Ухвала суду № 41348821, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/2454/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „Сугой" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011

у справі № 2а-2006/10/2170

за позовом Приватного підприємства „Сугой"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Сугой" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0005312301/0 від 24.11.2009.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005312301/0 від 24.11.2009.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період листопад, грудень 2008 року, лютий 2009 року та складено акт № 3464/23-2/32126021 від 17.11.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005312301 від 24.11.2009, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 18504, 01 грн.

По деклараціям за листопад та грудень 2008 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 7612, 99 грн. та 5463, 74 грн. у зв'язку із тим, що постачальник по п'ятому ланцюгу ТОВ „Оксидант" не знаходиться за юридичною адресою і відповідач не зміг дослідити стан сплати ним податку на додану вартість під час продажу товарів.

По декларації за лютий 2009 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 5427, 28 грн. у зв'язку із тим, що постачальника по третьому ланцюгу ТОВ „Октопус" визнано банкрутом, припинено юридичну особу і відповідач не має змогу провести перевірку даного постачальника.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого позивачем заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Враховуючи викладене, відповідачем правомірно нараховано позивачу суму податкового зобов'язання з земельного податку.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Сугой" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а-2006/10/2170 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Сугой" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а-2006/10/2170 скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 у справі № 2а-2006/10/2170 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Н.Є. Маринчак О.І. Степашко