Постанова № 41372552, 12.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 року Справа № 908/2043/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Ведмедя А.Є., довіреність № 1/27 від 31.12.2013 р.;

відповідача -Денисюк О.С., довіреність № 10-ГП від 07.05.2013 р. ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2960 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі № 908/2043/14

за позовом Концерну "Міські теплові мережі" в особі філії Концерну "Міські теплові мережі" Жовтневого району, м. Запоріжжя

до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", м. Запоріжжя

про визнання укладеним договору купівлі-продажу теплової енергії

ВСТАНОВИЛА:

Концерн "Міські теплові мережі" в особі філії Концерну "Міські теплові мережі" Жовтневого району звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" про визнання укладеним між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 660056 від 23.09.2013 року в редакції, наведеній в позовній заяві.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі № 908/2043/14 (суддя Шевченко Т.М.) позов задоволено.Визнано укладеним між сторонами договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 660056 від 23.09.2013 року в редакції, наведеній в позовній заяві.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим гсоподарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарським судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідно до чинного законодавства укладення договору є обов'язковим лише у разі прямої вказівки.в законі про обов'язковість укладення договору даного виду, тоді як в нормативно-правових актах, на які посилається позивач промо не вказано про обов'язковість укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, а міститься заборона на відпуск та користування тепловою енергією без договору та про право теплопостачальної організації укласти договір купівлі-продажу теплової енергії зі споживачами.

Також зазначає на неврахування судом того, що відсутність технічної можливості відключити спірні приміщення від централізованої системи теплопостачання житлового будинку стосуюється порядку відключення споживачів від мереж теплопостачання, а не порядку укладення з ними договорів купівлі-продажу теплової енергії.

Окрім цього відповідач зазначає на необгрунтований висновок господарського суду першої інстанції, що теплове навантаження на теплову енергію, що постачається до приміщень, які перебувають на балансі відповідача передбачено «Розрахунками теплового навантаження згідно з фактично встановленими опалювальними пристроями» виконаними ТОВ «МТ»ГРУПП» та ТОВ «УОС» згідно із заявками ФОП ОСОБА_3, та ФОП ОСОБА_4, оскільки відповідач не знаходиться у правовідносинах з вказаними приватними підприємцями, а судом не досліджено наявність опалювальних пристроїв в цих приміщеннях, що, на думку відповідача, суттєво впливає на розмір навантаження.

Також апелянт зазначає, що спірні приміщення використовуються мешканцями будинків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, як допоміжні для особистих потреб, а тому ці приміщення відповідно до п. 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об'єктами спільної власності співвласників багатоквартирного будинку та між позивачем та відповідачем укладено договір № 753 від 01.08.2002 р. на постачання теплової енергії в гарячій воді, за яким теплова енергія постачається до житлових будинків, де знаходяться ці приміщення, а тому вважає, що відсутня потреба в укладенні окремого договору на теплопостачання цих приміщень, а плата за теплову енергію повинна нараховуватись за умовами вже діючого договору, за тарифами, затвердженими Запорізькою міською радою для населення.

Дослідивши матеріали справи, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, спірні правовідносини виникли між сторонами при укладанні господарського договору про енергопостачання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є балансоутримувачем будинків АДРЕСА_2, в які вбудовано спірні приміщення № 34 та № 37, система опалення яких є невід'ємною частиною централізованої системи опалення вказаних житлових будинків, а тому після припинення укладених з колишніми орендарями цих приміщень договорів купівлі продажу теплової енергії на їх теплопостачання , відповідно до положень ст.ст. 11, 16, 649, 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 179, 181, 187, 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 1, 2, 54-57 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст. 19, 24 Закону України «Про теплопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198, наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 169 від 06.11.2007 є обов'язковим укладення відповідачем з теплопостачальною організацією (позивачем) окремого договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді до цих приміщень.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.06.2014 № 22554900 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, зареєстровано за державою.

Згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.06.2014 № 22544230 право власності на нежитлове приміщення підвалу літ. В-4 (приміщення № 37), площею 87,5 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, зареєстроване за державою.

Відповідно до реєстраційного посвідчення бюро технічної інвентаризації від 20.09.1990 ЗДП «РАДІОПРИЛАД» є домовласником (балансоутримувачем) чотирьохповерхового будинку за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до реєстраційного посвідчення бюро технічної інвентаризації від 28.11.1991 ЗДП «РАДІОПРИЛАД» є домовласником (балансоутримувачем) будинку за адресою: АДРЕСА_3

Вказані приміщення перебували на правах оренди у ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 та передані за актами приймання-передачі від 24.05.2013 та 30.08.2013, відповідно, балансоутримувачу - ЗДП «РАДІОПРИЛАД» (а.с.40,41).

Відповідно до акту обстеження системи теплопостачання від 18.09.2013 р., складеного комісією теплопостачальної організації (позивача) у присутності уповноваженого представника споживача з експлуатації систем тепло споживання нач. ЖКО ЗДП «Радіоприлад», орендарями система опалення приміщень залишена без змін, реконструкцій не проводилось, розрахунки теплового навантаження відповідають фактично встановленим опалювальним пристроям ( а.с. 30).

Концерн «МТМ» в особі філії Концерну «МТМ» Жовтневого району здійснював та продовжує здійснювати як суб'єкт природних монополій відповідно до статті 19 Закону України «Про природні монополії» постачання теплової енергії у житлові будинки по АДРЕСА_2, в тому числі в нежитлові приміщення № 34 в будинку 14-Б та приміщення підвалу літ. В-4 в будинку 14-В (приміщення № 37), які перебувають на балансі відповідача - ЗДП «РАДІОПРИЛАД».

Згідно з витягом Головного управління статистки у Запорізькій області станом на 21.01.2014 керівником Концерну «МТМ» є Фоміч Сергій Володимирович.

Пунктом 6.1 Положення про Філію Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району визначено, що Філія є структурним підрозділом Концерну без права юридичної особи і діє на підставі цього Положення.

Відповідно до п. 5.2 Положення про Філію Концерну «Міські теплові мережі» Жовтневого району директор Філії має право в межах довіреності укладати та виконувати договори, а також вчиняти всі інші дії, пов'язані з діяльністю Концерну, які не заборонені чинним законодавством.

Згідно із п. 1 довіреності від 30.01.2014 № 513/1/20-19, Концерн «МТМ» в особі генерального директора Фоміча Сергія Володимировича уповноважив директора Філії Конерну «МТМ» Жовтневого району Чаюна Євгена Миколайовича, серед іншого, укладати від імені Концерну «МТМ» і оформляти за своїм підписом та печаткою Філії Концерну «МТМ» Жовтневого району договори купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, про закупівлю теплової енергії за державні кошти, на поставку теплової енергії в гарячій воді, про надання послуг з централізованого опалення та підігріву питної води, договори про взаємне співробітництво, додатки, додаткові угоди, протоколи розбіжностей, протоколи узгодження розбіжностей до них.

Філія Концерну «МТМ» Жовтневого району 02.10.2013 направила ЗДП «РАДІОПРИЛАД» два примірники договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 660056 від 23.09.2013 та додатки до договору, проте відповідач не повернув позивачеві підписаний примірник угоди, при цьому відмовився укласти договір, з підстав, викладених у листі №ЗДЕ-2915 від 11.12.2013, що спричинило спір і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі за захистом порушеного права.

Згідно зі статтею 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Також, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено і статтею 11 ЦК України.

При цьому, частиною другою статті 67 ГК України та статтею 627 ЦК України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Крім того, загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 ГК України, згідно пункту третього якої укладення договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Зокрема, частиною першою статті 187 ГК України передбачено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно зі статтею 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Як правильно зазнчив господарський обов'язковість укладення договорів на постачання теплоенергії передбачена нормами ст. 275 ГК України, п.п. 1 п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», п. 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198.

Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються, зокрема, Законами України «Про житлово-комунальні послуги» і «;Про теплопостачання».

Відповідно до частин 2 і 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.

Особливими учасниками цих відносин є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником( ч. 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що балансоутримуваче будинку, групи будинків, житлового комплексу) є власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків та споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного ремонту і утриманню, в а також забезпечення управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно закону.

Відповідно до приписів цієї ж статті Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Виходячи з положень статей 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про теплопостачання» споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо.

Зважаючи на вказану норму статті 19 Закону України «Про теплопостачання» колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скразі на те, що відсутність технічної можливіості відключити спірні приміщення від централізованої системи теплопостачання житлового будинку стосуюється порядку відключення споживачів від мереж теплопостачання, а не порядку укладення з ними договорів купівлі-продажу теплової енергії.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції ,з акту обстеження системи теплопостачання від 18.09.2013 р.( а.с. 50). вбачається, що спірні нежитлові приміщення є вбудованим в житлові будинки № 14 -Б та АДРЕСА_3, теплопостачання яких здійснюється позивачем як теплопостачальною організацією, і ці приміщення мають єдину систему централізованого опалення з цими житловими будинками.

Зважаючи на це, відключення теплопостачання в ці приміщення без конструктивного переобладнання системи опалення будинку є технічно неможливим.

В свою чергу, за приписами наведеної статті статті 19 Закону України «Про теплопостачання», теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Натомість статтею 24 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що основним обов'язкам споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 1 статті 277 Господарського кодексу України встановлено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4. Правил користування тепловою енергією», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової інергії між споживачем та теплопостачальною організацією.

Отже, зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства, які забороняють бездоговірне використання теплової енергії, вказують що таке використання допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової інергії між споживачем та теплопостачальною організацією та передбачають обов'язок споживача укласти відповідний договір купівлі-продажу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скраги щодо відсутності прямої вказівки закону про обов'язковість укладення такого длговору

Стаття 181 ГК України встановлює загальний порядок укладання господарських договорів, а саме: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Позивач, як теплопостачальна організація, 02.10.2013 направив відповідачу (який в даному випадку, як балансоутримувач будинків є споживачем цих послуг) два примірники договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 660056 від 23.09.2013 та додатки до договору.

Проте відповідач відмовився укласти договір.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції проект договору № 660056 від 23.09.2013 (з додатками до нього 1, 1а, 2/1, 2/2, 3, 4) містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів.

Як було наведено вище, спірні приміщення, що перебувають на балансі відповідача, є вбудованим в житлові будинки за адресою АДРЕСА_2 та 14-В і мають з цими будинками єдину систему централізованого опалення , у зв'язку з чим відключення теплопостачання в ці приміщення без конструктивного переобладнання системи опалення житловихбудинків є неможливим.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, теплове навантаження на теплову енергію, що постачається до приміщень, які перебувають на балансі відповідача, передбачене «Розрахунком теплового навантаження на опалення згідно фактично встановленим опалювальним пристроям» щодо об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виконаним ТОВ «МТ ГРУПП» у відповідності з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, затверджені Держжитлокомунгоспом України від 14.12.1993 (КТМ 204 України 244-94). Даний розрахунок застосовувався при укладенні договору із орендарем ФОП ОСОБА_3 щодо цього ж приміщення.

Теплове навантаження на теплову енергію, що постачається до приміщень, які перебувають на балансі відповідача, передбачене «Розрахунком теплового навантаження на опалення» щодо об'єкту за адресою: АДРЕСА_2, виконаний ТОВ «ЕОС» у відповідності з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, затверджені Держжитлокомунгоспом України від 14.12.1993 (КТМ 204 України 244-94). Даний розрахунок застосовувався при укладенні договору із орендарем ФОП ОСОБА_4 щодо цього ж приміщення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необгрунтований висновок господарського суду першої інстанції щодо визначення теплового навантаження у спірні приміщення згідно з вказаними «Розрахунками теплового навантаження згідно з фактично встановленими опалювальними пристроями» з посиланням на те, що відповідач не знаходиться у правовідносинах з вказаними приватними підприємцями, а судом не досліджено наявність опалювальних пристроїв в цих приміщеннях.

Як було зазначено вище, відповідно до акту обстеження системи теплопостачання від 18.09.2013 р., складеного комісією теплопостачальної організації(позивача) у присутності уповноваженого представника споживача (позивача) з експлуатації систем тепло споживання нач. ЖКО ЗДП «Радіоприлад», орендарями система опалення приміщень залишена без змін, реконструкцій не проводилось, розрахунки теплового навантаження відповідають фактично встановленим опалювальним пристроям( а.с. 30).

Господарський суд в оскаржуваному рішенні послався на вказаний акт.

Також, як правильно зазначив господарський суд, з огляду на те, що приміщення є нежитловими, розрахунки за теплову енергію мають здійснюватись за тарифами, встановленими для інших споживачів (крім населення).

Саме такий тариф визначено позивачем у своєму проекті договору (додаток 4).

Господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача аналогічні доводам апеляційної скарги щодо відсутності необхідності укладення окремого договору на теплопостачання до спірних приміщень через те, що ці приміщення використовуються мешканцями будинків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, як допоміжні для особистих потреб, а тому ці приміщення відповідно до п. 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об'єктами спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, а між позивачем та відповідачем укладено договір № 753 від 01.08.2002 р. на постачання теплової енергії в гарячій воді, за яким теплова енергія постачається до житлових будинків, де знаходяться ці приміщення,.

Як правильно послався господарський суд першої інстанції, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та приміщення підвалу літ. В-4 (приміщення № 37), площею 87,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, належать до структури житлових будинків, втім не відносяться до житлового фонду, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якої вказані приміщення зареєстровані окремо, як нежитлові.

Отже приміщення, що входять до структури житлового будинку, але не відносяться до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, оскільки предметом договору, що укладається за даним рішенням, є окремі приміщення, посилання відповідача на договір №753 від 01.08.2002 є необґрунтованим.

Оскільки ЗДП «РАДІОПРИЛАД» є балансоутримувачем будинків, в яких розташовані спірні нежитлові приміщення, відповідач необґрунтовано ухиляється від укладання договору.

Також колегія суддів відхиляє через їх необгрунтованість доводи відповідача щодо обрання позивачем способу захисту, який не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Оскільки, як було наведено вище обов'язковість укладення договору на постачання теплоенергії передбачена нормами ст. 275 ГК України, п.п. 1 п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», п. 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198 відмова відповідача в даному випадку від його укладення суперечить як зазначеним нормам, так і вимогам ч. 3 ст. 6, ст.ст. ст.ст. 627, 630 Цивільного кодексу України.

У разі такої відмови відповідно до положень ст.ст. 3,6, 12-15,20,630, 640,642,643 Цивільного кодексу України теплопостачальна організація вправі звернутись за захистом свого права на підставі п. 1 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України (визнання права) шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов'язок.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною зокрема в постанові від 10.10.2012 р. № 6-110цс12.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про укладення договору № 660056 із відповідними додатками до нього, у запропонованій ним редакції, є правомірною, відповідає приписам ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України, а тому підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі № 908/2043/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 13.11.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І.