Постанова № 41345288, 12.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2014 року 10:05 № 826/8840/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями «Bars Co, LTD» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2014 року №0002452203, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями «Bars Co, LTD» (надалі - позивач або ТОВ СП «Bars Co, LTD») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2014 року №0002452203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ТОВ СП «Bars Co, LTD» не порушувало вимог п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Транс-Ліберо» підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами.

У судове засідання 10.11.2014 з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень у зв'язку з виявленими порушеннями вимог податкового законодавства з боку ТОВ СП «Bars Co, LTD».

Суд у судовому засіданні 10.11.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ СП «Bars Co, LTD» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Транс-Ліберо» за період з 01.01.2011 року по 31.01.2014 року, у зв'язку з чим складено акт від 14.03.2014 року №888/26-56-22-03-09/20039139 (надалі - акт перевірки).

За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ СП «Bars Co, LTD» положень п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджет в загальній сумі 21 799,00 грн., в тому числі по періодам: серпень 2012 року в сумі 4 570,00 грн., вересень 2012 року в сумі 2 620,00 грн., жовтень 2012 року в сумі 4 591,00 грн., листопад 2012 року в сумі 1 170,00 грн., грудень 2012 року в сумі 5 927,00 грн., лютий 2013 року в сумі 2 521,00 грн., квітень 2013 року в сумі 400,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем подано до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення на вказаний акт вих.№04/03 від 19.03.2014 року, за результатами розгляду яких листом від 31.03.2014 року №2900/10/26-56-22-03-05 ТОВ СП «Bars Co, LTD» повідомлено про залишення без змін висновків акту перевірки.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2014 року №0002452203, яким ТОВ СП «Bars Co, LTD» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 21 799,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 450,00 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві листом від 11.06.2014 року №5183/10/26-15-10-06-15 повідомлено позивача про залишення скарги без розгляду.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 02.04.2014 року №0002452203 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами виявлених порушень з боку ТОВ СП «Bars Co, LTD» в звітних (податкових) періодах із серпня-грудня 2012 року та лютий, квітень 2013 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Транс-Ліберо».

У відповідності до матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Транс-Ліберо» (Постачальник) укладено договір постачання №10/08 від 10.08.2012 року, згідно умов якого сторони погодили, що Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, постачати та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар в порядку та на умовах, визначених Договором. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються Сторонами видатковою накладною.

На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарської операції у відповідності до вказаного вище договору постачання №10/08 від 10.08.2012 року позивачем надано суду копії наступних документів:

- видаткових накладних (№18 від 10.08.2014 року на суму 9 450,00 грн., №86 від 21.08.2012 року на суму 17 970,58 грн., №97 від 28.09.2012 року на суму 15 718,58 грн., №132 від 31.10.2012 року на суму 42 259,80 грн., №131 від 26.10.2012 року на суму 45 396,00 грн.)

- податкових накладних (від 10.08.2012 року №18 на загальну суму у т.ч. ПДВ 9 450,00 грн., від 21.08.2012 року №86 на загальну суму у т.ч. ПДВ 17 970,58 грн., від 31.10.2012 року №132 на загальну суму у т.ч. ПДВ 42 259,80 грн., від 26.10.2012 року №131 на загальну суму у т.ч. ПДВ 45 396,00 грн., від 28.09.2012 року №97 на загальну суму у т.ч. ПДВ 15 718,58 грн.);

- рахунку-фактури №86 від 15.08.2012 року на суму 17 970,58 грн.;

- товарно-транспортних накладних (від 10.08.2012 року №762040, від 21.08.2012 року №762042, від 28.09.2012 року №762044, від 26.10.2012 року №762049, від 31.10.2012 року №762050);

- виписку з банківського рахунку позивача;

- акту приймання-передачі простого векселя від 20.03.2013 року.

Разом з тим, дослідивши наявні у матеріалах справи докази суд дійшов висновку про не спростування позивачем доводів контролюючого органу про безтоварність (нереальність) фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Транс-Ліберо» на підставі вищезазначеного договору, з огляду на наступне.

