Рішення № 41362727, 07.11.2014, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5780/14-ц

Провадження № 2/645/1929/14

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2014 року року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Сілантьєвої Е.Є.,

при секретарі - Курбатовій А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який в процесі розгляду справи уточнила, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 290000 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила наступне: 22 липня 2008 року на прохання знайомої ОСОБА_2 позивачка надала їй у позику 35 000 доларів СІІІА, про що в той же день ОСОБА_2 написала розписку про позику 35 000 доларів СІІІА строком повернення до 01 січня 2009 року. 30 грудня 2008 року відповідачка частково повернула надані у позику грошові кошти в розмірі 15 000 доларів СІІІА, про що було відображено в тій самій розписці. В обумовлений в розписці строк, 01 січня 2009 року, і по сьогоднішній день відповідач не повернула 20 000 доларів США. На неодноразові усні звернення, телефонні дзвінки та прохання ОСОБА_1 про повернення позики, ОСОБА_2 лише обіцяла їх повернути, однак своєї обіцянки та обов'язку за розпискою не виконала. Також, позивачка зазначила, що була досягнута усна домовленість про повернення відповідачем грошових коштів до 31.12.2011 р., однак зі спливу трьох років ОСОБА_2 борг не повернула та добровільно повертати не бажає. ОСОБА_1 зазначила, що станом на 21.10.2014 року офіційний курс НБУ по відношенню до долару США становить 12,95 грн. Таким чином, борг відповідача становить 12,95 х 20000 = 259000 грн.

Також позивач зазначила, що строк виконання зобов'язань за договором позики настав, а тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв*язку з чим ОСОБА_2 зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За інформацією Державної служби статистики України індекс споживчих цін за липень 2014 року склав 100,4, за серпень 2014 року - 100,8, за вересень 2014 року - 102,9. Індекс інфляції розраховувався наступним чином: 259000 грн. х (індекс споживчих цін - 100%) / 100% та детально наведений у таблиці (за 2014 рік вирахуваний середній показник індексу інфляції (100,2+100,6+102,2+103,3+103,8+101+100,4+100,8+102,9)/9). Таким чином, загальний розмір інфляційного збільшення неповернутої суми боргу становить 5128,2 грн. Три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами розраховувався наступним чином: сума боргу х 3% річних / 100% / 365 днів на рік х кількість днів прострочки оплати. Календарний рік 2012 року становить 366 днів, 2013 рік - 365 днів, 9 місяців 2014 року - 273 день, а всього кількість днів прострочки повернення боргу становить 1004 днів. З відповідача на користь позивача підлягають три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами що становить 21372,82 грн.( 259000 х 3 / 100 / 365 х 1004). Позивач зазначила, що в зв*язку з наведеним з відповідача підлягає стягненню загальна сума коштів у розмірі 285 501,02 грн. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду яку вона оцінює в розмірі 4498,98 гривень. Така сума нею обумовлена тим, що через неправомірні, винні дії відповідача ОСОБА_2, яка тривалий час не виконувала свої обов*язки, що морально пригнічує, завдає душевні страждання та переживання. Відповідач обіцяв вирішити всі питання в добровільному порядку, тепер уникає будь-яких зустрічей та розмов щодо відшкодування шкоди.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності, не з'явився, через канцелярію суду надав заяву, якою підтримує уточнені позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, справу просив розглядати за відсутності сторони позивача, проти постановлення по справі рішення в його відсутності та постановлення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка ОСОБА_2, відповідно до правил ст. 74 ЦПК України, неодноразово поштою викликалася у судове засідання за наявними у справі даними про його місце проживання, однак всупереч своїх процесуальних обов'язків повістки не отримував і при цьому ніяких заяв щодо зміни свого місця проживання до суду не надала, що свідчить про його відсутність за цією адресою, внаслідок чого за змістом абз. 5 ч.5 вказаної статті ЦПК України вважається, що судова повістка вручена їй належним чином. Тому суд, у світлі вимог ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" і положень ст.157 ЦПК України, для забезпечення належного балансу процесуальних прав та обов'язків сторін у справі вважає за можливе розглянути позов за відсутності відповідача.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно положень норм ЦК України, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові від 18 вересня 2013 року у цивільній справі № 6-63цс13, прийнятій за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, яка у відповідності до положень ч.2 ст.214 Цивільного процесуального кодексу України підлягає обов'язковому врахуванню судом першої інстанції при ухваленні рішення по справі.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з розписки від 22.07.2008 р., між сторонами був укладений договір, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35000 доларів США, зобов'язалася повернути до 01.01.2009 року. Також, згідно вказаної ж розписки відповідач ОСОБА_2 віддала 30.12.2008 року 15000 доларів США.

У ході судового розгляду було встановлено, що зобов'язання за договором позики на суму 20000 доларів США відповідачем не виконано, як вбачається з розписки, відповідач зобов'язався повернути кошти в обумовлений усною домовленістю строк до 31.12.2011 р., але свого зобов'язання у визначений строк не виконала.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Оскільки борговий документ - розписка знаходиться у позивача, і відповідач не надав доказів того, що він сплатив борг, то суд вважає, що відповідач не повернув позику і вона підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 20000,00 доларів США, що станом на день винесення рішення на 7 листопада 2014 року за офіційним курсом НБУ по відношенню до долару США - 14,47 грн. становить 14,47 х 20 000 = 289 400 грн.

За таких обставин, з врахуванням ст. 1053 ЦК України, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 289 400,00 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення суми з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 п. 2 ст.1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Грошовою одиницею України, згідно ст.. 32 Закону України «Про Національний Банк України» є гривня.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Обіг на території України та платіжним засобом інших грошових одиниць Законом забороняються.

За таких обставин суд вважає, що позивачем за договором позики були отримані речі, які визначені родовими ознаками та відсотки, інфляційні витрати, що передбачені ст.. 625 ЦК України, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, нараховані та стягнути судом, оскільки у відповідача відсутні за нормами Законодавства грошові зобов'язання, оскільки долар США на території України не є платіжним засобом.

Враховуючи наведене, суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування позикою та інфляційних витрат, що не передбачені Законом

Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що невиконанням відповідачем зобов'язання про повернення коштів, у зв'язку з чим позивач та його сім'я переживали моральні страждання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди", спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються судами, зокрема коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами законодавства.

Правовідносини, що виникли між сторонами в даній справі, є договірними, тому відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення законом не передбачено. Відшкодування моральної шкоди також не передбачено умовами розписки про отримання відповідачем суми грошей.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.. 88 ЦПК України, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати.

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст.ст. 8, 10, 11, 14, 18, 59, 88, 209, 213-215, 218, 219, 224 ЦПК України, ст.ст. 23, 231, 545, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України , суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 09.01.2001 року) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_2) суму боргу у розмірі 289 400 (двісті вісімдесят дев*ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 09.01.2001 року) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 2850 (дві тисячі вісімсот п*ятдесят) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст.. 229 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами, які брали участь у розгляді справи до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Іншими особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: