСОБА_4

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно з ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пленум Верховного Суду України в п. 27 постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкриття провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконання обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами ст. 625 цього Кодексу.

Слід також зазначити, що акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Як вбачається з спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.02.2008 року ОСОБА_3 успадкувала грошовий вклад. Загальна вартість успадкованого майна становить 3990,96 грн. Згідно з свідоцтва про право на спадшину за законом від 20.02.2008 року ОСОБА_3 також успадкувала будинок, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_2. В свою чергу свідоцтво про право на спадщину на квартиру в АДРЕСА_1 не видавалося.

Беручи до уваги, що ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом, не подавала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини, а тому встановленим є факт прийняття нею спадщини за померлим чоловіком ОСОБА_4, включаючи і його зобов'язання (борги). Той факт, що ОСОБА_3 не отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно, а саме на квартиру в АДРЕСА_1 та не зареєструвала своє право власності на зазначене нерухоме майно не може бути доказом того, що у неї не виникли обов'язки, які належали спадкодавцю як боржнику за кредитним договором. Невиконання спадкоємцями вимог закону щодо оформлення та реєстрації спадкового майна не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Також встановлено, що 12.06.2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» направило до Мукачівської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором № MKА0GK00000167 від 12.09.2006, вимоги якої пропонувалося довести до відома останніх. Листом-претензією від 26.11.2012 року позивач повідомляв ОСОБА_3 про наявність кредиторської заборгованості, однак відповідач вимоги позивача щодо сплати заборгованості за кредитним договором не виконала.

Відповідно до частин 1-4 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ст. 1282 ЦК України).

Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3, яка є спадкоємцем ОСОБА_4, згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України фактично прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, а не оформлення спадщини відповідачем ОСОБА_3 не спростовує переходу до неї права на спадкове майно, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

3гідно з ч. 1 ст. 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 36 Постанови від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна. Отже, правила ст. 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Виходячи із наведеного, суд вважає, право власності на предмет іпотеки перейшло в порядку спадкування від іпотекодавця (позичальника) до його спадкоємця (відповідача).

Положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вказані положення, відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 22 договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (застереженням в іпотечному договорі). Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи те, що перехід права власності на квартиру ОСОБА_3 не змінив статусу квартири як іпотечного майна, і новий власник набув статусу іпотекодавця, у зв'язку з чим ОСОБА_3 повинна нести всі права та обов'язки за іпотечним договором у тому ж обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є підставними і такими, що підлягають до задоволення.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у своєму листі від 07.10.2010 року «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин», роз'яснює: Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом. Статтею 39 Закону N 898-IV передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців. Разом з тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону N 898-IV. Таким чином, Закон N 898-IV містить в собі суперечливі позиції щодо процедури проведення виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Виходячи із аналізу наведених правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк. Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону N 898-IV та ч. 3 ст. 109 ЖК, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення таких житлових приміщень їх мешканцями в розумінні вимог ст. 3 ЦПК щодо права особи для звернення до суду за захистом.

Таким чином, вимоги позову про виселення відповідача з квартири, що є предметом договору іпотеки, то суд вважає їх безпідставними, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підстав доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд може залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача виключно за клопотанням позивача. Виходячи із зазначених норм закону, суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги позивача стосовно виселення інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), слід також відмовити, оскільки враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, повноваження щодо залучення інших осіб в якості відповідачів у справі у суду відсутні.

Також суд враховує і те, що день ухвалення судом рішення набув чинності Закон України «Про мароторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

При цьому судом встановлено, що хоч кредит наданий в іноземній валюті, проте не є споживчим. Крім того, представником позивача не спростовано факту наявності в позивача іншого нерухомого житлового майна, зокрема прийнятого у спадщину за померлим чоловіком. Враховуючи наведене, відповідач не є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно з ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2911,55 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 23, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МКA0GК00000167 від 12.09.2006 року в розмірі 36426,19 доларів США, з яких 16978,23 доларів США - заборгованість по кредиту, 8928,87 доларів США - проценти, 1600,00 доларів США - комісія, 8919,09 доларів США - пеня, що становить 291154,54 грн. звернути стягнення на передану в іпотеку квартиру загальною площею 51,50 квадратних метрів, житловою площею 29,30 квадратних метрів, що знаходиться за адресою Закарпатська область, АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з правом отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від їх форм власності.

Початкову ціну предмета іпотеки встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час його реалізації.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 2911,55 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.М.Заболотний