Так, наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних, складених за результатами вказаних фінансово-господарських операцій, а саме: №18 від 10.08.2014 року на суму 9 450,00 грн., №86 від 21.08.2012 року на суму 17 970,58 грн., №97 від 28.09.2012 року на суму 15 718,58 грн., не містять даних про особу (зокрема, прізвища та ініціалів), яка брала участь у прийнятті товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Транс-Ліберо» з боку позивача, а, відтак, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 9 Закону №996 та п. 2.4 Положення №88 не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні вказаних господарських операцій, а решта видаткових накладних (№132 від 31.10.2012 року на суму 42 259,80 грн., №131 від 26.10.2012 року на суму 45 396,00 грн.) з боку позивача підписані від імені ОСОБА_1 із зазначенням, що вказана особа діяла на підставі довіреностей №196 та №198 від 26.10.2012 року, однак, матеріали справи не містять витягу з журналу довіреностей на підтвердження повноваження вказаної особи на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Транс-Ліберо» з урахуванням того, що ухвалою суду від 14.07.2014 року від позивача витребовувалися докази щодо наявності у осіб, які від імені позивача підписували первинні документи за результатами господарських операцій з ТОВ «Транс-Ліберо» (належним чином завірені копії довіреностей, витягу з журналу довіреностей тощо), а позивачем, в свою чергу, не зазначено причин неможливості їхнього подання. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається.

Також, у відповідності до вищезазначених видаткових накладних, останні складені на підставі рахунків-фактур, проте, на вимогу суду, викладену в ухвалі від 14.07.2014 року, про витребування від позивача копій рахунків-фактур, зазначених у видаткових накладних, складених на виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Транс-Ліберо», такі рахунки-фактури (крім рахунку-фактури №86 від 15.08.2012 року на суму 17 970,58 грн.) суд не надані, а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання.

Водночас, у відповідь на судовий запит від 30.07.2014 року через канцелярію суду надійшла копія вироку Дарницького районного суду м. Києва від 12.06.2013 року у справі №753/9232/13-к (провадження №1-кп/753/270/13), який відповідно до відмітки набрав законної сили 21.08.2013 року, по обвинуваченню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, українки, громадянки України, з вищою освітою, працюючої начальником відділу ТОВ «Фоззі Фуд», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої, у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст. 27 ч. 5, 205 ч. 1 КК України, згідно якого, зокрема затверджено угоду від 27.05.2013 року про визнання винуватості між прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва Іващенком А.О. та обвинуваченою ОСОБА_2, а також визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного вироку, судом встановлено, що не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах ТОВ «Транс-Ліберо», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих їй дій як майбутнього власника вказаного підприємства, ОСОБА_2, погодився на таку пропозицію. При цьому, ОСОБА_2 надала невстановленій особі свої паспортні данні, які необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства. Далі, невстановлена слідством особа при невстановлених обставинах виготовила нову редакцію статуту ТОВ «Транс-Ліберо», в якому ОСОБА_2 зазначалася як власник вказаного підприємства. Так, використовуючи ТОВ «Транс-Ліберо» для прикриття незаконної діяльності, невстановлені слідством особи уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Отже, первинно облікові документи (видаткові та податкові накладні), на підставі яких ТОВ СП «Bars Co, LTD» сформовано податковий кредит за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Транс-Ліберо», як вбачається з наявних у матеріалах справи копій останніх, підписані від імені директора ТОВ «Транс-Ліберо» ОСОБА_2, яка, з огляду на встановлені у вироку Дарницького районного суду м. Києва від 12.06.2013 року у справі №753/9232/13-к (провадження №1-кп/753/270/13) обставини даної кримінальної справи, заперечує свою участь у безпосередній діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженою особою, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування за рахунок останніх валових витрат є безпідставним.

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 05.03.2012 року (№ЄДРСР 23740257), прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням всього викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не спростовано висновків ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі яких ТОВ СП «Bars Co, LTD» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо оспорюваних фінансово-господарських операцій, за результатами яких не встановлено реальності (товарності) здійснення останніх, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність донарахування ТОВ СП «Bars Co, LTD» грошових зобов'язань з податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок