Постанова № 41348873, 27.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/800/6019/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Макаревича О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013

у справі № 826/3417/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАЙПІ ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮАЙПІ ЛТД» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000640700 від 25.09.2012 Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав протиправності його прийняття; зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2 294 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАЙПІ ЛТД» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «ЮАЙПІ ЛТД» з питань правомірності відображення залишку від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, складено акт № 217/15-314/25194502 від 06.09.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 102.5 ст. 102, п. п. 200.1, 200.4, 200.6, 200.7, та п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого платник позбавляється права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на використання від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 4 996 320 грн. за період з листопада 2008 року по липень 2009 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, 25.09.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000640700 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 996 320 грн.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «ЮАЙПІ ЛТД» до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2012 року, в якій позивач зазначив про відсутність податкових зобов'язань за звітний період, а в рядку 24 визначив залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 9 256 217 грн.

Крім того, позивачем надано довідку про залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки відповідача щодо відсутності права у позивача на використання від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 4 996 320 грн. за період з листопада 2008 року по липень 2009 року, оскільки підприємством залишок від'ємного значення з податку на додану вартість не був використаний протягом 1095 днів є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 200.1, 200.3 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. «б» п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Відповідно до пп. 4.6.6 п. 4.6 р. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 41 від 25.01.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 197/18935, залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Згідно з п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Тобто, застосування цієї норми (та встановленого в ній строку) можливе лише у тому випадку, коли платник має намір відшкодувати податок на додану вартість із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

Проте, відображення позивачем у рядку 24 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року залишку від'ємного значення після бюджетного відшкодування, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, ще не означає прийняття платником податку рішення про реалізацію свого права на отримання бюджетного відшкодування.

Зважаючи на те, що позивач не заявляв свого наміру на відшкодування податку на додану вартість із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до відповідача із необхідною заявою, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем при проведенні перевірки безпідставно застосовані положення п. 102.5 ст. 102 ПК України, які визначають строки давності саме на подання заяви про бюджетне відшкодування цього податку, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що зменшення позивачу від'ємного значення сум податку на додану вартість через пропущення строків давності є помилковим.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати державного мита звільнені, зокрема, органи доходів і зборів, у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, встановлено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання підрозділом Державної казначейської служби України із рахунків ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАЙПІ ЛТД» судовий збір у розмірі 2 294 грн.»

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014 в цій частині скасувати.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний