Постанова № 41368479, 05.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2014 року № 826/14258/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Муине" до Головного управління Міндоходів у м. Києві Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними дій, зобо'язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Муине» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Муине») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів, які імпортуються, за ціною договору (вартість операції) під час невиїзної документальної перевірки товариства позивачем законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів з електронною митною декларацією №100270001/2014/276478 від 11 квітня 2014 року та визнати протиправним коригування відповідачем за результатами невиїзної документальної перевірки дотримання ТОВ «Муине» законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів з електронною митною декларацією №100270001/2014/276478 від 11 квітня 2014 року митної вартості товарів в сторону збільшення податкового зобовязання на суму 519543,93 грн., в тому числі мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання - 165624,58 грн. та податко на додану вартість - 353919,35 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він не погоджується з висновками податкового органу, викладеному в акті №Н/22/14/26-15-22-09/38735472 невиїзної документальної перевірки дотримання ТОВ «Муине» законодавства України з питань державної митної справи від 22 серпня 2014 року, а саме: щодо допущення підприємством порушень вимог статті 58 Митного кодексу України в частині застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (використання недостовірних відомостей) та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в частині визначення бази оподаткування товарів, що ввозяться на митру територію України. На думку позивача, такі висновки контролюючого органу є необґрунтованими і безпідставними, так як зроблені внаслідок вчинення посадовими особами відповідача, що проводили перевірку та розглядали заперечення на акт перевірки, протиправних дій всупереч вимог Митного кодексу України.

Відповідач адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта №Н/22/14/26-15-22-09/38735472 від 22 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 02 жовтня 2014 року представник позивача підтримав адміністративній позов, просив його задовольнити. Представника відповідача заперечив проти позову, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв'язку з виникненням необхідності в отриманні додаткових доказів по справі від позивача, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року ТОВ «Муине» зобов'язано надати суду інформацію про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів, імпортованих за електронною митною декларацією №100270001/2014/276478 від 11 квітня 2014 року та завірені належним чином копії ВМД, з приводу яких виникли спірні правовідносини.

На виконання вимог ухвали суду 28 жовтня 2014 року від позивача надійшли письмові пояснення та копії витребуваних судом документів.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 351 Митного кодексу України, постанови слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 03 липня 2014 року «про призначення невиїзної документальної перевірки» та від 15 липня 2014 року «про внесення змін до постанови про призначення невиїзної документальної перевірки», наказу Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року №501, працівником відповідача у період з 07 по 12 серпня 2014 року було проведено невиїзну документальну перевірку дотримання ТОВ «Муине» (под. 38735472) вимог законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів за електронною митною декларацією (далі по тексту - ЕМД) №100270001/2014/276478 від 11 квітня 2014 року.

Під час проведення зазначеної перевірки контролюючим органом, з врахуванням матеріалів кримінального провадження №32013120010000011 (вилучених та долучених до справи договорів та первинних документів ТОВ «Муине», звіту з незалежної оцінки товарів, зазначених в інвойсі від 01 квітня 2014 року №61820.20140404» від 23 червня 2014 року тощо), виявлено недостовірні відомості при декларуванні, що стало підставою для прийняття рішення про здійснення коригування митної вартості товарів, імпортованих за ЕМД №100270001/2014/276478 від 11 квітня 2014 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Статетю 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Як визначено у часині 3 названої статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України також закріплено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до визначення, закріпленого у статті 345 МК України документальною перевіркою є сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

У частині 3 названої правової норми зазначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Більш детально проведення документальних невиїзних перевірок врегульовано приписами статті 351 МК України.

Також суд звертає увагу, що положеннями статті 352 МК України закріплено перелік матеріалів, які можуть бути використані для підготовки висновків за результатами перевірок, а саме:

1) документи, визначені цим Кодексом;

2) податкова інформація;

3) експертні висновки;

4) судові рішення;

5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення;

6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Відповідно до частини 1 статті 354 МК України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу доходів і зборів та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. За результатами зустрічної звірки складається довідка.

Акт (довідка) про результати перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу доходів і зборів, які проводили перевірку, та реєструється в органі доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення встановленого для проведення перевірки строку.

Керівник підприємства, що перевірялося, або уповноважена ним особа протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем отримання акта (довідки), зобов'язані повернути органу доходів і зборів підписаний примірник акта (довідки). Другий примірник акта (довідки) залишається на підприємстві.

Згідно з частиною 8 статті 354 МК України у разі незгоди керівника підприємства або уповноваженої ним особи з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті або довідці про результати перевірки, вони зобов'язані підписати акт або довідку з запереченнями, які вони мають право подати протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта або довідки. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта або довідки про результати перевірки. Заперечення розглядаються органом доходів і зборів протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях). За результатами розгляду підприємству надсилається відповідь у порядку, визначеному Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Керівник підприємства або уповноважена ним особа має право брати участь у розгляді заперечень. Про своє бажання взяти участь у розгляді заперечень ці особи зазначають у запереченнях.

Рішення про визначення грошових зобов'язань підприємства, що перевірялося, приймається керівником органу доходів і зборів або особою, яка виконує його обов'язки, з урахуванням результатів розгляду заперечень підприємства (у разі їх наявності). Керівник підприємства або уповноважена ним особа можуть бути присутні під час прийняття такого рішення.

У той же час, відповідно до приписів частини 13 названої статті у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом доходів і зборів за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінального процесуального закону, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не виноситься до дня набрання законної сили відповідним вироком суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу доходів і зборів передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, для використання матеріалів відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Статус матеріалів перевірки та висновків органу доходів і зборів визначається кримінальним процесуальним законом.

Також суд звертає увагу, що у частині 14 та 15 статті 354 МК України закріплено, що в акті перевірки зазначаються факти заниження і факти завищення податкових зобов'язань підприємства. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Доводи стосовно незгоди з рішеннями органу доходів і зборів щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування викладаються підприємством під час апеляційного оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов'язання, винесених за результатами документальної перевірки, у порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, суд приходить до висновку про дотримання суб'єктом владних повноважень наведених положень Митного кодексу України під час проведення невиїзної документальної перевірки дотримання позивачем законодавства України з питань додержання митної справи, оформлення за її результатами акту та направлення його до правоохоронного органу, який призначив відповідну перевірку, для використання матеріалів відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод (стаття 2, підпункт 1 пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 24 МК України закріплено право кожної особи оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вона вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій посадових осіб органів доходів і зборів, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення перевірки без установлених законом підстав та/або з порушенням вимог чинного законодавства тощо.

Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають лише ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

Акт є носієм доказової інформації щодо обставин, які перевірялись під час проведення контрольного заходу. Однак оцінка акту (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо викладення в ньому висновків) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту, або у випадку можливого використання такого акту, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2014 року по справі №К/800/61168/13, від 20 червня 2013 року по справі К/800/9399/13 та ухвалі від 05 червня 2014 року по справі К/800/20095/14.

Також, наведена позиція застосування норм матеріального права відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 за позовом ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції Омельчук С. І. про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 33770792).

Акт про проведення органом державної податкової служби перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обов'язковим до виконання, сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків.

Враховуючи наявні у матеріалах справи документи, а також з огляду на ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження порушення його прав оскаржуваними діями відповідача, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та відсутності підстав для його задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві доведена правомірність дій під час перевірки позивача та складення за її наслідками акту, який відповідно до наведених вище правових норм Митного кодексу України передано до правоохоронного органу, за постановою якого і було проведено перевірку, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Муине» не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 72, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Муине» відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник