Рішення № 41356169, 11.11.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15562/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2143/2014

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Фединяка В.Д.

суддів: Малєєва А.Ю., Девляшевського В.А.

секретаря Яковин О.В.

з участю відповідача ОСОБА_2,його представника ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

представників Будинкоуправління №1 в м.Івано-Франківської КЕЧ району Гвоздецької І.І., Апполонової Л.А., Дмитрика В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Будинкоуправління №1 в м. Івано-Франківської КЕЧ району до ОСОБА_8 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про втрату права на користування житловим приміщенням та виселення із займаного приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року Будинкоуправління №1 Івано-Франківської КЕЧ району звернулось в суд з указаним позовом і зазначало, що на балансі зазначеного будинкоуправління перебуває гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1 в місті Івано-Франківську. 04 жовтня 2001 року ОСОБА_4 як військовослужбовцю видано ордер на житлову площу в гуртожитку на право зайняття з сім'єю з чотирьох осіб: ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_10 - донька квартири АДРЕСА_1 в місті Івано-Франківську та 04 жовтня 2001 року з ОСОБА_11 укладено договір найму житлового приміщення в будинках Міністерства оборони України. 08 серпня 2008 року ОСОБА_4 з донькою знялись з реєстрації в гуртожитку та у зв'язку з проходженням подальшої військової служби вибули в м. Київ. Позивач вважав, що з часу вибуття з спірного житла основного квартиронаймача, член його сім'ї ОСОБА_2 та колишня дружина ОСОБА_8 втратили право на проживання у зайнятому житловому приміщенні. Крім того, ОСОБА_8 з 15 листопада 2011 року не проживає в зареєстрованому житлі, тому на підставі ст. 71,72 ЖК України втратила право на проживання у спірному житлі. Також вказували, що ОСОБА_13 та ОСОБА_8 самовільно зайняли кімнату, згідно технічного паспорту №19 площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що громадяни, які самоправно зайняли службове приміщення, виселяються за рішенням суду без надання іншого службового приміщення, просив визнати ОСОБА_8 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на проживання в кімнаті АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_8 та ОСОБА_2 із самовільно зайнятої кімнати, згідно техпаспорту №19 площею 17.3 на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення..

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2014 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_8 такою, що втратила право на користування житловою площею в кімнаті(квартирі АДРЕСА_1

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловою площею в кімнаті (квартирі) АДРЕСА_1

Виселено ОСОБА_8 із кімнати(квартири) АДРЕСА_1

Виселено ОСОБА_2 із кімнати (квартири) АДРЕСА_1

Виселено ОСОБА_8 із самовільно зайнятої кімнати, згідно технічного паспорту №19 площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Виселено ОСОБА_2 із самовільно зайнятої кімнати, згідно технічного паспорту №19 площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто із ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в спеціальний фонд Державного бюджету по 121 грн. 80 коп. судового збору з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову, вказуючи на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалив помилкове рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що відповідачі вселені до гуртожитку на законних підставах, мають право на проживання у спірному житлі на підставі ордера та договору найму та сплачують всі належні платежі та просить застосувати строк позовної давності до даних відносин.

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Представники Будинкоуправлінння №1 Івано-Франківської КЕЧ району апеляційну скаргу не визнали, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 як основний квартиронаймач добровільно знявся з реєстрації у спірній квартирі, перебуває на квартирній черзі в м. Києві, добровільно відмовився від квартири в м. Івано-Франківську, розлучений з ОСОБА_8 більше як два місяці, однак ні його колишня дружина, ні його син ОСОБА_2 не звільнили кімнату в гуртожитку, тому втратили право на житло в зайнятому житловому приміщенні та підлягають виселенню із самовільно зайнятого житла без надання іншого житлового приміщення. Крім цього, ОСОБА_8 не проживає у спірній квартирі більше 6 місяців без поважних причин.

Висновок суду є передчасним і повністю погодитись з ним не можна.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 04 жовтня 2001 року ОСОБА_4 як військовослужбовцю видано ордер на житлову площу в гуртожитку на право зайняття з сім'єю з чотирьох осіб: ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_10 - донька квартири АДРЕСА_1 в місті Івано-Франківську та 04 жовтня 2001 року з ОСОБА_11 укладено договір найму житлового приміщення в будинках Міністерства оборони України, який перебуває на балансі Будинкоуправлінння №1 Івано-Франківської КЕЧ району. Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, визнані сторонами та відповідно ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено, що його положення не поширюється, зокрема, на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках.

