Постанова № 41368103, 03.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2014 року 11:45 № 826/14696/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Левченко І.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за участю проПрокуратури Шевченківського району міста Києва визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс» (надалі - позивач або ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки достовірності нарахування ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс» (код ЄДРПОУ 35467438) бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за січень 2013 року від 22.04.2014 року № 99/26-59-02-27.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс» не порушувало вимог податкового законодавства в частині нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за січень 2013 року.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача законним та обґрунтованим, прийнятим з підстав встановлення, під час перевірки позивача, що обсяги здійснених ним оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців є меншими за заявлену суму бюджетного відшкодування, що не може мати місця за правилами діючого податкового законодавств та, відповідно, позбавляє позивача права на його отримання. Просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі пп.78.1.8. п.78.7. ст.78 Податкового кодексу України, з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України № В/800/128/14 від 06.02.2014 року, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за січень 2013 року, за результатом якої складено акт від 22.04.2014 року № 99/26-59-15-02-27, яким зафіксований висновок, що на порушення п.200.5. ст.200 Податкового кодексу України, відмовлено позивачу в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів по декларації за січень 2013 року на суму 13 403 584 грн.

Так, зі змісту зазначеного акту вбачається, що в ході перевірки відповідачем було встановлено, що причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) є здійснення витрат, пов'язаних з будівництвом офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 98.

При цьому, перевіркою операцій із спорудження основних фондів, зменшення незавершених капітальних інвестицій, введення (часткове введення) в експлуатацію об'єктів будівництва порушень не встановлено.

В той же час, фактично, в ході перевірки встановлено, що обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців позивача становлять 10500 грн., що є меншими, ніж заявлена сума в розмірі 13 403 584 грн. бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Отже, надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про те, що на порушення вимог п.200.5. ст.200 Податкового кодексу України, позивач не має права на суму бюджетного відшкодування ПДВ заявленого на рахунок платника у банку по декларації за січень 2013 року в сумі 13 403 584 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 22.04.2014 року № 99/26-59-15-02-27, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до нього, за результатом розгляду яких, висновки зазначеного акту перевірки були залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі акта перевірки позивача від 22.04.2014 року № 99/26-59-15-02-27, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «В3», яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 403 584,00 грн. за січень 2013 року.

При цьому, суд звертає увагу на доводи позивача (підтверджені матеріалами справи) про те, що відповідне податкове повідомлення-рішення, отримане ним від відповідача, не містило посилань на дату та номер, що суперечить порядку оформлення податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач у порядку адміністративного оскарження (ст.56 Податкового кодексу України), оскаржував його до Держаної фіскальної служби України, за результатом якого, оскаржуване рішення було залишено без змін та визначено його дату і номер (від 13.05.2014 року № 0021150226).

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно даних декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року, поданої відповідачу (вх. № 90008437443 від 20.02.2013 року), позивачем задекларована сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів в розмірі 13 103 584,00 грн. (р.23, р.23.2. декларації); залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в розмірі 13 103 584,00 грн. (р.21 декларації).

Як вже зазначалося, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) є здійснення витрат, пов'язаних з будівництвом офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 98.

Згідно доводів відповідача, позивачу було відмовлено в отриманні відповідного бюджетного відшкодування з огляду на те, що зазначений об'єкт будівництва не здано в експлуатацію та не обліковується на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», тобто, фактично, є незавершеною капітальною інвестицією, що, за правилами податкового законодавства, не дає позивачу змоги віднести відповідний об'єкт будівництва до основних фондів (засобів) до введення його в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби».

Проте, суд вважає, що такі доводи відповідача є помилковими з огляду на аналіз діючого податкового законодавства та доказів у справі, що наведено нижче.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, крім іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. а п.198.1. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1. ст.200 Кодексу).

Згідно пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплено у статті 200 Кодексу.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2. ст.200 Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 Кодексу).

Відповідно до п.200.4. ст.200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.200.7. ст.200 Кодексу, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Таким чином, сума, розрахована за правилами п.200.4. ст.200 Кодексу, відповідно до положень пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу, набуває статусу бюджетного відшкодування і підлягає поверненню з бюджету.

Отже, аналіз викладених законодавчих норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично ним сплачується у будь-якому попередньому або звітному податковому періоді.

Наведене стосується і залишків від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту податкових періодів, що передували попередньому періоду, та у яких сформувалися суми, що підлягали відшкодуванню в наступному податковому періоді, але не заявлялися до відшкодування у наступних податкових періодах, за якими вони виникли.

При цьому, як вбачається з викладених норм, Кодексом фактично не обмежене право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому саме податковому періоді був фактично сплачений ПДВ, в т.ч. не конкретизує за який товар (роботи чи послуги), отриманий фактично чи ні.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що законодавчо не встановлено залежності набуття права на податковий кредит, а отже й права на бюджетне відшкодування, зокрема, від введення в експлуатацію основних засобів.

Крім того, як вбачається з поданих позивачем доказів, на момент проведення відповідачем перевірки позивача, формування помилкових висновків, покладених в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та, безпосередньо, прийняття такого оскаржуваного рішення, відповідний об'єкт будівництва позивача був введений в експлуатацію та отримане свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості (від 20.12.2013 року САК № 543328), проте зазначене не було прийняте відповідачем до уваги.

Таким чином, вищенаведене спростовує достовірні доводи відповідача, покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення.

Посилання відповідача на п.200.5. ст.200 Кодексу також є помилковими, оскільки зазначений пункт містить виключення, під які підпадає позивач.

Так, відповідно до п.200.5. ст.200 Кодексу, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, зокрема, мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Більше того, суд звертає увагу на те, що відповідачем неодноразово проводилась перевірка даних декларації позивача з податку на додану вартість за січень 2013 року (вх. № 90008437443 від 20.02.2013 року), за результатами яких виносились податкові повідомлення-рішення, які скасовані в судовому порядку (рішення у справах № 826/12282/13-а та № 826/2665/13-а набрали законної сили).

Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року № К/800/10922/14 (справа № 826/12282/13-а) встановлено, що позивачем (ТОВ «Ірпінь-Будпроект-Плюс») правомірно було включено та зазначено в податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів у розмірі 13 403 584,00 гривні.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Також, суд не може залишити поза увагою факт порушення відповідачем Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року № 1236, що не може мати місця за правилами діючого податкового законодавства.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0021150226 від 13.05.2014 року про відмову у наданні бюджетного відшкодування в сумі 13 403 584,00 грн.

Судові витрати в сумі 487,202 грн. присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпінь-Будпроект-Плюс» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій