Ухвала суду № 41359838, 06.11.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

__________

У Х В А Л А

Іменем України

06 листопада 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Суддів - Міщенко О.А., Сачука В.І., Шпинти М.Д.

Секретаря судового засідання - Міщук Л.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Володимирецького районного суду від 25 липня 2014 року у кримінальному провадженні № 12014180050000290 стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України,

з участю прокурора Салайчука Т.І., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4

в с т а н о в и л а :

Вироком Володимирецького районного суду від 25 липня 2014 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.286 КК України на шість років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської центральної міської лікарні (р/р 31418544700002 ГУДКУ в Рівненській області МФО 833017 код 38012714) витрати, понесені на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 1603, 89 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 12915 грн. 62 коп. матеріальних збитків та 100000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1597 грн. 70 коп. витрат на залучення експертів

Судом вирішено питання стосовно речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 12 квітня 2014 року о 19 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-несправним автомобілем НОМЕР_1, про що останньому було відомо, рухаючись по вулиці Л.Українки, поблизу буд. № 6 в с. Зелене, Володимирецького району, в напрямку с. Новаки, Володимирецького району, проявив неуважність до дорожньої обстановки та, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, перед початком зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини вправо по ходу руху, де автомобілем здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який стояв на узбіччі та тримав в руках велосипед.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких помер 21 квітня 2014 року в ЦМЛ м. Рівне.

В поданій на вирок суду апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 не оспорюючи кваліфікацію вчинених ним дій, вважає, що вирок суду є незаконним у зв'язку невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що судом при призначенні покарання не враховано те, що він раніше не судимий, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину як на досудовому слідстві, так і в ході судового розгляду справи, працює електриком ПП ОСОБА_9 і позитивно характеризується за місцем роботи. Вказує, що будь-яких об'єктивних даних щодо розміру моральної шкоди потерпілою суду надано не було, а судом, в порушення вимог ст.1187, 1194 ЦК України, не було досліджено питання страхування цивільної відповідальності власником автотранспорту та не залучено ПАТ «Українська пожежна - страхова компанія», яка повинна була бути залучена до справи у якості цивільного відповідача. Просить вирок суду в частині призначення покарання та стягнення моральної шкоди змінити, призначити йому покарання не пов'язане із ізоляцією від суспільства та зменшити суму стягнення моральної шкоди.

Заслухавши доповідача Міщенко О.А., доводи обвинуваченого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляційної скарги ОСОБА_1, думку прокурора Салайчука Т.І., потерпілої ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4 про залишення апеляційної скарги обвинуваченого без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтується на сукупності достатніх та достовірних доказів, зібраних у справі, яким судом дана належна оцінка.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України є вірною і в апеляційній скарзі не оспорюється.

Покликання обвинуваченого ОСОБА_1 на те, що судом при призначенні покарання не враховано, що він раніше не судимий, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину як на досудовому слідстві, так і в ході судового розгляду справи, працює електриком ПП ОСОБА_9 і позитивно характеризується за місцем роботи не заслуговують на увагу.

Судом першої інстанції вірно не віднесено до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, зокрема: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, до батьків потерпілого ОСОБА_5 після ДТП обвинувачений не приходив, пробачення не просив, нічим не допомагав, не вживав жодних активних дій для розкриття злочину, а надання свідчень по справі, якими обвинувачений визнає встановлені слідством обставини не можуть розцінюватись як активне сприяння злочину.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_1 покарання, \суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнав вину та розкаявся у вчиненому, негативно характеризується за місцем проживання; визнав обставинами, що обтяжують покарання - вчинення злочину щодо малолітнього та в стані алкогольного сп'яніння. Судом не встановлено обставин, які пом'якшують покарання.

Підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 і призначення йому покарання, не пов'язаного із ізоляцією від суспільства колегія суддів не вбачає.

Суд у повній мірі врахував глибину та тривалість перенесених потерпілою страждань, пов'язаних з втратою єдиного сина, душевних страждань та болю, пригніченості, втраті часу, порушенні звичайного способу життя, відносин з оточуючими та в сім'ї, те що її чоловік отримав психологічну травму, в зв'язку з чим лікується у психіатричній лікарні, ступінь вини засудженого, його матеріальний стан, та, виходячи з вимог розумності і справедливості, задовольнив позовні вимоги потерпілої про стягнення моральної шкоди.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст.25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, до страховика, а саме ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ніхто з заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, не надавалися будь які документи, які б підтверджували факт дорожньо-транспортної пригоди та розмір спричиненої шкоди.

Також в матеріалах провадження відсутні будь-які клопотання щодо залучення ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в якості сторони по даному кримінальному провадженню.

Лише в разі наявності заявленого клопотання обвинуваченого ОСОБА_1, суд першої інстанції вправі був залучити до участі у справі страховика ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» і при вирішенні питання цивільного позову повинен був урахувати відповідальність і страховика.

Ні обвинувачений ОСОБА_1, ні захисник ОСОБА_2 з клопотанням про залучення в якості сторони у даному кримінальному провадженню ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не звертались.

Позов потерпілої про відшкодування матеріальних збитків обвинувачений ОСОБА_1 визнав повністю. Суд першої інстанції вірно визнав даний позов обґрунтованим та задовольнив цивільний позов в межах заявлених вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку суду ні в частині призначеного покарання, ні в частині стягнення моральної шкоди

За таких обставин, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що судом, в порушення вимог ст.1187, 1194 ЦК України не було досліджено питання страхування цивільної відповідальності власником автотранспорту та не залучено ПАТ «Українська пожежна - страхова компанія» у якості цивільного відповідача, не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст.405,407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Володимирецького районного суду від 25 липня 2014 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, - без задоволення.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з моменту вступу вироку в законну силу змінити на тримання під варту, взявши ОСОБА_1 під варту із залу суду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана учасниками судового розгляду касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а обвинуваченим ОСОБА_1 в той же строк з дня вручення йому копії ухвали

С у д д і :

Міщенко О.А. Сачук В.І. Шпинта М.Д.