Ухвала суду № 41348817, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/10653/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ампір" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а-1363/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ампір"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ампір" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Херсоні Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань обґрунтованості бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2008 року та складено акт № 684/23-2/31294087 від 18.02.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000712301/0 від 23.02.2010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 58598, 13 грн.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що податкові накладні які були виписані позивачу ПП „Стройімпульс" на виконання умов договорів складені та підписані ОСОБА_3

Однак, із досліджених у судовому засіданні пояснень ОСОБА_3, наданих співробітникам податкової міліції ДПА у Херсонській області 11.12.2008 та 12.01.2009, вбачається, що останній фінансово-господарських документів від імені ПП „Стройімпульс" не підписував, договорів не укладав, до податкової інспекції не звітував, мети здійснювати господарську діяльність не мав.

Таким чином зроблено висновок, що податкові накладні, які видавались на адресу позивача є недійсними в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки складені та підписані не уповноваженою на те особою.

Актом перевірки встановлено, що ПП „Стройімпульс" не знаходиться за юридичною адресою, яка відображена в статутних та звітних документах, наданих до ДПІ у м. Херсоні.

Визначення законодавцем податкової накладної як звітного і одночасно розрахункового документа (абзац третій підпункту 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР) та як підстави для нарахування податкового кредиту (абзац перший підпункту 7.2.6 цього пункту) не означає нівелювання факту придбання або виготовлення платником податку товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, придбання (будівництва, спорудження) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності як юридичного факту, що разом із податковою накладною входить до юридичного складу, з наявністю якого у платника податку виникає право на податковий кредит.

Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо. Скасування установчих документів, припинення юридичної особи постачальника судовим рішенням з підстав державної реєстрації з порушенням закону саме по собі не виключає можливість здійснення цією юридичною особою господарських операцій до дати її припинення та не у всіх випадках позбавляє її контрагента в господарських відносинах на відтворення в податковому обліку результатів цих операцій.

Отже, висновок суду про відсутність операцій з поставки товарів (послуг), на які виписані податкові накладні, може вважатися таким, що відповідає фактичним обставинам справи, якщо він обґрунтований відповідними доказами, що підтверджують факт безтоварності операції, а отже і факт обізнаності платника податку покупця з фіктивністю підприємницької діяльності постачальника, припиненого судовим рішенням з підстав державної реєстрації з порушенням вимог закону.

Судами попередніх інстанцій не досліджено факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та залишено поза увагою докази здійснення позивачем господарської операції з придбання товару податкові накладні, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" до первинних документів.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи - платника податку на додану вартість.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для всебічного та повного з'ясування обставин справи і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ампір" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-1363/10/2170 слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ампір" задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-1363/10/2170 скасувати.

Справу № № 2а-1363/10/2170 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Н.Є. Маринчак О.І. Степашко