Також Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачає приватизації зайнятого житла в гуртожитках Міністерства оборони України.

Статті 71, 72 ЖК УРСР про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням гуртожитку, через не проживання у ньому без поважних причин понад шість місяців поспіль, застосовуються до мешканців гуртожитків, які на законних підставах проживають у гуртожитку (на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

Главою 4 ЖК УРСР не передбачено можливості визнати особу, яка користується житловим приміщенням у гуртожитку, такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням.

У статті 130 ЖК УРСР передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.

Разом із тим, окрім відповідної глави ЖК УРСР, зазначене питання врегульоване лише у Примірному положенні про гуртожитки. У розділі VIII Примірного положення про гуртожитки, яким передбачено відповідальність за порушення правил надання жилої площі в гуртожитку, користування гуртожитками та їх утримання, зазначено, що особи, винні у порушенні правил користування гуртожитками, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Правовий режим гуртожитків, житлові приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняно до правового режиму житлових приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду, то до мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються вимоги статей 71, 72 ЖК УРСР.

Щодо мешканців інших гуртожитків, на яких не поширюються гарантії, передбачені Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", то такі гуртожитки призначені для тимчасового проживання осіб, тому щодо мешканців цих гуртожитків правила статей 71, 72 ЖК УРСР не поширюються, оскільки можливість визнання мешканців таких гуртожитків не передбачена ні у ЖК УРСР, ні у Примірному положенні про гуртожитки.

Визнаючи ОСОБА_8 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування житловою площею в кімнаті (квартирі) АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і помилково визнав відповідачів такими, що втратили право на користування житловою площею в гуртожитку.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки (далі - Положення), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за N 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті місцевої ради й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Пунктом 17 Положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім'ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначив, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку. Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст. 125 ЖК України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Встановлено, що у зв'язку з переміщенням по службі військовослужбовця ОСОБА_4, пов'язаного з переїздом в м. Київ, 08 серпня 2008 року останній припинив проживання в кімнаті (квартирі) АДРЕСА_1 Разом з тим, у зазначеному житловому приміщенні залишився проживати і продовжує проживати член сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2. Даного факту сторони не заперечують.

За змістом п.5.8. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року і зареєстрованого В Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року №24/20337 у разі переміщення військовослужбовця по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, жиле приміщення в гуртожитку, яке він займав за попереднім місцем служби, підлягає звільненню ним та членами його сім'ї в місячний строк з дня отримання жилого приміщення (службового жилого приміщення, жилого приміщення в гуртожитку, спеціально пристосованій казармі) або орендованого жилого приміщення за новим місцем служби.

Також встановлено, що за новим місцем служби військовослужбовець ОСОБА_4 житлового приміщення не отримував, що підтверджується даними, які містяться довідці №9770 від 14.11.2013 року виданій головою житлової комісії гарнізону м. Київ.

За таких обставин, не підлягає виселенню ОСОБА_2 із зайнятого житлового приміщення без надання іншого оскільки таке виселення суперечить вимогам ст. 47 Конституції України, ч. 4 ст. 9,25 ЖК України положенням п.5.8. Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року №24/20337.

Разом з тим, підлягає виселенню без надання іншого житла ОСОБА_8

з квартири АДРЕСА_1 Івано-Франківську та із самовільно зайнятої кімнати, згідно технічного паспорту №19площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1, оскільки розірвавши шлюб з ОСОБА_11 втратила статус члена сім'ї військовослужбовця, самовільно зайняла кімнату №19 у цьому гуртожитку та з листопада 2011 року не проживає за місцем реєстрації.

Крім цього, ОСОБА_2 підлягає виселенню із самовільно зайнятої кімнати, згідно технічного паспорту №19 площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську, так як таке вселення у зазначену кімнату не відповідає вимогам ст. 129 ЖК України.

За правилами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав встановлених п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Будинкоуправління №1 в м. Івано-Франківської КЕЧ району.

Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313,314,316 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Будинкоуправління №1 в м. Івано-Франківської КЕЧ району до ОСОБА_8 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про втрату права на користування житловим приміщенням та виселення із займаного приміщення задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Виселити ОСОБА_2 із самовільно зайнятої кімнати, згідно технічного паспорту №19 площею 17.3 кв.м. на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 з кожного в спеціальний фонд Державного бюджету по 121 грн. 80 коп. судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Головуючий-суддя В.Д.Фединяк

Судді: А.Ю.Малєєв

В.А.Девляшевський