Ухвала суду № 41357315, 11.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/952/14-ц Головуючий у І інстанції Литвин О.В.Провадження № 22-ц/780/6250/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 58 11.11.2014

УХВАЛА

Іменем України

11 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Приходька К.П., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Київобленерго» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 25 вересня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Рокитнянського районного підрозділу публічного акціонерного товариства «Київобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ПАТ «Київобленерго» в особі Рокитнянського районного підрозділу ПАТ «Київобленерго» звернулися до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 26 серпня 2013 року між ними та ОСОБА_2 укладено договір № 200104143 про користування електричною енергією на побутові послуги, за яким позивач зобов'язався постачати відповідачу як споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до граничної потужності 1,5 кВт, а відповідач зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію відповідно до умов даного договору та дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та положень договору. Перед цим, а саме 12 серпня 2013 року, в ході проведеного працівниками позивача рейду, було виявлено в господарстві відповідача факт використання електричної мережі від будинку АДРЕСА_1 для потреб підприємницької діяльності. З цього приводу було складено відповідний акт, який в подальшому було анульовано комісією позивача через неможливість довести розмір споживаної електричної енергії.

Враховуючи, що відповідач в порушення умов договору та вимог цивільного законодавства відмовляється відшкодувати позивачу заборгованість за спожиту електричну енергію в обсязі 32 422 кВт/год., чим також порушує вимоги п. 42 ПКЕЕН (Правил користування електричною енергією для населення) щодо обов'язку оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил, ПАТ «Київобленерго» просили суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 9900,92 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 25 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 7 жовтня 2014 року представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, стягнувши з відповідача вказану суму заборгованості за спожиту електричну енергію та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що уклавши договір про користування електричною енергією на побутові послуги, ОСОБА_2 фактично порушив його умови, якими закріплено обов'язок споживача оплачувати спожиту електричну енергію відповідно до показань приладу обліку по рахунках та оплатити борг передбачений пунктом 18 даного договору. Апелянт вважає, що на відповідача як власника ? частини будинку АДРЕСА_1 покладено ряд обов'язків пов'язаних з його володінням, зокрема зобов'язання укласти типовий договір на виконання житлового комунальних послуг. Крім того вказує, що судом безпідставно зроблено висновок про те, що з моменту укладення договору до часу ухвалення рішення не мало місце споживання електричної енергії з боку відповідача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач жодним чином не порушив вимоги укладеного з позивачем договору, а заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 9342,03 грн. та зазначена у п. 18 такого договору, утворилася до укладання останнього та внаслідок користування електричною енергією іншою особою.

При цьому суд вважав, що у справі також відсутні докази утворення заборгованості у відповідача за період з 12 серпня 2013 року по 27 травня 2014 року в сумі 558,89 грн., що у сумі із зазначеною у договорі сумою заборгованості (9343,03 грн.) становить загальну суму позову.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору дарування від 26 березня 2005 року ОСОБА_2 є власником ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 Рокитнянського району Київської області. У вказаному будинку відповідач не проживає, а власником іншої ? частини будинку є інша особа. До будинку підведена електрична мережа та мається спільний на будинок прилад обліку електричної енергії (лічильник). В даному будинку до дня своєї смерті проживав ОСОБА_3, з яким ПАТ «Київобленерго» 12 вересня 2001 року уклали договір № 900/55 на споживання електричної енергії для побутових потреб, виходячи з умов якого позивачем подавалася електрична енергія до будинку відповідача. Останній платіж за спожиту електричну енергію на підставі умов цього договору було здійснено 4 квітня 2013 року на суму 25,93 грн. Особова картка споживача, до укладення 26 серпня 2013 року між позивачем та відповідачем договору № 200104143 про користування електричною енергією на побутові послуги, була заведена на ОСОБА_3 Після укладання вказаного договору така картка споживача була заведена на відповідача і відповідно до даних останньої позивач зазначив кількість спожитої ОСОБА_2 в період з січня 2008 року по серпень 2014 року електричної енергії в будинку АДРЕСА_1 Київської області із зазначенням показів лічильника станом на 5 березня 2008 року (615) та станом на 27 травня 2014 року (34605). Перевірка показів лічильника та звірка правильності розрахунків за спожиту електричну енергію у вказаний період часу позивачем не проводилася, проміжні покази лічильника в особові картці не відображені і сторонам спору не відомі, що підтвердив представник позивача.

Станом на 27 травня 2014 року ПАТ «Київобленерго» було проведено технічну перевірку розрахункового засобу обліку електричної енергії (лічильника) у будинку ОСОБА_2 і жодних порушень підключення останнього до електричної мережі чи його несправності не виявлено. Однак до цього, а саме 12 серпня 2013 року представниками позивача було виявлено факт споживання електричної енергії, що подавалася до будинку АДРЕСА_1, на потреби підприємницької діяльності, а саме для потреб магазину і про що було складено відповідний акт про порушення. В подальшому вказаний акт скасовано самим позивачем, так як вони не змогли довести вину в цьому ОСОБА_2

Відповідно до п. 18 договору на споживання електричної енергії, укладеного між ПАТ «Київобленерго» в особі Рокитнянського районного підрозділу ПАТ «Київобленерго» та ОСОБА_2, заборгованість за спожиту електричну енергію по будинку АДРЕСА_1 Рокитнянського району Київської області станом на 12 серпня 2013 року становить 9342,03 грн., тоді як заборгованість станом на 27 травня 2014 року, яку власне і просить стягнути з відповідача позивач, останній визначив у своєму розрахунку в розмірі 9900,92 грн.

За правилами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 60, 212 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, а суд лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

По справі встановлено, що під час розгляду спору судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення клопотань.

Як убачається з матеріалів справи та визнано представником позивача, з 2001 року енергопостання житлового будинку АДРЕСА_1 Рокитнянського району Київської області здійснювалося на підставі договору № 900/55 про користування електричною енергією, укладеного 12 вересня 2001 року між позивачем та ОСОБА_4, який власне і проживав у цьому будинку до дня своєї смерті.

Між ОСОБА_2 та ПАТ «Київобленерго» такий договір був укладений лише 26 серпня 2013 року і з цього періоду часу жодного споживання електричної енергії по вказаному будинку не було. Доказів споживання електричної енергії по цьому будинку позивачем в період з 2008 року по 27 травня 2014 року на загальну суму 9900.92 грн. суду не надано.

Крім того, як пояснив представник позивача в суді першої інстанції, такі докази у них відсутні, а вказана сума заборгованості виникла з 2008 року і у вказаний період часу жодного разу не проводили перевірку лічильника та його показників, та не заперечував, що фактично електричною енергією в будинку користувався інша особа, яка там проживала.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» в редакції, що діяла протягом спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Такі ж положення містить і п. 3 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 26 липня 1999 року № 1357, якими визначено, що споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з типовим договором про користування електричною енергією і укладається на три роки. Договір про користування електричною енергією вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного терміну жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться звичайно.

Таким чином, оскільки заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 9342,03 грн. утворилася до укладання договору між сторонами, а користування електричною енергією відбувалося іншою особою, ОСОБА_2 жодним чином не порушив вимоги укладеного з позивачем договору, тому у нього не виникло зобов'язання щодо сплатити на користь ПАТ «Київобленерго» вказаної суми заборгованості.

Посилання апеляційної скарги на п. 18 договору про користування електричною енергією на побутові послуги як на підставу закріплення обов'язку споживача сплатити борг за спожиту електроенергію не приймаються до уваги судової колегії як необґрунтовані, адже вказаним пунктом сторони договору погодили лише графік погашення заборгованості за умови обов'язкової оплати поточних платежів, і ніяким чином не визначили обов'язок відповідача сплатити суму боргу.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт утворення заборгованості у відповідача за період з 12 серпня 2013 року по 27 травня 2014 року в сумі 558,89 грн., що у сумі із зазначеною у договорі сумою заборгованості (9343,03 грн.) становить загальну суму позову.

Враховуючи наведене докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київобленерго» відхилити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 25 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: