Ухвала суду № 41348819, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/42804/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 16.10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кремойл" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014

у справі № 816/948/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кремойл"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кремойл" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0000702202/247 від 25.02.2014; №0000712202/248 від 25.02.2014.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення: №0000702202/247 від 25.02.2014; №0000712202/248 від 25.02.2014.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП „Титан-Кремінь" та ТОВ „Придніпровський агропромисловий союз" за період з 01.03.2012 по 31.10.2013, та складено акт № 325/16-03-22-02-12/37895836 від 07.02.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000712202/247 від 25.02.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 531082, 50 грн.; №0000712202/248 від 25.02.2014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 505658 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, всього у сумі 424866 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 505658 грн.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем виконані всі умови договорів щодо придбання товарів та надання послуг, реальність операцій підтверджується первинними документами.

Крім того самим відповідачем встановлено, що позивач в перевіряємому податковому періоді сплатив відповідні суми податку на додану вартість у складі ціни товару, послуг.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суд першої інстанції, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентами, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій. За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем товару, визначених в договорах.

Судом першої інстанції встановлено фактичну поставку товару здійснювалась автотранспортом та за рахунок ТОВ „Кремойл", що підтверджується: копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів; копії посвідчень водіїв, копії свідоцтв про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; копії ліцензій Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті; копії ліцензійних карток; копії свідоцтв про повірку автоцистерн; копії свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Також, на підтвердження якості товару позивачем було отримано від контрагентів паспорти та сертифікати відповідності на бензин автомобільний.

Враховуючи викладене, відповідачем неправомірно нараховано позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кремойл" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 у справі № 816/948/14 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кремойл" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014 у справі № 816/948/14 скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі № 816/948/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Н.Є. Маринчак О.І. Степашко