Рішення № 41361202, 11.11.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 листопада 2014 р. Справа № 918/1371/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В. розглянувши справу

за позовом Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради

про стягнення заборгованості в сумі 1 376 113 грн. 62 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Вознюк Є.В.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом до відповідача Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради про стягнення в сумі 1376 113 грн. 62 коп. , з яких 1 143 139 грн. 72 коп. - основний борг, 85 905 грн. 94 коп. - пеня, 98 349 грн. 58 коп. - 7% штраф, 38 979 грн. 77 коп. - 3% річних, 8 738 грн. 61 коп. - інфляційні втрати. В обґрунтування вимог зазначає, що відповідачем порушено умови Договору №14/2455/11 від 30.09.2011 року на купівлю-продаж природного газу, укладеного між сторонами, в частині своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.

Відповідач відзиву на позов не подав. Через канцелярію суду надав заяву, у якій пояснює, що ним під час перевірки нарахованих позивачем санкцій було здійснено власний обрахунок 3% річних та інфляційних втрат, у результаті чого відповідач дійшов висновку, що на суму основного боргу 1 143 139 грн. 72 коп. вірними є нарахування 3% річних у розмірі 39204 грн. 07 коп. та інфляційних втрат у розмірі 8 716 грн. 89 коп. Вказує, що позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у період прострочення враховується день оплати боргу відповідачем, що суперечить позиції, відображеній у постанові пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Вважає, що відсутня вина підприємства у несвоєчасній сплаті боргу за поставлений природний газ. Крім того, просить суд застосувати термін позовної давності по справі №918/1371/14 в частині стягнення штрафу та пені та відмовити в позові у цій частині.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник КП "Здолбунівкомуненергія" у судове засідання 11.11.2014 р. не з'явився. Натомість 10.11.2014 р. повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку до суду.

Клопотання про відкладення розгляду справи відхилене судом з огляду на таке. Тимчасова відсутність представника не може слугувати підставою для відкладення вирішення господарського спору, оскільки коло представників сторін в господарському судочинстві не обмежено нормами чинного законодавства; крім того, в справі відсутні докази, які б стверджували створення господарським судом перешкод щодо участі в справі інших представників відповідача, приміром штатних працівників КП "Здолбунівкомуненергія", керівника або адвоката тощо. Ухвалою суду про відкладення розгляду справи від 21.10.20141р. не було визнано явку сторін в судове засідання обов'язковою. Крім цього розгляд справи вже відкладався за аналогічним клопотанням відповідача.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково. При цьому суд виходив з такого.

Судом встановлено, що 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним підприємством "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (Покупець) укладено Договір №14/2455/11 на купівлю-продаж природного газу (арк.с. 15-20).

За умовами п.1.1 Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.6.1 даного Договору, Покупець зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми основної заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п.7.2 Договору).

На виконання умов Договору Продавець передав Покупцю протягом жовтня 2011 року - грудня 2012 року природний газ на загальну суму 3 510 697 грн. 19 коп. Вказане підтверджується наявними у справі актами прийому-передачі природного газу (арк.с. 24-28). Останні підписані повноважними представниками та скріплені відбитками печаток сторін Договору №14/2455/11.

КП "Здолбунівкомуненергія" свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу виконав частково. Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом несплаченими залишилися 1 143 139 грн. 72 коп.

З огляду на несвоєчасну сплату заборгованості відповідачем за отриманий ним природний газ, позивач, керуючись пунктом 7.2 Договору №14/2455/11 на купівлю-продаж природного газу, нарахував відповідачу 85 905 грн. 94 коп. - пені та 98 349 грн. 58 коп. - 7% штрафу (розрахунок на арк.с. 8-14).

Покликаючись на ст.625 ЦК України позивач нарахував 38 979 грн. 77 коп. - 3% річних та 8 738 грн. 61 коп. - інфляційних втрат (розрахунок на арк.с. 8-14).

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

За своєю правовою природою укладений Договір №14/2576/11 від 30.09.2011 року є договором купівлі-продажу.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ч. 1. ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, та у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.п. 3.1., п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Перевіряючи розміри нарахованих відповідачу сум 3% річних та інфляційних втрат суд здійснив власний обрахунок даних санкцій та встановив, що за невчасне виконання зобов'язань за жовтень 2011 р.-грудень 2012 р. 3% річних становить 39 204 грн. 07 коп. та інфляційні втрати становлять 8 716 грн. 89 коп., що співпадає з обрахунками, які здійснив відповідач, тоді як позивачем заявлено до стягнення відповідно 38 979 грн. 77 коп. та 8 738 грн. 61 коп.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 39 204 грн. 07 коп. та 8 716 грн. 89 коп. відповідно.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, згідно частини другої статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Згідно п.1 ч.2 ст.258 цього ж Кодексу до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради №14/2455/11, визначено момент настання строку оплати наданих послуг - до 14 числа місяця, наступного за звітним місяцем поставки газу. Тому суд приходить до висновку, що у Кредитора виникло право вимоги про оплату боргу за поставлений природний газ з 14 числа місяця, наступного за звітним місяцем поставки.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що останній день добровільної сплати відповідачем боргу за природний газ, який був поставлений у грудні 2012 року (останній місяць періоду (жовтень 2011 р.-грудень 2012 р.), за який Боржник повинен був сплатити вчасно борг перед Кредитором у даному випадку), припадає на 14 січня 2013 року. Таким чином, з 14 січня 2013 року у Кредитора виникло право вимоги про оплату боргу. Відповідно виникло право нарахування штрафних (фінансових) санкцій. З цього ж моменту почався перебіг строку спеціальної позовної давності в один рік та 14 січня 2014 року - закінчився.

Позовна заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" датована 25 вересня 2013 року. Отже, вбачається, що позивачем пропущено термін для пред'явлення позову в частині стягнення пені та штрафу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, суд прийшов до висновку, що в частині вимог про стягнення з відповідача 85 905 грн. 94 коп. - пені та 98 349 грн. 58 коп. - 7% штрафу в позові слід відмовити у зв'язку з пропущенням терміну позовної давності.

В силу статей 43, 47, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Належними та допустимими доказами у справі підтверджується, що відповідач за отриманий у жовтні 2011-грудні 2012 року природний газ розрахувався несвоєчасно та не у повному обсязі.

Отже, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 143 139 грн. 72 коп. основного боргу, 39 204 грн. 07 коп. 3% річних та 8 716 грн. 89 коп. інфляційних втрат, всього 1 191 060 грн. 68 коп.

В частині стягнення 83 грн. 73 коп. - 3% річних, 21 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 85905 грн. 94 коп. - пені та 98 349 грн. 58 коп. - 7% штрафу в позові слід відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог. Розмір пропорції задоволених вимог проти заявлених складає 86,55 %.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35701, Рівненська область, м.Здолбунів, вул.Шкільна, 40а, код ЄДРПОУ 30032555) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 1 143 139 грн. 72 коп. основного боргу, 39 204 грн. 07 коп. 3% річних, 8 716 грн. 89 коп. інфляційних втрат та 23 820 грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В частині стягнення 83 грн. 73 коп. - 3% річних, 21 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 85 905 грн. 94 коп. - пені та 98 349 грн. 58 коп. - 7% штрафу в позові відмовити.

Повне рішення складено "12" листопада 2014 року

Суддя Бережнюк В.В.