Рішення № 41372359, 11.11.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/108/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2014 Справа № 908/4048/14

За позовом Дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3)

до відповідача: Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, буд. 99, тел. (0629) 408879, 400189, 408634, факс (0629) 408660 )

про стягнення суми 1039232,07 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - Краснокутська Т.О. (дов. № 11-06/2014 від 11.06.2014 р.);

Від відповідача - Литкін А.П. (дов. № 01-10/360 від 27.10.2014 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 1039232,07 грн., із яких: 786278,00 грн. заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. з урахуванням інфляційних втрат, 233742,37 грн. пені, 19211,70 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.10.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4048/14, справі присвоєно номер провадження 20/108/14, справу призначено до розгляду на 05.11.2014 р. На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошено перерву до 11.11.2014 р.

11.11.2014 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

11.11.2014 р. від позивача через канцелярію суду надійшло уточнення розміру позовних вимог за вих. № 06-11/2014 від 06.11.2014 р., яке є по суті заявою про зменшення розміру позовних вимог у частині стягнення пені та збільшенням розміру позовних вимог у частині стягнення 3% річних та індексу інфляції. Так, відповідно до даного уточнення (заяви) позивач просить стягнути з відповідача суму 809095,52 грн. заборгованості за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції, суму 130503,16 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 21485,28 грн. - 3% річних. При цьому позивач збільшив період нарахування інфляційних, пені та 3% річних. У судовому засіданні 11.11.2014 р. позивач надав письмове клопотання, в якому зазначив про відкликання клопотання про уточнення розміру позовних вимог за вих. № 06-11/2014 від 06.11.2014 р. та залишення позовних вимог у первісно заявленому розмірі згідно з позовної заяви № 88/06-2 від 10.10.2014 р.

Оскільки позивач не підтримав заяву про уточнення розміру позовних вимог, судом розглядаються по суті позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві вих. № 88/06-2 від 10.10.2014 р., за якою порушено провадження у даній справі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які мотивовано наступним. Відповідно до умов договору поставки № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. та письмової заявки відповідача позивачем було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № Е9155Т2710 від 17.09.2013 р. на суму 4149272,88 грн. Відповідачем було здійснено попередню оплату в сумі 1244781,86 грн. (30%). До 29.10.2013 р. відповідач зобов'язаний був сплатити 70% вартості товару на суму 2904491,02 грн. 17.10.2013 р. відповідач оплатив товар частково в розмірі 2212945,54 грн. Таким чином, заборгованість складає 691545,48 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків. 25.11.2013 р. позивач направив відповідачу претензію, яка оплачена не була. 13.12.2013 р. позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача суми 725222,80 грн., з них: 691545,48 грн. сума заборгованості за поставлений товар, 31119,55 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 2557,77 грн. 3% річних. 24.12.2013 р. було порушено провадження у справі № 905/9088/13. Розгляд справи господарським судом Донецької області закінчений не був, в зв'язку з чим позивач відповідно до ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», розпорядження ВГСУ № 28-р від 02.09.2014 р. звернувся з даним позовом до господарського суду Запорізької області. Просить стягнути з відповідача суму 786278,00 грн. заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. з урахуванням інфляційних втрат, суму 233742,37 грн. пені за період з 30.10.2013 р. по 02.10.2014 р., суму 19211,70 грн. - 3% річних за період з 30.10.2013 р. по 02.10.2014 р. Позов обґрунтовано ст.ст. 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 526, 527, 546, 549, 550, 551, 611, 625 ЦК України.

Відповідач надав письмове клопотання від 21.10.2014 р. вих. № 18/1050, в якому зазначив слідуюче. Сума у розмірі 691545,48 грн. є податком на додану вартість, що підтверджується п. 3.1 договору № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.12.2013 р. було порушено провадження у справі № 905/9088/13 за позовом ДП «КМ ТЕХНО» до ДП «Маріупольський морський торговельний порт» про стягнення 691545,48 грн. податку на додану вартість за договором № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р., пені у розмірі 31119,55 грн., 3% річних у сумі 2557,77 грн. Зазначений спір на цей час перебуває у провадженні господарського суду Донецької області. Таким чином, в провадженні господарського суду Донецької області та господарського суду Запорізької області перебуває дві справи №№ 905/9088/13, 908/4048/14 по одному господарському спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Таким чином, провадження по справі № 908/4048/14 в частині стягнення грошових коштів у сумі 691545,48 грн. податку на додану вартість за договором № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р., пені у сумі 31119,55 грн. та 3% річних 2557,77 грн. підлягає залишенню без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України. Стосовно стягнення пені у сумі 202622,82 грн., інфляції 94732,52 грн., 3% річних 16653,93 грн. вважає, що ці суми безпосередньо пов'язані з основною сумою позову 691545,48 грн. податку на додану вартість і не нараховувалися б у разі відсутності спору про стягнення суми податку 691545,48 грн. На підставі ст. 79 ГПК України просить провадження по справі № 908/4048/14 в частині стягнення пені у сумі 202622,82 грн., інфляції - 94732,52 грн., 3% річних 16653,93 грн. зупинити до розгляду справи № 905/9088/13, у частині стягнення 691545,48 грн. податку на додану вартість, пені у сумі 31119,55 грн. та 3% річних - 2557,77 грн. залишити без розгляду.

Клопотання відповідача судом відхилено з підстав, які викладені в мотивувальній частині рішення.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. відповідач надав письмовий відзив, відповідно до якого просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що за договором № 27-7/13/508 позивач передав відповідачу товар, а саме - програмне забезпечення (нематеріальний актив), на який відповідачу перейшло право власності з моменту підписання накладної на товар. Пунктом 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ для операцій з постачання програмної продукції тимчасово, з 01.01.2013 р. по 01.01.2023 р., запроваджено пільговий режим оподаткування податком на додану вартість, згідно з яким звільняються від оподаткування цим податком операції з постачання програмної продукції. Звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції застосовується в обов'язковому порядку без можливості відмови від застосування цієї пільги, що також підтверджується Узагальнюючою податковою консультацією щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції, затвердженою наказом Міндоходів України від 07.10.2013 р. № 536. Із урахуванням податкової пільги, оплаті за договором підлягає сума, що дорівнює: 4149272,88 грн. - 691545,48 грн., тобто: 3457727,40 грн. Сума у розмірі 691545,48 грн. як ПДВ не підлягає сплаті у зв'язку з тимчасовою податковою пільгою, яка розповсюджувалась на операцію за договором на період її здійснення. Відокремлення розміру ПДВ у сумі договору спростило визначення суми, що підлягає сплаті за договором, яким, в свою чергу, передбачено, що відповідач, як покупець, здійснює оплату вартості товару (п.п. 3.2, 3.3 договору). Відповідачем виконані усі зобов'язання за договором № 27-7/13/508 в частині оплати вартості товару, зобов'язання сплати суми ПДВ договором не передбачено і вирішується сторонами згідно з чинним на момент здійснення певного правочину законодавством. Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 30.05.2011 р. у справі № 14/209 (02-4/4-14), порядок нарахування, сплати суми ПДВ і її повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судових засіданнях, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.07.2013 р. між Дочірнім підприємством «КМ ТЕХНО» (постачальник за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Маріупольський морський торговельний порт» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір на поставку № 27-7/13/508, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві, а покупець прийняти та оплатити поставку програмного забезпечення (нематеріальні активи) з технічною підтримкою, далі іменоване товар, у кількості, в асортименті та за цінами, наведеними у додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1).

Відповідно до п. 2.1 поставка здійснюється на підставі письмової заявки покупця протягом 10-ти робочих днів та перерахування 30% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника.

Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних накладних на товар, що складаються постачальником (п. 2.2 договору). Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: за якістю - після перевірки покупцем якості товару та отримання оригіналу чи належним чином засвідченої копії документа, що підтверджує якість товару; за кількістю - відповідно до кількості місць, зазначених у транспортному документі та/або накладній на товар (п. 2.3).

У розділі 3 договору сторони узгодили суму договору та порядок розрахунків. Відповідно до п. 3.1 договору сума договору: 4149272,88 грн., у т.ч. ПДВ - 691545,48 грн.

Пунктами 3.2, 3.3 визначено, що покупець здійснює попередню оплату у розмірі 30% вартості товару протягом 5 банківських днів із моменту надання постачальником оригіналу рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Остаточний платіж у розмірі 70% вартості товару покупець здійснює протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару на підставі оригіналу рахунка та податкової накладної, оформленої відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 9.1, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

До договору сторонами був підписаний додаток № 1 «Специфікація на поставку програмного забезпечення», відповідно до якого було визначено найменування товару, його кількість, вартість та сума. Зазначено, що всього без ПДВ сума складає 3457727,40 грн., ПДВ - 691545,48 грн., загальна сума з ПДВ - 4149272,88 грн.

Відповідач надав позивачу письмову заявку на програмне забезпечення Оракл за договором на поставку № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. (а.с. 19).

12.08.2013 р. позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № Е9155Т2710-1 на суму 1244781,86 грн. передплати за договором (30%). Зазначена сума була сплачена відповідачем згідно з платіжним дорученням № 6151 від 27.08.2013 р.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачеві за умовами договору № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. продукцію (програмне забезпечення), що підтверджується видатковою накладною від 17.09.2013 р. № Е9155Т2710 на суму 4149272,88 грн. та товарно-транспортною накладною № Е9155Т2710/Т від 17.09.2013 р. (а.с. 20, 124). У видатковій накладній від 17.09.2013 р. № Е9155Т2710 мається посилання як на підставу відвантаження - угоду № Е9155Т2710. Позивач з цього приводу надав письмове пояснення, викладене в клопотанні про долучення документів та додаткових пояснень до матеріалів справи (а.с. 115), в яких зазначив, що оскільки позивач за договором № 27-7/13/508 є постачальником товару, то номер договору повинен визначатися саме позивачем. Номер у даному випадку був присвоєний договору і всій подальшій документації автоматично системою обліку та документообігу, що використовував на той час позивач у своїй господарській діяльності. Але відповідач наполіг на зазначенні свого номеру для договору, не дивлячись на те, що присвоєний відповідачем номер неможливо буде внести в договір і всю подальшу документацію через автоматизовану систему обліку та документообігу позивача.

Відповідачем товар за договором № 27-7/13/508 був отриманий на підставі довіреності № 1622 від 10.09.2013 р. (а.с. 123).

Представник відповідача в судових засіданнях підтвердив отримання товару за видатковою накладною від 17.09.2013 р. № Е9155Т2710 саме на умовах договору № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р.

17.09.2013 р. позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № Е9155Т2710-2 на суму остаточного платежу за договором (70%) - 2904491,02 грн.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем згідно з платіжним дорученням № 7169 від 17.10.2013 р. було сплачено суму 2212945,54 грн. із призначенням платежу: «оплата частково за ліцензії на програмне забезпечення і пз рах. Е9155Т2710-2 від 17.09.2013 сума 2212945,54 Дог. 27-7/13/508 від 12.07.2013 р.».

06.10.2014 р. за вих. № 02-10/2014 від 02.10.2014 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію (а.с. 31-35) із вимогою сплатити на зазначені реквізити суму заборгованості за поставлений товар за договором № 27-7/13/508 у розмірі 786293,02 грн. із урахуванням індексу інфляції, пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 233742,37 грн., 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 19211,70 грн.

У жовтні 2014 р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким було порушено провадження у даній справі.

