Ухвала суду № 41368288, 10.11.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2850/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

10 листопада 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.

за участю секретаря судового засідання: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Чоловського О.М., Лозінської В.А.

відповідача - Письменюка О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" до Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року позов задоволено, а саме визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Бершадської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, які прийняті 26 червня 2014 року за №№0001182200, 0006781701.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Бершадською ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання СГ ТОВ "Аквавіка" вимог податкового валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №48/22/34004920 від 19 травня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 126 Земельного кодексу України, пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 198.6 статті 198, підпункту 209.15.1 пункту 209.15, пункту 209.2, пункту 209.5 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого, як вважає відповідач, платником занижено суму податку на додану вартість в розмірі 132009 гривень, пункту 164.5 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого податковим органом донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 51242,15 гривень.

На підставі акта перевірки, 26 червня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132009 гривень - основний платіж, 185109,50 гривень - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення №0006781701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 120348,09 гривень - основний платіж, 30087,03 гривень - штрафні санкції

Не погоджуючись з таким рішенням позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, приймаючи податкове повідомлення-рішення №0001182200 від 26 червня 2014 року відповідач - податковий орган, зокрема виходив з того, що підставою для таких висновків слугувало те, що СТОВ «Аквавіка» безпідставно перебуває на спеціальному режимі оподаткування через заниження останнім 75% питомої ваги вартості самостійно вироблених сільськогосподарських товарів, оскільки земельні ділянки на яких здійснюється власне виробництво та які використовуються згідно укладених договорів оренди, не пройшли державну реєстрацію. Тобто податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право користування орендованою землею, а тому вирощена на ній продукція не є власністю позивача.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність вказаних вище висновків податкового органу, з огляду на наступне.

Так, п.209.1 ст.209 Податковго кодексу України (ПК України) визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п. 209.6 ст. 209 ПК України).

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.2 ст. 209 ПК України).

Відповідно до п. 301.1 ст. 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Так, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (ст. 302 ПК України).

З матеріалів справи встановлено, що СТОВ «Аквавіка» для виробництва сільгосппродукції використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди землі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що використання позивачем при виробництві власної продукції земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію, не є підставою вважати вироблену сільськогосподарську продукцію, продукцією не власного виробництва. Водночас, судом першої інстанції було встановлено той факт, що причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від позивача.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 28 грудня 2012 року №2614/12/13-12 роз'яснив, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до ч.2 ст.20 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.5 ст.126 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім того, відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані і спеціальними нормами, які містяться в Законі України "Про оренду землі", якими також передбачено, зокрема статтею 6 Закону, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на порушення вимог законодавства щодо реєстрації договорів оренди та використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів є безпідставне, оскільки органом, який здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, не було виявлено та зафіксовано жодного порушення щодо використанням СТОВ "Аквавіка" земельних ділянок без правовстановлюючих документів, у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного Кодексу України. Відповідних доказів відповідачами суду не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що право бути платником фіксованого сільськогосподарського податку визначається лише через 75% одержаної від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік суми, а не з кількості землі (площі землі), яка, в свою чергу, впливає лише на розмір податку. Крім того, вагомим є той факт, що позивач сплачує оренду платну щодо усіх земельних ділянок, що підтверджено пояснення сторін в судовому засіданні, незалежно від того, зареєстровані договори оренди землі, чи ні.

Що стосується вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006781701 від 26 червня 2014 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 120348,09 гривень - основний платіж, 30087,03 гривень - штрафні санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, при проведенні перевірки СГ ТОВ "Аквавіка" Бершадська ОДПІ прийшла до висновку, що у 2011-2012 роках позивач при виплаті сільгосппродукції в рахунок орендної плати за користування земельними паями фізичним особам - власникам земельних паїв не застосовував коефіцієнт 1,1765, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з орендної плати за землю.

При цьому, податковий орган керувався статтею 39 Податкового Кодексу України, яка почала діяти лише з 01 січня 2013 року, а порушення, які зафіксовані відповідачем вчинені в період з 01 липня 2011 року по 31 серпня 2013 року, що вказує на безпідставність такого застосування даної статті Податкового Кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 8 Перехідних положень Податкового Кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, пунктом 1.20.1 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Водночас враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (підпункт 1.20.2 пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Визначення бази оподаткування зазначено у п.188.1 ст.188 ПК України, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарі/послуг.

Крім цього, як слідує з матеріалів справи, податковим органом встановлено інші порушення, а саме: не включення до оподаткування доходів, які виплачувались громадянам за придбані у них товарно - матеріальні цінності, у зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1108,88 грн., а також штраф в розмірі 277,22 грн., а також те, що станом на 31.08.2013 року за позивачем рахується сума узгодженого податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, самостійно визначеного платником податку в розмірі 67997,06 грн. та не сплаченого, у зв'язку з чим нараховано 12443,26 грн. пені та 16999,27 грн. штрафу.

Враховуючи ту обставину, що на підставі зазначених вище виявлених порушень складено одне податкове повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога СГ ТОВ "Аквавіка" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006781701 від 26 червня 2014 року підлягає задоволенню, що не позбавляє права податковий орган винести податкове повідомлення-рішення стосовно інших виявлених вище порушень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Гонтарук В. М.

/підпис/ Матохнюк Д.Б.

З оригіналом згідно:

секретар