Рішення № 41361062, 06.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17702/14 06.11.14За позовом Публічне акціонерне товариство "Київський ювелірний завод"

до Публічне акціонерне товариство "Дочірній Банк Сбербанку Росії"

про визнання договору іпотеки недійсним та про скасування обтяжень з нерухомого майна

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Сушина Л.В.(дов. від 17.02.2014)

Від відповідача: Ганзієнко Д.С.(дов. від 21.10.2104)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про визнання договору іпотеки недійсним та про скасування обтяжень з нерухомого майна.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.08.2014 порушено провадження у справі №910/17702/14 та призначено до розгляду на 16.09.2014.

Представник сторін з'явилися в судове засідання 16.09.2014, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.09.2014 подав клопотання про витребування додаткових доказів по справі, суд задовольнив дане клопотання. Розгляд справи відкладено на 02.10.2014.

В судове засідання 02.10.2014 прибув представник позивача, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 02.10.2014 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, розгляд справи відкладено на 14.10.2014.

В судове засідання 14.10.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі, судом оголошено перерву під час розгляду справи на 23.10.2014.

В судове засідання 23.10.2014 прибув представник відповідача, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 06.11.2014.

Представник сторін з'явилися в судове засідання 06.11.2014, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

Представник позивача свої позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, так як він не може подати витребувані судом докази.

Представник відповідача категорично заперечував проти задоволення даного клопотання.

Суд відмовив позивачу в задоволенні вказаного клопотання, оскільки наявних матеріалів справи достатньо для винесення законного та обгрунтованого рішення з даної справи. Більше того суд зазначає, що залишення позову без розгляду це право, а не обов"язок суду.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «БАНК НРБ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (падалі - «Відповідач», «Банк»), та Відкритим акціонерним товариством «Київський ювелірний завод», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київський ювелірний завод» (надалі - «Позивач». «Позичальник», «Іпотекодавець») було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 235-Н/07 (надалі - «Кредитний договір №1»). За умовами Кредитного договору №1 Банк зобов'язувався відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України (надалі - «Кредитна лінія») та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надавати Позичальнику кредитні кошти (надалі - «Кредит») у порядку і на умовах, визначених договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язувався використовувати Кредит з мстою, зазначеною у п.1.5. Кредитного договору №1, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови Кредитного договору №1 та повернути Банку кредит у терміни, встановлені Кредитним договором №1 та /або додатковими угодами до цього договору. У Кредитному договорі №1 терміном «відновлювальна кредитна лінія» позначалася кредитна лінія, за умовами якої після повного або часткового повернення наданого Позичальнику кредиту. Банк здійснює на умовах договору подальше кредитування Позичальника в межах ліміту, зазначеного в п.1.2. Кредитного договору №1 та до настання останнього дня дії Кредитної лінії, зазначеного в П. 1.4. Кредитного договору №1, а терміном «загальна заборгованість за Кредитною лінією» - загальна сума кредиту, яку фактично буде надано Позичальнику згідно з Кредитним договором №1 і не буде повернуто Позичальником Банку.

- терміном "відновлювальна кредитна лінія" позначається кредитна лінія, за умовами якої після повного або часткового повернення наданого позичальнику кредиту. Банк здійснює на умовах цього Договору подальше кредитування позичальника в межах ліміту. зазначеного в пункті 1.2. цього Договору та до настання останнього дня дії Кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.4. цього Договору;

- терміном "загальна заборгованість за Кредитною лінією" позначається загальна сума кредиту, який фактично надано позичальнику згідно з Договором і не повернено банку.

У відповідності до пункту 1.2. Договору ліміт кредитної лінії складає:

а) з дати підписання цього Договору і по 27.08.2013 року включно - 30 000 000,00 грн.;

б) з 28.08.2013 року і по 27.09.2013 року включно - 24 000 000,00 грн.;

в) з 28.09.2013 року і по 25.10.2013 року включно - 18 000 000,00 грн.;

г) з 26.10.2013року і по 27.11.2013 року включно -12 000 000,00 грн.;

д) з 28.11.2013 року і по 27.12.2013 року включно - 6 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.3. Договору розмір процентів за користування кредитом складає 18% (вісімнадцять відсотків) річних.

Останній день дії кредитної лінії - 27.12.2013 року (пункт 1.4. Договору).

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що належне виконання позичальником зобов'язань по цьому Договору забезпечується:

а) заставою товарів в обороті, а саме: ювелірні вироби балансовою вартістю 28 000 000,00 грн., що належать позичальнику на праві власності;

б) іпотекою нерухомого майна, яким є нежилі приміщення (в літ А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, що належить позичальнику на праві власності, заставною вартістю 33 999 588,00 грн.

28 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «БАНК НРБ», правонаступником якого є Відповідач, та ГОВ «Українські ювеліри» (код ЄДРПОУ: 31627149) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 234-11/07 (надалі «Кредитний договір №2»). За умовами Кредитного договору №2 Банк зобов'язувався відкрити^ TOB «Українські ювеліри» (за договором «позичальник») відновлювальну кредитну лінію вЈ} національній валюті України (надалі - «Кредитна лінія») та на підставі додаткових угод до цього5 договору окремими частинами (траншами) надавати TOB «Українські ювеліри» кредитні кошти^ (падалі «Кредит») у порядку і на умовах, визначених договором. ГОВ «Українські ювеліри» уЈ= свою чергу, зобов'язувалося використовувати Кредит з метою, зазначеною у п.1.5. Кредитного договору №2, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку процента за користуванні кредитом, виконувати інші умови Кредитного договору №2 та повернута Банку кредит у терміни, встановлені Кредитним договором №2 та/або додатковими угодами до цього договору. У Кредитному договорі №2 терміном «відновлювальна кредитна лінія» позначалася кредитна лінія, за умовами якої після повного або часткового повернення наданого позичальнику кредиту, Банк здійснює на умовах договору подальше кредитування позичальника в межах ліміту, зазначеного в п.1.2. Кредитного договору №2 та до настання останнього дня дії Кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4. Кредитного договору №2, а терміном «загальна заборгованість за Кредитною лінією» - загальна сума кредиту, яку фактично буде надано позичальнику згідно з Кредитним договором №2 і не буде повернуто позичальником Банку.

28 грудня 2007 року між Банком (Відповідачем) і Іпотекодавцем (Позичальником) був оформлений Договір іпотеки (надалі - «Договір іпотеки»). Вказаний Договір іпотеки був посвідчений 28.12.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № кдз-8979. За умовами Договору іпотеки (п. 1.1.), іпотекою забезпечуються:

- зобов'язання Іпотекодавця (Позичальника), які випливають із Кредитного договору №1 (з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії), які (зобов'язання) перелічені у п.2.1. статті 2 цього Договору іпотеки та можуть виникнути в майбутньому за чинним Кредитним договором №1;

- зобов'язання TOB «Українські ювеліри» (код ЄДРПОУ: 31627149), які випливають із Кредитного договору №2 (з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії), які (зобов'язання) перелічені у п.2.2. статті 2 цього Договору іпотеки та можуть виникнути в майбу тньому за чинним Креди тним договором №2.

Згідно із п.3.1. Договору іпотеки, предметом іпотеки є нежилі приміщення готельно-ділового комплексу «Панорама» № 82. 83, 84 (в літ. А) Офіс, загальною площею - 478,80 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, які належать Іпотекодавцю (Позивачу) на праві власності (надалі - «Предмет іпотеки»).

Позивач вважає, що вказаний Договір іпотеки не відповідає вимогам норм чинного законодавства України та має бути визнаний недійсним, проте суд не погоджується з позивачем у звязку з таким:

В позовній заяві позивач вказує, як на підставу визнання Договору іпотеки недійсним, відсутність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності на його вчинення.

Окрім того, позивач посилається на п. 13 Статуту Позивача (зареєстрованого 06.09.2007 за №10681050014002017) в якому зазначається, що виконавчим органом позивача, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління Згідно п. 13.2 Статуту Позивача передбачено, що рішення Правління вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів Правління, присутніх на засіданні. Правління діє у кількості п'яти членів.

У зв'язку із цим, позивач вважає, що Голова правління не є самостійним органом управління, оскільки він складається не з однієї особи, а тому для набуття Головою правління цивільних прав та обов'язків він повинен був виносити відповідні питання на розгляд засідання Правління При цьому позивач вказує, що Правління з питання підписання оскаржуваного Договору іпотеки не скликалось, рішення ним не приймалося.

Доводи позивача спростовується наступним.

Відповідно до ч. 1. ст. 159 Цивільного кодексу України (далі по тексту - «ЦК України») вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Ч 1. ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень.

Ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.

Відповідно до п. 12.2 Статуту позивача, в редакції яка діяла на момент укладення оскаржуваного Договору іпотеки, Наглядова рада Товариства представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням Загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність Правління.

Окрім того, в п. 12.2 Статуту позивача зазначається, що Наглядова рада приймає рішення на своїх засіданнях.

Згідно п. 12.4 Статуту позивача до компетенції Наглядової ради Товариства належить: п. 12.4.16 прийняття рішень про укладення (зміну, розірвання) договорів на суму, яка перевищує п'ятсот тисяч гривень; п. 12.4.17 прийняття рішень про укладення (зміну, розірвання) договорів купівлі-продажу, міни, дарування, застави транспортних засобів, будівель, споруд, приміщень, (їх частини) та інших об'єктів нерухомості, а також договорів застави, кредиту, поруки, гарантії, оренди, безоплатного користування майном, дарування, сумісної діяльності.

Керівним органом позивача згідно його Статуту є Правління. Відповідно до п. 13 Статуту позивача Правління є виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю. Правління є підзвітним загальним зборам акціонерів та Наглядовій раді Товариства та організовує виконання їх рішень.

Виходячи з положень ЦК України, Закону України «Про господарські товариства» та Статуту позивача прийняті рішення Наглядової ради Позивача є обов'язковими до виконання виконавчим органом позивача - правлінням.

Згідно п. 13.5 Статуту позивача роботою правління керує Голова Правління, який має право: п. 13.5.2 розподіляти обов'язки між членами Правління: п. 13.5.6 одноособово підписує від імені Товариства договори (угоди); п. 13.5.7 підписує договори (угоди) купівлі-продажу, міни, дарування, застави транспортних засобів, будівель, споруд, приміщень (їх частини) та інших об'єктів нерухомості, а також договорів застави, кредиту, поруки, гарантії, оренди, безоплатного користування майном, дарування, сумісної діяльності, договори, предметом яких є акції, паї, частки інших юридичних осіб, після прийняття Наглядовою радою Товариства рішення про укладення цього договору (угоди); п. 13.5.10 підписувати довіреності, договори та інші документи від імені Товариства, рішення про укладення (видачу) який прийнято уповноваженим органом Товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту.

Отже, виходячи з положень Статуту позивача, Голова правління одноособово підписує договори застави (іпотеки) приміщень, щодо укладення яких прийнято відповідне рішення Наглядовою радою.

Твердження позивача про те, що Голова правління мав право підписувати оскаржуваний Договір іпотеки лише після прийняття відповідного рішення Правлінням Товариства, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать положенням Статуту позивача.

Відповідно до п. 13 Статуту позивача до компетенції Правління не відносяться питання щодо підписання чи укладення Головою правління, чи будь-якою іншою особою договорів застави (іпотеки).

У зв'язку із цим, в межах компетенції Наглядової ради позивача 27.12.2007 було прийнято рішення про укладення між позивачем та ЗАТ «НРБ Банк» (правонаступником якого є AT «СБЕРБАНК РОСІЇ») оскаржуваного Договору іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов'язань позивача та TOB «Українські ювеліри» перед відповідачем. Окрім того, даним рішенням було доручено Голові правління позивача Волкову B.B. укласти оскаржуваний Договір іпотек з відповідачем.

На виконання вищезазначеного рішення Наглядової рад позивача 28.12.2007 між позивачем та відповідачем був укладений Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №кдз-8979.

На виконання положень Статуту позивача та ч. 2 ст. 203 ЦК України оскаржуваний Договір іпотеки був підписаний зі сторони позивача, особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Так в даному пункті зазначається, що договір, укладений керівником (директором) товариства з перевищенням повноважень, є дійсним, якщо товариство своїми діями схвалило цей договір (постанови від 19.08.2014 № 5013/492/12, від 19.08.2014 № 5011-31/17917-2012, від 19.08.2014 №924/905/13).

П. 3.4. Постанови Пленуму ВГСУ 29.05.2013 № 11 передбачає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Також суд наголошує, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним суд виходить з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Крім того, в позовній заяві позивач стверджує, що в Договорі іпотеки не вказується зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. В Договорі іпотеки у якості «основного зобов'язання» зазначаються два взаємно непов'язані зобов'язання, різні по своїй правовій суті, в одному із яких позивач є боржником, а в іншому - майновим поручителем.

Окрім того, позивач зазначає, що в Договорі іпотек не має посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, так як в п. 2.1 Договору іпотеки вказуються два різні правочини (кредитні договори.

Доводи позивача спростовується наступним.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

В п. 1.1 оскаржуваного Договору іпотеки передбачено, що предмет іпотеки забезпечу виконання зобов'язань позивача та TOB «Українські ювеліри» за Договором про відкриття кредитної лінії №235- Н/07 від 28.12.2007 (далі по тексту - «Кредитний договір 1») та Договору про відкриття кредитної лінії №234-Н/07 від 28.07.2007 (далі по тексту - «Кредитний договір 2»),

Детальний перелік зобов'язань, строки та порядок виконання таких зобов'язань, за які поручається позивач зазначено в п. 2.1 Договору іпотеки.

Відповідно до п. 2.1 Договору іпотеки, іпотекою забезпечується зобов'язання позивача щодо:

- повернення наданих в межах не відновлювальної кредитної лінії за Кредитним договором 1 з граничним лімітом кредитування 30 000 000,00 грн. з графіком погашення, зазначеним в п.8.1 Кредитного договору 1 ;

- сплати процентів в строки та порядку передбаченому ст. 6 Кредитного договору 1;

- повернення наданих в межах не відновлювальної кредитної лінії за Кредитним договором 2 з граничним лімітом кредитування 30 000 000,00 грн. з графіком погашення, зазначеним в п.8.1 Кредитного договору 2;

- сплати процентів в строки та порядку передбаченому ст. 6 Кредитного договору 2.

Враховуючи вищезазначене, в оскаржуваному Договорі іпотеки, на виконання вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеку» зазначено всі істотні умови договору іпотеки щодо змісту, розміру, строків та порядку повернення зобов'язання.

Окрім того, в Договорі іпотеки здійснюється посилання на правочин (Кредитний договір 1 а Кредитний договір 2), у якому встановлено основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов'язання це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Законодавець, даючи визначення поняттю «основне зобов'язання» за договором іпотеки, вказує саме на зобов'язання, які виникають за великою кількістю договорів, в т.ч. за договорами з різною правовою природою (договорами кредиту, купівлі-продажу).

Оскаржуваний Договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язання за двома однорідними кредитними договорами - Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це. а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. З ст. 6 ЦК України).

Згідно ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір може містити інші положення.

Доводи позивача про те, що іпотечний договір не може забезпечувати виконання зобов'язання за двома кредитними договорами не знаходять свого законодавчого підґрунтя.

Також позивач у своїй позовній заяві стверджує про те, що в оскаржуваному Договорі іпотеки не зазначено строк його дії, що прямо свідчить про те, що даний договір є неукладеним та є належною і достатньою підставою для скасування іпотеки та заборони відчуження.

Доводи позивача спростовується наступним.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Ч. 3 ст. 575 ЦК України правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Отже, виходячи з положень ЦК України, сторони договору самостійно визначають його зміст, а істотні умови, визначені згідно цивільного законодавства є обов'язковими для їх відображення в договорі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення.

віднесення до однієї із істотних умов Договору іпотеки, умови щодо визначення строку дії іпотечного договору є хибною, оскільки чинне законодавство України не відносить то істотних умов іпотечного договору строк дії такого договору.

Посилання позивача на судову практику щодо спорів пов'язаних з договорами поруки (посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5) є безпідставною та необґрунтованою і ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права.

Іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено перелік видів забезпечення виконання зобов'язання, якими є: неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правова природа іпотеки полягає у забезпечення можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми Гл. 49 параграфа 3. ст. 553 - 559 ЦК України не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (ст. 572 - 593) гл. 49 ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Також суд зазначає, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності по даній справі, на що суд зазначає наступне:

28.12.2007 між відповідачем та позивачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії №235-Н/07 (далі по тексту - «Кредитний договір 1»),

28.12.2007 між відповідачем та TOB «Українські ювеліри» (Ідентифікаційний код 31627149) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №234-Н/07 (далі по тексту - «Кредитний договір 2»),

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2 між позивачем та відповідачем 28.12.2007 був укладений Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №кдз-8979 (далі по тексту - «Договір іпотеки»),

21.08.2014 позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання Договору іпотеки недійсним.

Суд наголошує, що позивач звернувся до суду через 6 років після укладення Договору іпотеки та через 8 місяців після закінчення дії кредитних ліній згідно Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2, та після відкриття виконавчого провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, який вказаний в оскаржуваному Договорі іпотеки.

Проте, оскільки судом вже встановлено безпідставність позовних вимог позивача, то заява про застосування строку позовної давності не розглядається і не застосовується.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л. Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 13.11.2014