Ухвала суду № 41349354, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/1851/12

№ К/9991/1851/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Зайцева М.П., Моторного О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011

у справі № 2а-7762/11/1270 Луганського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ремавтоматика»

до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську від 23.06.2011 № 0000722310.

У касаційній скарзі ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішеннями, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.06.2011 № 1483/23/32066020, про порушення позивачем норм пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за січень, лютий 2011 року у сумі 2628963,00 грн. за наслідками нікчемних правочинів з поставки позивачу товарів (вугілля, руд стойки та інших ТМЦ) та транспортних послуг ПП «Конкор», ПП «ВКФ «Укпромснаб», ПП «Приматех», МПТВ «АПК Груп». Висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів з поставки позивачу товарів (послуг) обґрунтовано відсутністю у вказаних постачальників основних засобів (транспортних засобів, складських приміщень), трудових ресурсів, необхідних для реального виконання цих поставок.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0000722310, яким ТОВ «Ремавтоматика» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2628963,00 грн. - основний платіж та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 2,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за січень, лютий 2011 року з посиланням на виконання господарських операцій з поставки йому товарів (послуг) постачальниками: ПП «ВКФ «Укрпромснаб» - за договором купівлі-продажу від 01.11.2010 № 1122010, ПП «Приматех» - за договором купівлі-продажу від 30.09.2010 № 3009-10 ТМЦ; ПП «Конкор» - за договором купівлі-продажу від 08.02.2011 № 08-02/11; МПТ ВП «АПК Груп» - за договором поставки транспортних послуг від 01.10.2010 № 011/10 та договором поставки лісоматеріалу від 06.12.2010 № № 122/10.

За визначенням пункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Абзацами першим та другим пункту 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості поставлених товарів (послуг), на включення до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Задовольняючи позовні вимоги та роблячи висновок про правомірність формування позивачем сум податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Конкор», ПП «ВКФ «Укпромснаб», ПП «Приматех», МПТВ «АПК Груп», суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності у судовому процесі з боку податкового органу нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаними постачальниками, а також з реальності поставок позивачу товарів та послуг, що підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами.

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП «Конкор», ПП «ВКФ «Укпромснаб», ПП «Приматех», МПТВ «АПК Груп» товарів та послуг не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позовної заяви та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку сум податкового кредиту, сформованого за наслідками господарських операцій з вказаними вище постачальниками, податковий орган посилався на: відсутність доказів транспортування товару (товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, залізничних накладних), його зберігання, відсутність у постачальників необхідних основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів.

Вказані доводи податкового органу суди попередніх інстанцій не перевірили та не дали їм оцінки.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

За визначенням пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення;

Відповідно до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції до внесення змін наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом (пункт 1.2 цих Правил).

Крім того, з порушенням правил оцінки доказів, судами попередніх інстанцій було дано оцінку залізничним накладним, доданим позивачем до матеріалів справи. Так, згідно вказаних накладних, наданих позивачем на підтвердження реального характеру поставки йому ПП «Конкор» вугілля, відправником вказано ПП «Конкор», а отримувачем - ДП «Севастопольський МТП» для компанії «Euroquest Group Ltd»; у накладних, наданих на підтвердження поставки лісоматеріалів МПТВ «АПК Груп», відправниками вказані ДП «Олевський лізгосп» та ТОВ «САП-АРАТ ПЛЮС», а одержувачем - ТОВ «Ремавтоматика». При цьому жодних доказів на підтвердження участі позивача у господарських операціях з поставки ПП «Конкор» вугілля ДП «Севастопольський МТП», а також участі МПТВ «АПК Груп» у господарських операціях з поставки позивачу ДП «Олевський лізгосп» та ТОВ «САП-АРАТ ПЛЮС» лісоматеріалів позивач не надав. За таких обставин ці накладні не можуть бути підтвердженням факту реального характеру поставок між позивачем та постачальниками ПП «Конкор» і МПТВ «АПК Груп» .

Передчасними є також висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з посиланням на господарські операції ПП «ВКФ «Укрпромснаб». Такий висновок суду обґрунтований виключно посиланням на оцінку дій податкового органу щодо проведення перевірки ПП «ВКФ «Укрпромснаб» як неправомірних згідно з постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011. Цією постановою визнано протиправним наказ Ленінської МДПІ у м. Луганську від 25.03.2011 р. № 552 «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.01.2011»; визнано протиправними дії Ленінської МДПІ у м. Луганську з проведення документальної перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011, результати якої оформлено актом від 28.03.2011 р. № 158/23-34202109.

Згідно з частиною 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обґрунтовуючи висновок про правомірне формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП «ВКФ «Укрпромснаб», лише посиланням на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2011, суди попередніх інстанцій в порушення цієї норми приюдиційне значення надали юридичній оцінці судом обставин, встановлених в цій постанові, тоді як таке значення мають самі обставини. Оскільки в постанові від 15.06.2011 не встановлені обставини щодо операцій з поставки між ПП «ВКФ «Укрпромснаб» та позивачем, суд, з огляду на те, що ці обставини входять до предмету доказування у справі, повинен був їх встановити як підставу для висновку щодо правомірності або неправомірності відтворення позивачем у податковому обліку фінансових показників операцій поставки з цим постачальником.

З цих же підстав не може бути підтвердженням реального характеру поставок між позивачем та ПП «Приматех» рішення Господарського суду Луганської області від 06.06. 2011, яким відмовлено у задоволенні позову ПП «Приматех» до ТОВ «Ремавтоматика» про визнання недійсним договору поставки від 30.09.2010 № 3009-10ТМЦ. Предметом розгляду цього спору є дотримання сторонами при укладенні договору норм цивільного та господарського законодавства, однак не обставини реального виконання сторонами умов цього договору та правомірність змін показників податкового обліку на його (договору) підставі. Суди попередніх інстанцій, пославшись на це судове рішення, не взяли до уваги, що в податковому обліку відтворюються показники господарських операцій як факту, а не документи, в тому числі господарський договір, які є лише носіями інформації, об'єктивність якої може бути підтверджена встановленням факту самих операцій.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що самі факти наявності у позивача податкової накладної або оплати не є безумовними доказами реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин при вирішенні спору щодо оскарження донарахування позивачу грошового зобов`язання із податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням 23.06.2011 № 0000722310, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ПП «Конкор», ПП «ВКФ Укпромснаб», ПП «Приматех», МПТВ «АПК Груп» товарів та транспортних послуг, встановити характер та предмет операцій з поставки для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську задовольнити частково, скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 та направити справу новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.П. Зайцев підписО.А. Моторний