Ухвала суду № 41358506, 21.08.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/2079/13-к

Номер провадження 11-кп/786/610/14

Категорія: ч.1 ст. 286 Н.Т.

Головуючий у 1-й інстанції Заколодяжна О. А.

Доповідач ап. інст. Куліш В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді Куліша В.М.

суддів Герасименко В.М., Нізельковської Л.В. з секретарем Журою Н.Л.

з участю прокурора Пархоменка А.О.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та старшого прокурора прокуратури Гадяцького району Тетері В.А. на вирок Гадяцького районного суду від 23 червня 2014 року, -

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець с. Витівка Полтавського району, з середньою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину 1996 року народження, працє водієм ПП ОСОБА_14, мешканець АДРЕСА_1, раніше не судвся,

визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та засуджено до 1 року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та на підставі ст. 76 КК України покладено на нього обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи і періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фінансового управління Гадяцької районної державної адміністрації 958,74 грн. відшкодування збитків лікувальному закладу.

Стягнуто з ПАТ СК "Укргазпромінвест" на користь ОСОБА_5 понесені матеріальні збитки в сумі 1877,51 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн. та витрати, пов'язані з наданням юридичних послуг в сумі 5000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 489 грн. витрат на проведення авто-технічної експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно з вироком суду першої інстанції, 17 листопада 2012 року близько 20-30 год. ОСОБА_2, керуючи автобусом БАЗ А079.20, д.н.з. НОМЕР_1, рухався по автодорозі Лохвиця-Гадяч-Охтирка в напрямку м. Лохвиця поблизу с. Петрівка-Роменська Гадяцького району. Порушуючи вимоги п.12.3 ПДР України, він своєчасно не виявив та не вжив заходів до зменшення швидкості і зупинки автобуса, внаслідок чого допустив зіткнення з мотоциклом Ява-350, без державних номерних знаків, під керуванням ОСОБА_6, який рухався у попутному напрямку без заднього габаритного ліхтаря (катафота).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру мотоцикла ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді крайового перелому тіла здухвинної кістки без зміщення, забою передньої черевної стінки, забійної рани верхньої губи, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1 від 04.01.2013 року в своїй сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

З вказаним вироком не погодився обвинувачений ОСОБА_2, який у поданій апеляційній скарзі прохає вирок скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі ч.3 ст. 284 КПК України.

Як на підставу покликається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив та дослідив обставини пригоди, в тому числі, прийнявши за належний доказ висновки судової авто-технічної експертизи, яка на думку апелянта, спиралася на хибні вихідні дані, а також, необґрунтовано відмовив у проведенні слідчого експерименту.

Також вирок оскражено старшим прокурором прокуратури Гадяцького району В.А. Тетерею, який у поданій апеляційній скарзі прохає вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, звільнивши на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 від відбуття реальної міри покарання з іспитовим строком на 3 роки.

Покликається на те, що місцевий суд при обранні міри покарання не врахував, що ОСОБА_2 впродовж усього судового слідства, незважаючи на очевидні та беззаперечні докази, вини не визнавав, як не визнавав і позовних вимог потерпілого та прокурора.

Інші учасники судового провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_8 на підтримання поданої апеляції та заперечення проти апеляції прокурора; міркування прокурора Пархоменка А.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та прохав задовольнити апеляцію сторони обвинувачення, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

Винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин наведених у вироку доведено доказами наданими стороною обвинувачення, які були досліджені у судовому засіданні, та приведені у вироку.

Як видно, обставин дорожньо-транспортної пригод, яка мала місце 17.11.2012 р. о.20-30 год поблизу с. Петрівка Роменська Гадяцького району за участю транспортних засобів під керуванням водіїв ОСОБА_2 і ОСОБА_6 не оспорюють ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту.

Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_2 про відсутність доказів його вини у вчиненні дорожньотранспортної пригоди, то вони не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 286 КК України, кримінальна відповідальність передбачена за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Відповідно до п. 12.3 ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Саме недотримання цього пункту Правил дорожнього руху України було встановлено місцевим судом у діях водія ОСОБА_2. Такий висновок районного суду є правильним.

Так, у протоколі огляду місця події та схемі до нього, які були складені на місці ДТП у присутності водіїв ОСОБА_2 і ОСОБА_6та понятих ОСОБА_10 і ОСОБА_11, були відображені обставини ДТП, які полягали у тому, що автобус рухався зі швидкістю 50-55 км/год., подія відбулася у темну пору доби за видимості з місця водія автобуса близько 20 метрів в умовах освітлення проїзної частини фарами ближнього світла. При цьому жоден із учасників даної дії не висловив своєї незгоди щодо правильності складання цього протоколу а також інформації. яка у ньому зафіксована.

Як видно з пояснень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, допитаних в суді першої інстанції, вони були понятими при проведенні огляду місця ДТП та підтвердили, що в ході огляду працівниками міліції проводилися вимірювання стану видимості дороги, видимість перешкоди - мотоцикла, видимість елементів проїзної частини дороги з робочого місця водія автобуса із увімкненим світлом фар, та інші дані, які були зазначені в протоколі огляду місця ДТП.

З огляду на це дані протоколу огляду місця події обгрунтовано були використані експертом при проведенні автотехнічної експертизи, як найбільш достовірні та об'єктивні. При цьому суд правильно відмовив стороні захисту у проведенні слідчого експерименту, з метою відтворення події дорожньо-транспортної пригоди, оскільки на даний час неможливо відтворити такіж погодні умови, виставити транспортні засоби, які за свідченнями сторін рухалися їм назустріч. До того ж його проведення в умовах приближених до реальності може бути небезпечним для учасників цієї слідчої дії.

Між тим за Правилами дорожнього руху у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. Тобто, обвинувачений ОСОБА_2, як водій, в реальній дорожній обстановці (в умовах темряви, руху зустрічних транспортних засобів, слизької проїзної поверхні дороги) мав зменшити швидкість аж до зупинки, з тим щоб своєчасно виявити перешкоду на дорозі та безпечно обїхати її, як це й передбачено п.12.3 Правил дорожнього руху.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_2 у судовому засіданні про іншу швидкість руху керованого ним автобувса, ніж та, яка зафіксована при огляді місця пригоди, а саме, 75-80 км/год, при встановленій видимості 20 м. в умовах руху зустрічного трансорту та слизької поверхні дороги не тільки не змінює версію про перевищення ним швидкості руху та недотриманні п.12.3 Правил дорожнього руху, а навпаки ще більш її підтверджує, оскільки при вищій швидкості шлях зупинки транспортного засобу вочевидь є більшою. Отже такі його доводи, є неспроможними.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано прийняв як належний і допустимий доказ висновок судової авто-технічної експертизи №131 від 05.08.2013 року, згідно з яким в діях водія автобуса БАЗ А079.20, д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_2 вбачаються невідповідності з вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходилися у причинному зв'язку з виникненням ДТП і він в умовах даної події мав технічну можливість попередити зіткнення з мотоциклом Ява-350 шляхом застосування своєчасних мір гальмування з метою зниження швидкості свого руху до швидкості руху мотоцикла.

У даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла Ява-350 ОСОБА_6 будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП не вбачається.

Технічна можливість запобігання даної пригоди не залежала від дій водія мотоцикла ОСОБА_6, а цілком визначалася діями водія автобуса ОСОБА_2.

Такий висновок експерта щодо дій водія мотоцикла ОСОБА_6, який у темну пору доби виїхав на технічно несправному мотоциклі, є правильний, оскільки саме водій ОСОБА_2 за п.п.12.2,12.3 Правил дорожнього руху мав своєчасно виявити перешкоду для руху та зупинити керований ним транспортний засіб. При цьому дії водія мотоцикла можуть бути кваліфіковані, як проушення правил дорожнього руху, що тягнуть за собою адміністративну відповідальність.

З огляду на викладене, підстав ставити під сумнів висновки суду першої інстанції про наявність у діях водія ОСОБА_2 порушень п. 12.3 ПДР України, колегія суддів не вбачає.

Зважаючи на те, що порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху перебувало у причинно-наслідковому зв'язку з отриманням потерпілим ОСОБА_7, тілесних ушкоджень, місцевий суд правильно дійшов висновку про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначив покарання у мінімальних межах санкції даної статті.

Покликання прокурора на м'якість призначеного покарання через недостатнє врахування даних про особу обвинуваченого колегія суддів вважає надуманими, оскільки місцевим судом покарання призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України з урахуванням як тяжкості скоєного злочину, так і наявних відомостей, що характеризують ОСОБА_2, в тому числі, суд прийняв до уваги, що обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується як за місцем роботи, так і за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину.

Також суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про можливість не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами стосовно обвинуваченого, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що робота водієм являється його єдиним джерелом доходів, а сам обвинувачений раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не притягувався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та старшого прокурора прокуратури Гадяцького району залишити без задоволення, а вирок Гадяцького районного суду від 23 червня 2014 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України шляхом поданя касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

с у д д і :

В.М. Куліш Герасименко В.М. Л.В. Нізельковська