Ухвала суду № 41356111, 05.11.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5045/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2065/2014

Категорія 23

Головуючий у 1 інстанції Барашков В.В.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Бойчука І.В., Вакарук В.М.

за участю секретаря: Гавриляк Є.М.

сторін: представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення коштів, та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про припинення договору оренди та стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

03.04.2013 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 01.03.2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 було укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого відповідач передав позивачу у строкове платне володіння та користування нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 213,1 м.кв., а позивач зобов'язаний прийняти дане майно та сплачувати орендну плату. 10.03.2012 року сторонами було укладено інший договір, який вважається дійсним, оскільки цього ж дня було підписано протокол узгодження вартості ремонтних робіт щодо спірних орендованих приміщень, що базується на договорі від 10.03.2012 року. З січня по даний час орендодавець перешкоджає в користуванні даними приміщеннями. Позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія з проханням усунути перешкоди у користуванні орендованими приміщеннями, відповіді на яку не було отримано.

Просив задовольнити позов, зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні спірними приміщеннями, стягнути з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, 50 000 грн. упущеної вигоди та 160 000 грн. використаних на ремонтні роботи.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 16.05.2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні орендованим нежитловим пииміщенням, стягнути на користь позивача 160 000 грн., використаних на ремонтні роботи, та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27.08.2013 року було задоволено заяву ОСОБА_6, заочне рішення від 16.05.2013 року скасоване.

07.10.2013 року ОСОБА_6 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та визнання договору оренди припиненим. Зазначив, що згідно договору оренди від 10.03.2012 року передав відповідачу в строкове, платне користування нежитлове приміщення площею 213,1 кв.м., розташоване на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1. Мета оренди - розміщення центру дозвілля, строк оренди - два роки. Взятих на себе зобов'язань щодо внесення орендної плати в порядку та в строки, визначені договором оренди, відповідач не виконує. Листом від 06.03.2013 року він повідомив відповідача про відмову від договору оренди. Сума заборгованості на момент пред'явлення вимоги становить 168 000 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість по орендній платі в розмірі 168 000 грн. та визнати припиненим договір оренди від 10.03.2012 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22.10.2013 року було об'єднано в одне провадження дану цивільну справу із цивільною справою за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та визнання договору оренди припиненим.

25.07.2014 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог. Просив зобов'язати ОСОБА_6 не перешкоджати у користуванні спірним орендованим нежитловим приміщенням, стягнути з відповідача 160 000 грн., використаних на ремонтні роботи, та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.07.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 - задоволено. Визнано припиненим договір оренди від 10.03.2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 щодо оренди нежитлового приміщення площею 213,1 кв.м., розташованого на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 168 000 грн. заборгованості по орендній платі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

01.03.2012 року між сторонами було укладено договір оренди спірного нежитлового приміщення. 10.03.2012 року було підписано протокол узгодження вартості ремонтних робіт щодо спірних орендованих приміщень, що базується на договорі від 01.03.2012 року. Відповідно до даного протоколу орендарем власними силами за власні кошти в розмірі 160 000 грн. було проведено ремонтні роботи зазначеного нежитлового приміщення.

Зазначив, що відповідно до п.3.1 Договору, якщо протягом одного року з дня укладення даного договору, буде достроково розірвано (припинено) даний договір, що буде ініційовано не зі сторони орендаря, орендодавець зобов'язаний протягом десяти днів відшкодувати орендарю повну вартість ремонтних робіт договірного приміщення та обладнання, та відшкодувати всі збитки, понесені таким припиненням цього договору. З січня місяця та по даний час ОСОБА_6 перешкоджає у користуванні спірним приміщенням. Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії з проханням усунути перешкоди, відповіді на які не було отримано.

Вказав, що суд не врахував викладене у претензії, що ОСОБА_2 не сплачував коштів за оренду протягом більше як три місяці. Отже, претензій щодо суми, зазначеної в позові ОСОБА_6 не висував, поки ОСОБА_2 не подав позов про стягнення коштів та усунення перешкод у користуванні орендованим майном. З огляду на це, зобов'язання сторонами виконувались належним чином до січня 2013 року. А оскільки з січня ОСОБА_6 чинить перешкодив користуванні орендованим майном, саме він не виконував зобов'язання за даним договором.

