Рішення № 41352134, 13.10.2014, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.10.2014 Єдиний унікальний номер 205/5812/14-ц

2/205/3487/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він, ОСОБА_1, проживає в квартирі АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності. 13 березня 2013 року з вини власника квартири ОСОБА_2 (далі - Відповідач), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, і яка знаходиться поверхом вище, відбулося залиття водою квартири позивача. Факт залиття квартири позивача та його причини зазначено в Акті від 13.03.2013 року, складеного комісією у складі: начальника ділянки КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради - ОСОБА_4, майстра ділянки № 1 - ОСОБА_5 та слюсаря - сантехника ділянки № 1 - ОСОБА_6 Відповідно до вищевказаного Акту від 13.03.2013 року було встановлено джерело та причини залиття, а саме залиття виникло в результаті зірвано шлангу із пральної машини.

Далі позивач зазначає, що 04 червня 2014 року з вини відповідача відбулося повторне залиття водою квартири позивача. Факт залиття квартири та його причини також зазначено в Акті від 04.06.2014 року, складеного комісією у складі: майстра ділянки № 1 - ОСОБА_5 та слюсаря - сантехника ділянки № 1 - ОСОБА_7 Відповідно до вищевказаного Акту від 04.06.2014 року було встановлено джерело та причини залиття, а саме залиття виникло в результаті змазаного сифону під ванною. Отже, із вищевказаного вбачається, що збитки які були мені нанесені є наслідком протиправних дій ОСОБА_2.

Також, далі позивач зазначає, що він звернувся до ТОВ «Дніпрорембуд» для оцінки відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_1, останнім було складено локальний кошторис на будівельні роботи за № 2-1-1 на ремонт квартири АДРЕСА_1, та відповідно до нього з'ясовано Договірну ціну на ремонт вищевказаної квартири у розмірі 9 095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 50 коп.

У зв'язку з тим, що відповідач добровільно не бажає відшкодувати шкоду, позивач змушений звернутися до суду та просити суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну внаслідок залиття квартири матеріальну шкоду в розмірі 9 095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 50 коп., моральну шкоду у розмірі 3 000(три тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.(за вимоги матеріального характеру) та 243 грн. 60 коп. (за вимоги про відшкодування моральної шкоди), а всього 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20коп.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій просить слухати справу у його відсутність, позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчать судові повістки та поштові відправлення які повернулись до суду із відміткою «закінчення терміну зберігання», про причини неявки в судове засідання не повідомила, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило. З наведеного вбачається, що не зважаючи на повідомлення поштового відділення, про надходження судового листа, зазначене поштове відправлення відповідачем отримано не було. Відсутність такого відповідача за зазначеною адресою та неотримання поштового відправлення (його повернення за закінченням терміну зберігання) слід розцінювати як належне повідомлення про день та час розгляду справи по суті такої особи.

У відповідності до ч.4 ст. 169 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення про заочну форму розгляду справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дослідивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на нижчевикладене.

Так, судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 зареєстровано в реєстрі за № 5691. Речове право позивача зареєстроване Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за реєстраційним № 35625596, про що було видано відповідний витяг про державну реєстрацію прав (а.с.10-11).

Матеріалами даної цивільної справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 є зареєстрованою за адресою: квартира АДРЕСА_2, що розташована поверхом вище квартири позивача, та є наймачем такого житлового приміщення (а.с. 14).

Із матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2013 року сталося залиття квартири позивача ОСОБА_1. Згідно з актом від 13.03.2014 року, складеним комісією у складі: начальника ділянки КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради - ОСОБА_4, майстра ділянки № 1 - ОСОБА_5 та слюсаря - сантехника ділянки № 1 - ОСОБА_6 залиття квартири АДРЕСА_1 сталося з квартири АДРЕСА_2. Відповідно до вищевказаного Акту від 13.03.2014 року було встановлено джерело та причини залиття, а саме залиття виникло в результаті зірвано шлангу із пральної машини, яка знаходилася у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 18).

Із матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2014 року сталося залиття квартири позивача ОСОБА_1. Згідно з актом від 04.06.2014 року, складеним комісією у складі: майстра ділянки № 1 - ОСОБА_5 та слюсаря - сантехника ділянки № 1 - ОСОБА_7 залиття квартири АДРЕСА_1 також сталося з квартири АДРЕСА_2. Відповідно до вищевказаного Акту від 13.03.2014 року було встановлено джерело та причини залиття, а саме залиття виникло в результаті змазаного сифону під ванною (а.с. 21).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири частково суд виходив із наступного.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами та доповненнями), про вирішення справ про відшкодування шкоди, заподіяної громадянами жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках (ст. 190 ЖК України), судам слід виходити із загальних норм цивільного законодавства.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіла, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причиний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Тобто, за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст.ст.1164, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника (презумпція заподіювача шкоди) коли не позивач повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіяні шкоди, а навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідно до ст. 179 Житлового кодексу УРСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.18 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники квартир зобов'язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримуватися правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємства по обслуговуванню житла.

З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що тягар утримання санітарно-технічних комунікацій у житловому приміщенні покладається на власника квартири або наймача такого житлового приміщення, однак відповідач свого обов'язку не виконала, що призвело до залиття квартири позивача.

На підставі викладеного, оцінюючи вищеназвані докази у їх сукупності, суд вважає встановленим та доведеним факт заподіяння власником квартири № 52 матеріальної шкоди майну позивача, оскільки залиття квартири № 48 відбулося з квартири відповідача через невиконання останньою обов'язку щодо утримання санітарно-технічних комунікацій квартири у належному стані.

Отже, згідно п.3 ч.2 ст.11 ЦК України між сторонами внаслідок заподіяння шкоди виникли відповідні цивільні права та обов'язки. Відповідно до ч. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є : 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь -які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які надані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є : 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до резолютивної частини робочого проекту ремонту квартири № 48 житлового будинку №19 на ж/м Червоний Камінь м. Дніпропетровську, виконаному ТОВ «Дніпрорембуд» загальна вартість відновлювального ремонту такого житлового приміщення складає 9 095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 50 коп.(а.с. 22-32). Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що вказаний робочий проект є належним та допустимим доказом по справі, адже виконаний організацією, що має відповідну ліцензію на проведення здійснення господарської діяльності такого виду (а.с. 31), перелік та види робіт відповідають обсягам завданої майну позивача шкоди.

Таким чином, з огляду на вищенаведені вимоги матеріального закону, ат встановлені судом фактичні обставини справи, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги позивача стосовно стягнення матеріальної шкоди та вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну внаслідок залиття квартири матеріальну шкоду в розмірі 9 095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 50 коп.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд виходив з наступного.

Згідно п.17-1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» потерпілий, тобто особа, якій заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій, має право пред'явити позов про її відшкодування. Пунктом 3 цієї ж постанови встановлено, що під моральною (немайновою) шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Окрім цього, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди « (зі змінами та доповненнями) було роз'яснено, що заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб в розмірі відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 7 постанови від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами) передбачено, що за змістом норм законодавства, які регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних, душевних, психічних і фізичних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди ґрунтуються на законі та підтверджуються належними та допустимими доказами по справі.

Проте, з огляду на зміст делікатних правовідносин, що виникли між сторонами по даній справі, характеру пошкодження майна, беручи до уваги інші обставини справи, суд визнає заявлений розмір моральної шкоди у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. завищеним та надмірним, у зв'язку з чим, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд також виходив з того, що відповідач мала можливість реалізувати своє процесуальне право щодо подання доказів та надання пояснень по суті справи, небажання відповідача надавати суду докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі у судових засіданнях, дало суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Також відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23, 1167, 1172, 1192 ЦК України, ч.2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами та доповненнями), -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - КП «ЖЕП №25» Дніпропетровської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири- задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну внаслідок залиття квартири матеріальну шкоду в розмірі 9 095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 50 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої залиттям квартири, 750 (сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.(за вимоги матеріального характеру) та 243 грн. 60 коп. (за вимоги про відшкодування моральної шкоди), а всього 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: Мовчан Д.В.