Частиною 2 ст. 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Місцезнаходженням ДП «Маріупольський морський торговельний порт» є м. Маріуполь Донецької області. Відповідно, справа за позовом до ДП «Маріупольський морський торговельний порт» стосовно виконання договору на поставку № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. підсудна господарському суду Донецької області.

Як слідує з матеріалів справи та інформаційної бази «Діловодство спеціалізованого суду», 24.12.2013 р. господарським судом Донецької області було порушено провадження у справі № 905/9088/13 за позовом ДП «КМ ТЕХНО» до ДП «Маріупольський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості у сумі 691545,48 грн., пені у розмірі 31119,55 грн., 3% річних у сумі 2557,77 грн. Розгляд даної справи по суті господарським судом Донецької області завершений не був, що підтверджено поясненнями представників сторін, наданими у судових засіданнях, та процесуальними документами. Зокрема, ухвалою господарського суду Донецької області від 24.06.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи № 905/9088/13 був відкладений на 16.07.2014 р. Судове засідання, призначене на 16.07.2014 р., не відбулося.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.08.2014 р. «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції судам.

Матеріали господарської справи № 905/9088/13 із господарського суду Донецької області до господарського суду Запорізької області передані не були. Листом господарського суду Донецької області від 03.09.2014 р. № 01-40/221, направленого голові Вищого господарського суду України, копія листа - на адресу господарського суду Запорізької області, господарський суд Донецької області повідомив про неможливість направлення справ, які знаходяться в провадженні господарського суду Донецької області, до господарського суду Запорізької області в зв'язку із контролюванням незаконним військовим угрупуваннями міста Донецька.

14.10.2014 р. до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла позовна заява про стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» суми 1039232,07 грн., із яких: 786278,00 грн. заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. з урахуванням інфляційних втрат, 233742,37 грн. пені, 19211,70 грн. - 3% річних.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р «Про зміну територіальної підсудності господарських справ» визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області - господарським судом Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 908/4048/14 за позовом ДП «КМ ТЕХНО» до ДП «Маріупольський морський торговельний порт» про стягнення суми 1039232,07 грн.

Відповідач надав письмове клопотання про зупинення провадження у справі № 908/4048/14 до розгляду справи № 905/9088/13 у частині стягнення пені у сумі 202622,82 грн., інфляції - 94732,52 грн., 3% річних - 16653,93 грн.; а в частині стягнення суми 691545,48 грн., суми 31119,55 грн. пені та 3% річних - 2557,77 грн. просить позов залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки в провадженні господарського суду Донецької області перебуває справа № 905/9088/14.

Згідно з ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 даного Закону).

Статтею 3 Закону України від 12.08.2014 р. «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» визначено, що справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду. У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Оскільки матеріали справи № 905/9088/14 з господарського суду Донецької області до господарського суду Запорізької області передані не були, правосуддя господарським судом Донецької області не здійснюється, відповідно господарським судом Запорізької області вчиняються процесуальні дії за документами і матеріалами, поданими сторонами у справі № 908/4048/14. Відповідно, у суду відсутні підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Стосовно клопотання відповідача про зупинення на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України провадження у справі № 908/4048/14 (в частині) до розгляду справи № 905/9088/13 суд зазначає слідуюче.

Статтею 79 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як зазначалося вище, позивачем подано до господарського суду Запорізької області оригінали усіх документів, необхідних для розгляду даної справи по суті (оглядалися в судових засіданнях), представниками сторін надавалися усні та письмові пояснення по спору, справа № 908/4048/14 підсудна господарському суду Запорізької області відповідно до Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р. Відтак, суд вважає можливим самостійно встановити обставини, необхідні для вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене вище, клопотання відповідача від 21.10.2014 р. вих. № 18/1050 судом відхиляється.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує наступне.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушені взяті за умовами договору зобов'язання щодо оплати за поставлений товар (остаточний платіж у розмірі 70% вартості товару) - протягом 30 банківських днів із моменту поставки товару на підставі оригіналу рахунка та податкової накладної, оформленої відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України (п. 3.3 договору на поставку № 27-7/13/508), у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 691545,48 грн.

Відповідач у судових засіданнях отримання товару за договором № 27-7/13/508 не заперечив, підтвердив отримання від позивача рахунку та податкової накладної.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 691545,48 грн. заборгованості (4149272,88 грн. (сума договору) - 3457727,40 грн. (оплата)) є обґрунтованою, підтверджена належними доказами, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача стосовно того, що дана сума (691545,48 грн.) є податком на додану вартість та даний податок не підлягає стягненню, оскільки законодавством надано податкову пільгу, спростовується приписами наведеного вище законодавства, а також наступним.

По-перше, приписами ч. 3 ст. 632 ЦК України встановлено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Із матеріалів справи слідує, що договір повністю виконаний позивачем і частково - відповідачем. Більш того, сплативши платіжним дорученням № 6151 від 27.08.2013 р. суму 1244781,86 грн. передплати за договором (30%), відповідач у призначенні платежу самостійно вказав «у т.ч. ПДВ-20% 207463,64 грн.», тому ствердження що заявлена до стягнення сума 691545,48 грн. є лише ПДВ спростовуються діями самого відповідача, оскільки частину ПДВ він по суті вже сплатив. По-друге, згідно з ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу і зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 180, 189 ГК України ціна є істотною умовою договору і на момент укладення договору відповідач погодився на вказану у договорі ціну, яка є формою грошового визначення вартості продукції. Сума 691545,48 грн. за умовами п.п. 3.1 договору поставки за домовленістю сторін вже входить до суми договору - вартості товару, тому позиція відповідача у письмовому відзиві, що зобов'язання сплати суми ПДВ договором не передбачено і вирішується сторонами згідно з чинним на момент здійснення певного правочину законодавством спростовується умовами вказаного у підставі позову договору.

По-друге, у матеріалах справи маються податкові накладні, виписані позивачем за договором № 27-7/13/508 № 23 від 27.08.2013 р. на суму 1244781,86 грн., № 10 від 17.09.2013 р. на суму 2904491,02 грн. Зазначені податкові накладні були передані відповідачу, що підтвердив представник відповідача в судовому засіданні.

Згідно з п. 261 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, з 01.01.2013 р. до 01.01.2023 р., звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції. Для цілей цього пункту до програмної продукції відносяться: результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів; криптографічні засоби захисту інформації.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 07.10.2013 р. № 536, якщо технічна підтримка (встановлення, налаштування, тестування, виявлення та усунення недоліків) програмної продукції (комп'ютерних програм), що здійснюється її виробником, є складовою постачання програмної продукції, то операції з постачання програмної продукції, до складу вартості якої входять послуги з технічної підтримки (встановлення, налаштування, тестування, виявлення та усунення недоліків) програмної продукції (комп'ютерних програм) звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Якщо послуги з технічної підтримки (встановлення, налаштування, тестування, виявлення та усунення недоліків) програмної продукції (комп'ютерних програм) не входять до складу вартості програмної продукції та постачаються не її виробниками, то вони оподатковуються податком на додану вартість у загальновстановленому порядку за основною ставкою.

Операції з постачання систем та/або устаткування/обладнання, невід'ємною складовою яких є програмна продукція, не віднесені до операцій з постачання товарів і послуг, до яких застосовуються податкові пільги з податку на додану вартість. Відповідно при здійсненні таких операцій платники податків зобов'язані здійснювати нарахування та сплату податку на додану вартість за такими операціями на загальних підставах, визначених для поставки товарів та послуг в Україні. Лише у випадку, якщо програмна продукція була поставлена підприємством постачальником/виконавцем робіт з побудови системи як окремий елемент поставки та на таку продукцію передано право власності (згідно договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності), то така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість як операція з постачання програмної продукції згідно з пунктом 261 підроздлу 2 розділу ХХ ПКУ.

Як вбачається з укладеного між сторонами у справі договору на поставку № 27-7/13/508, технічна підтримка програмного забезпечення здійснюється компанією Oracle, позивач впродовж строку надання технічної підтримки забезпечує організаційну підтримку відповідача щодо надання компанією Oracle технічної підтримки під час експлуатації товару, що включає надання позивачем відповідачу лише контактів (номери телефонів, факсів, можливих засобів електронного зв'язку, визначених компанією Oracle для надання такої підтримки тощо) (п. 4.2 договору).

Крім того, як вбачається з договору на поставку та усних пояснень представників сторін, наданих у судових засіданнях, позивач не є виробником програмного забезпечення, а є лише його постачальником, виробником програмного забезпечення є компанія Oracle East Central Europe Ltd (п. 4.1 договору).

Стосовно позиції відповідача, що даний спір не відноситься до компетенції господарського суду, а вирішується в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується порядку нарахування та сплати суми ПДВ, суд зазначає, що спір є господарським, враховуючи предметний та суб'єктний склад. Предметом спору не є спір на стадії укладення договору щодо недосягнення домовленості у визначенні ціни (включення чи не включення ПДВ), а предметом спору є стягнення заборгованості за господарським договором у зв'язку з невиконання зобов'язань стороною договору поставки, відповідач при цьому заперечує виникнення заборгованості саме за даним договором, а не оспорює перерахування ПДВ до бюджету.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача на його користь пені в сумі 233742,37 грн., відповідно до п. 5.3 договору, за період з 30.10.2013 р. по 02.10.2014 р., згідно з розрахунком.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 5.3 договору на поставку № 27-7/13/508 від 12.07.2013 р. сторони встановили, що у разі прострочення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику на його письмову вимогу пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж 10% від вартості товару.

Позивачем нарахована пеня в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення за період з 30.10.2013 р. по 02.10.2014 р.

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимоги про стягнення пені заявлено обґрунтовано. Разом з тим, позивачем здійснений розрахунок пені не у відповідності з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що до стягнення з відповідача за заявлений позивачем період належить пеня в сумі 111556,71 грн. (пеня обчислена, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня). При цьому суд вважає правомірним нарахування позивачем пені за 338 дні прострочення, оскільки у п. 5.9 договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій починається з робочого дня, що є наступним після останнього дня строку/терміну виконання зобов'язання, і закінчується в день виконання зобов'язання в повному обсязі, тобто встановили період, що може перевищувати період у шість місяців, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також позивач просить стягнути з відповідача 19211,70 грн. 3% річних згідно з розрахунком за період з 30.10.2013 р. по 02.10.2014 р. та суму боргу з урахуванням індексу інфляції, який розрахований за період з листопада 2013 р. по вересень 2014 р. включно.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що до стягнення за заявлений позивачем період з листопада 2013 р. по вересень 2014 р. включно інфляційні становлять суму 117550,04 грн., сума з урахуванням індексу інфляції - 809095,52 грн. (позивачем заявлено суму 94732,54 грн. інфляційного збільшення суми боргу та, відповідно, 786278,00 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції). Враховуючи приписи ст. 83 ГПК України, суд не виходить за межі позовних вимог, відповідно до стягнення належить сума боргу з урахуванням індексу інфляції - 786278,00 грн.

Розрахунок 3% річних позивачем здійснений вірно, з відповідача стягується сума 19211,70 грн. 3% річних за заявлений позивачем період.

На підставі викладеного, позов у цілому задовольняється частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, буд. 99, код ЄДРПОУ 01125755) на користь Дочірнього підприємства «КМ ТЕХНО» (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДПОУ 13681467) суму заборгованості за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції в розмірі 786278 (сімсот вісімдесят шість тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 00 коп., суму 111556 (сто одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 71 коп. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, суму 19211 (дев'ятнадцять тисяч двісті одинадцять) грн. 70 коп. - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, суму 18340 (вісімнадцять тисяч триста сорок) грн. 92 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 14 листопада 2014 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання (складення).