Хоча у договорі зазначалося, що орендну плату орендар повинен вносити на рахунок орендодавця, за особистим проханням ОСОБА_6, оренда ОСОБА_2 сплачувалась готівкою без проведення банківських операцій та без видачі квитанцій.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ОСОБА_6 не перешкоджати у користуванні орендованим приміщенням, стягнути з відповідача на користь позивача 160 000 грн., використаних на ремонтні роботи.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору оренди від 01 березня 2012 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 в строкове платне володіння та користування нежитлові приміщення загальною площею 70,1 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1. Згідно договору оренди від 10 березня 2012 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 в користування нежитлове приміщення площею 213,1 кв.м., розташоване на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1, для розміщення центру дозвілля, строком на два роки. Розмір щомісячної орендної плати в перші шість місяців складає 12 000 грн. щомісячно, з подальшим щомісячним розміром орендної плати 16 000 грн.

Згідно протоколу узгодження вартості ремонтних робіт від 10.03.2012 року, вартість ремонтних робіт, проведених орендарем, становить 160 000 грн.

Вимогою від 07.03.2013 року ОСОБА_6 вимагав у ОСОБА_2 звільнити орендоване нежитлове приміщення у зв'язку з невнесенням орендних платежів.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав частково, просив суд залишити без розгляду вимоги про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, стягнення 10 000 грн. моральної шкоди, 50 000 грн. упущеної вигоди. 25 липня 2014 року уточнивши позовні вимоги, просив зобов»язати відповідача не чинити перешкоди в користуванні орендованим приміщенням і стягнути на його користь 160 000 гривень використаних на ремонтні роботи (а.с. 187-188).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди від 10.03.2012 року, майно передається в оренду з метою розміщення центру дозвілля, і згідно договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дня підписання сторонами цього договору.

За положенням п. 2.1 договору, договірні приміщення та обладнання передається орендодавцем орендарю по акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 4.3 зазначеного договору оренди, орендар зобов'язується проводити оплату за оренду, експлуатацію приміщенням та обладнання шляхом перерахування коштів на рахунковий рахунок орендодавця в розмірі, визначеному в п.4.1, відповідно до якого орнедна плата в перші шість місяців становить 12 000 грн. за один календарний місяць. В подальшому орендна плата становитиме 16 000 грн. за один календарний місяць.

Договір оренди, як встановлено, укладено строком на два роки, і діяв з 10.03.2012 року по 10.03.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з положеннями ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.І). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. ІІ). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. ІІІ).

В даному випадку йдеться про передачу в оренду (в найм) капітальної споруди, точніше приміщень в капітальній будівлі.

Тому слід врахувати і положення ст. ст. 793, 795 ЦК України, що і зробив суд.

Відповідно ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

По справі встановлено, що в порушення ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, ОСОБА_2, прийнявши в оренду приміщення та товаро-матеріальні цінності, що вказані в додатку №1 до договору, свої договірні зобов'язання за договором оренди майна від 10.03.2012 року в частині своєчасного здійснення орендної плати не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 168 000 грн. ( а.с. 8-11).

Враховуючи викладене, суд цілком обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 у погашення заборгованості 168 000 грн., задоволивши в цій частині позовні вимоги.

Як вбачається з п.3.1 Договору, у випадку систематичного неналежного виконання орендарем договірних зобов'язань орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір.

Відповідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (І). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 782 ЦК України передбачено право на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Як правильно зауважив суд, право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що відповідачем тривалий час взагалі не сплачувалася орендна плата, суд прийшов до висновку про можливість припинення договору оренди з цих підстав.

Судова колегія вважає, що такий висновок не суперечить вимогам закону і відповідає інтересам сторін, тому його слід залишити в силі.

За таких обставин, суд першої інстанції належним чином дослідив докази та дав їм оцінку і рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Сторони в п. 3.1 Договору оренди визначили порядок і умови користування орендованим приміщенням, в якому передбачено, що з орендодавцем слід погодити перелік та вартість ремонтних робіт і у випадку розірвання договору з вини орендаря від'ємні і невід'ємні покращення переходять до орендодавця. Договір оренди припинений з вини орендаря, тому на користь орендодавця переходять покращення.

Більше того, ОСОБА_2 не підтвердив проведення робіт в орендованому приміщенні, а протокол, підписаний в момент укладення договору оренди, ще не підтверджує характер правовідносин, які випливають з договору оренди.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Суд задовольняючи позов ОСОБА_4 і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, правильно виходив з умов договору оренди, укладеного між сторонами і доказам та твердженням ОСОБА_2 дав відповідну правову оцінку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: І.В. Бойчук

В.М. Вакарук