Рішення № 41343310, 10.11.2014, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2056/14-ц

Провадження № 2/265/1916/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Адамової Т. С.,

при секретарі Федоровій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донецькій металургійний завод» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Донецькій металургійний завод» (надалі - ВАТ «ДМЗ») про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 31.07.2013 року задоволена його скарга та визнана протиправною постанова заступника начальника відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м.Донецьку відносно зупинення примусового виконання виконавчого листа №2-1/06 від 09.06.2006 року, відповідно до якого, на його користь з ВАТ «ДМЗ» стягнута сума у розмірі 33639,11 гривень.

Вказав, що на теперішній час, рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області про стягнення з ВАТ «ДМЗ» на його користь 33639,11 гривень частково не виконано, так як 23.03.2013 року відповідач ВАТ «ДМЗ» перерахував на його рахунок у банку суму лише у розмірі 33470,91 гривень, вказана сума була зменшена на 0,5% у порівнянні з вказаною у виконавчому листі, тобто сума недоплати склала 168,20 гривень.

Також зазначив, що відповідач ВАТ «Донецькій металургійний завод» з 15.08.2006 по 23.03.2013 рік вказані ним виконавчі листи не виконав і належну йому суму у розмірі 34945,66 гривень не сплатив, внаслідок чого спричинив йому матеріальну шкоду у сумі 76858,07 гривень, яка складається з упущеної вигоди за період 15.08.2006 року по 23.03.2013 рік у розмірі 44291,49 гривень та інфляції у розмірі 32566,58 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 20000,00 гривень.

Посилаючись, зокрема на ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просив суд стягнути з відповідача ВАТ «ДМЗ» на його користь завдану йому невиконанням судового рішення упущену вигоду в сумі 44291,49 гривень, суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 32566,58 гривень, а всього 76858,07 гривень; витрати з надання правової допомоги в сумі 200,00 гривень та моральну шкоду в сумі 20000,00 гривень. А через те, що позовні вимоги випливають з трудових правовідносин, також просив звільнити його від сплати судового збору.

В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, в остаточній редакції просив суд стягнути з відповідача ВАТ «Донецькій металургійний завод» упущену вигоду за період з 15 серпня 2006 року по 27 жовтня 2014 року у розмірі 111002,90 гривень, інфляцію за період з 15 серпня 2006 року по 27 жовтня 2014 року у розмірі 77168,11 гривень, моральну шкоду у розмірі 20000 гривень та судові витрати, пов'язані із оплатою послуг адвоката за складання позовної заяви у розмірі 200 гривень та витрати, пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 121,80 гривень за подачу скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Доповнив, що порівняльне з тим, яку суму він отримав би зараз, перевівши грошову суму у розмірі 33639,11 гривень, присуджену йому судом у 2006 році у долари США, заявлена ним грошова сума у позовних вимогах є значно меншою. Також зазначив, що розмір процентів по депозиту, який він міг би отримати, поклавши вказану грошову суму в банківську установу, він вказав найменшим при розрахунку розміру упущеної вигоди. Також зазначив, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, тому як, працюючи у ВАТ «Донецькому металургійному заводі» він втратив здоров'я, та протягом тривалого часу змушений захищати свої інтереси у судах. Просив позов задовольнити та стягнути з ВАТ «Донецькій металургійний завод» упущену вигоду за період з 15 серпня 2006 року по 27 жовтня 2014 року у розмірі 111002,90 гривень, інфляцію за період з 15 серпня 2006 року по 27 жовтня 2014 року у розмірі 77168,11 гривень, моральну шкоду у розмірі 20000 гривень та судові витрати, пов'язані із оплатою послуг адвоката за складання позовної заяви у розмірі 200 гривень та витрати, пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 121,80 гривень за подачу скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви.

Представник відповідача ВАТ «Донецькій металургійний завод» у судове засідання не з'явився, надав заяву з проханням розглядати справу за відсутності представника. Крім того, суду надані письмові заперечення, відповідно до яких ВАТ «ДМЗ» позовні вимоги не визнає. В обґрунтування заперечень зазначено, що ВАТ «ДМЗ» не мало можливості для перерахування заборгованості, оскільки позивач жодного разу не звернувся до них з проханням перерахувати суму боргу на рахунок або в інший спосіб. Вважають посилання позивача на упущену вигоду є безпідставним тому, як жодних доказів співпраці ОСОБА_2 з банківськими установами щодо відкриття депозитних рахунків та закриття останніх їм до матеріалів справи не залучено. Крім того, проти ВАТ «ДМЗ» неодноразово Господарським судом Донецької області порушувалися справи про банкрутство, у зв'язку з чим суд вводив мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому ВАТ «ДМЗ» не мало фізичної можливості по врегулюванню спірного питання з позивачем. Вказує на те, що майже рік відділ державної виконавчої служби Ленінського управління юстиції міста Донецьк уточнював у позивача реквізити для перерахування сум, які ВАТ «ДМЗ» сплатило на рахунок виконавчої служби. Позивач отримав кошти лише 20 березня 2013 року після з'ясування виконавчої службою його банківських реквізитів. Крім того, відділ державної виконавчої служби Ленінського управління юстиції міста Донецька призупинив виконавче провадження. Якби цього не сталося, ВАТ «ДМЗ» набагато раніше врегулювало би свої зобов'язання перед позивачем. Таким чином, ВАТ «ДМЗ» по об'єктивним причинам не мало можливості виконати рішення суду. На думку ВАТ «ДМЗ» позивач сам затягував строки розрахунків з ним, а тому нарахування упущеної вигоди, інфляційних, моральної шкоди та їх стягнення з ВАТ «ДМЗ» є безпідставним.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши у сукупності надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.2 ст.60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а ч.4 цієї статті передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, суд враховує передбачені п.2 ч.2 ст.22 ЦК України вимоги щодо реальності в одержанні позивачем ОСОБА_1 вказаного виду доходу.

З матеріалів справи не вбачається та суду не надано доказів на доведення фактів, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_1 дійсно планував отримати дохід через укладання договору банківського вкладу. Суду не надані будь-які точні дані, які безспірно і достовірно підтверджували існування реальної можливості в отриманні доходу у розмірі 111002,90 гривень.

Таким чином, суд вважає вимогу позивача ОСОБА_1 до відповідача ВАТ «ДМЗ» про стягнення упущеної вигоди у сумі 111002,90 гривень безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 77168,11 гривень, слід зазначити наступне.

Відповідно до рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 09.06.2006 року з ВАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_1 стягнено відшкодування втраченого заробітка за період з 07.12.1993 р. по 01.12.2001 р. в сумі 20171,01 грн.; компенсацію за несвоєчасну виплату в сумі 10968,10 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500,00 грн., а в всього 33639,11 грн. (а.с.12).

Відповідно до відмітки у виконавчому листі Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.07.2006 року у справі №2-1/06, який було видано з метою примусового виконання вищезазначеного рішення Апеляційного суду Донецької області, виконавче провадження було закінчено 25.03.2013 року на підставі п.8 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.3).

Пункт 8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Позивач ОСОБА_1 у позовні заяві зазначив, що відповідач ВАТ «ДМЗ» лише частково не виконав рішення суду та перерахував на його рахунок у банку суму в розмірі 33470,91 гривень, яка на 0,5% або 168,20 грн. менш ніж вказано у виконавчому листі (а.с.1).

Однак доказів того, що перерахована на рахунок позивача ОСОБА_1 у банку сума в порядку виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 09.06.2006 року на 0,5% або 168,20 грн. менш ніж вказано у вищевказаному виконавчому листі, позивачем ОСОБА_1 суду не надано. Із наданої позивачем копії ощадної книжки вбачається, що 23 березня 2013 року на рахунок ОСОБА_1 зарахована грошова сума у розмірі 34970 гривень. Доводи позивача про те, що у цю суму увійшли інші виплати за виконавчими листами, внаслідок чого сума виплати за виконавчим листом №2-1/06 складає 33470,91 гривень, є припущенням позивача, які нічим не обґрунтовані та не підтверджені.

Крім того, суду не надано будь-яких доказів про оскарження дій або про безпідставність закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.07.2006 року у справі №2-1/06 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі. Як пояснив позивач у судовому засіданні, він не звертався із скаргою на дії державного виконавця з цього приводу.

Крім того, нарахування інфляції на суму боргу щодо грошових зобов'язань, які випливають з договірних правовідносин, регулюється ст.625 ЦК України, а нарахування сум компенсації на несвоєчасно виплачену частину доходів, які не мають разового характеру, регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Тобто в даному випадку, законодавчих підстав для нарахування інфляції на суму заборгованості, яка вже включає компенсацію та випливає з трудових відносин й носить разовий характер, немає.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з ВАТ «ДМЗ» суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 77168,11 гривень, також є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина 2 цієї статті передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Суду не надано доказів, які підтверджують факт наявності неправомірного рішення, дії чи бездіяльності відповідача ПАТ «ДМЗ» внаслідок яких позивачу ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Законодавчі підстави для відповідальності відповідача ПАТ «ДМЗ» за завдану позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду незалежно від наявності вини у даному випадку, також відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з ВАТ «ДМЗ» моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. також є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, керуючись положеннями ст.. 88 ЦПК України, суд не знаходить підстав для відшкодування понесених позивачем судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 57, 60, 209, 212, 214-215, 223 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донецькій металургійний завод» про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 188171,01 гривень та моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.С. Адамова