Ухвала суду № 41339427, 11.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2014 року

справа № 2а-10307/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року адміністративний позов Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення №0000820808/0 від 15.11.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 574,00 грн..

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, не погодившись з вищезазначеною постановою суду подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі була проведена позапланова виїзна перевірка Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (правонаступником є Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (далі - КП «ЗТМК») з питання достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2010 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в періодах листопад 2008 року, серпень, листопад, грудень 2009 року, січень-липень 2010 року, за результатами якої складено акт №366/08-08/00194731 від 05.11.2010 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення КП «ЗТМК»: пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 09 липня 1997 року за № 250/2054, із змінами і доповненнями, в результаті чого КП «ЗТМК» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на загальну суму 574,00 грн., завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 26 Декларації) на загальну суму 18 685 357,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі прийняте податкове повідомлення - рішення №0000820808/0 від 15.11.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року у розмірі 574,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон України №168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

За приписами пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР визначається, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Таким чином, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має податкові накладні, які є документальним підтвердженням розміру податкового кредиту.

Судом першої інстанції було вірно вказано на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями підставою для отримання відшкодування визначає дані тільки податкової декларації за звітний період і не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків. Водночас, Закон не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання щодо від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків, і цей факт не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

При цьому, колегія суддів зазначає, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти».

Отже, приймаючи до уваги те, що ТОВ «Електрод Сервіс» до 25.05.2010 року був платником податку на додану вартість та в період з липня 2009 року по травень 2010 року звітував до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя та декларував податкові зобов'язання з ПДВ, колегія суддів вважає висновки податкових інспекторів щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з придбання товарів від постачальника ТОВ «Електрод Сервіс» та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за серпень 2010 року неправомірними. Посилання відповідача на той факт, що станом на 22.09.2010 року постачальник ТОВ «Електрод Сервіс» має стан 3 (прийнято рішення про припинення, розпочато ліквідаційну процедуру) не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки згідно з Законом про ПДВ це не є підставою для КП «ЗТМК» для не включення до складу податкового кредиту сум ПДВ в минулих періодах.

Щодо реалізації підприємством продукції за цінами нижче собівартості колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, яка діяла під час спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в межах компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виробляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи з аналізу наведених норм права, колегія суддів зазначає, що витрати платника податку на прибуток включаються до складу валових, якщо вони пов’язані з веденням виробництва та подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства.

За визначенням п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Визначення "господарської операції" міститься у ч. 4 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", так, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вищезазначене свідчить про те, що термін "господарська діяльність" не включає такої обов’язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності, крім того, за своїм змістом термін "господарська діяльність" значно ширше "господарської операції", оскільки передбачає сукупність здійснюваних платником податку господарських операцій.

Згідно до п. 3 вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99р. №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Виходячи з наведених норм в їх сукупності, вбачається, що діяльність визнається господарською тоді, коли вона направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у вигляді збільшення власного капіталу, при цьому законодавець не пов'язує цю діяльність з її кінцевим результатом – обов'язковим отриманням прибутку як об’єкта оподаткування згідно п. 3.1 ст. 3 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону (п. 5.11 ст. 5 вказаного Закону), а єдине обмеження щодо включення до складу валових витрат саме збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг), встановлено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.

З наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності не вбачається, що позивачем порушено приписи пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, неотримання прибутку за конкретною господарською операцією не може свідчити про відсутність мети отримати прибуток у власній господарській діяльності, яка ведеться підприємством на власний ризик.

Із матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що основними видами діяльності відповідно до статуту підприємства є виробництво титанової продукції, інших кольорових металів та окремих виробів з них, виробництво хімічної продукції для промислових цілей.

У позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у відповідних податкових (звітних) періодах з сум податку на додану вартість в ціні вартості придбаної сировини, яка в подальшому використана у виробництві титанової продукції.

Від реалізації титанової продукції позивач отримав доход, що підтверджують відповідні декларації з податку на прибуток та первинні документи. Доход від реалізації готової продукції відображено в бухгалтерському обліку. Валовий доход від реалізації відображено в податковому обліку в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства.

Операція продажу продукції за ціною нижче собівартості не призводить до збільшення власного капіталу суб’єкта підприємницької діяльності, є збитковою і такою, що суперечить меті підприємницької діяльності за відсутності обґрунтованих підстав для такого продажу.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Умовою формування податкового кредиту відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону є відповідність вартості товарів рівню звичайних цін.

Згідно п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), встановлена сторонами договору (пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Як вбачається з матеріалів справи, не спростовано відповідачем, ціни реалізації титану губчастого, визнчені за цінами, які складаються на світовому ринку (за даними європейського довідника "Metal-Pages").

Причиною реалізації титанової продукції за ціною нижчою собівартості є наступні обставини: різке падіння світових цін на ринку титану губчастого, що викликано як специфічними особливостями розвитку титанової галузі за період з 2005-2008 років, так і глобальною світовою кризою (аудиторський звіт діяльності КП “Запорізький титано-магнієвий комбінат” за 2008-2009 роки, складений КРУ в Запорізькій області 30.06.2010 – т.3 а.с.102). Глобальна фінансова криза, що розпочалася у кінці 2008 року, ускладнила та погіршила ситуацію на світовому ринку титану, безпосередньо вплинула на КП “Запорізький титано-магнієвий комбінат” та негативно відобразилася на реалізації підприємством основного виду продукції, зменшення обсягів та виручки від реалізації основної продукції призвели до збиткової діяльності підприємства у 2009 році.

Крім того, на показники фінансово-господарської діяльності позивача вплинула відсутність державного замовлення щодо поставки продукції позивача - титану губчастого.

З цього приводу позивачем розроблена програма антикризових заходів по збереженню і підвищенню ефективності виробництва продукції у умовах економічної кризи і спаду попиту на титан губчастий на період IV квартал 2009 - 2010 роки, затверджена головним директором підприємства 29.09.2009р. (т.3 а.с.106).

Зазначені вище обставини пов’язані з об’єктивними умовами, не залежать від позивача і підпадають під власний ризик позивача як суб’єкта підприємницької діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо безпідставного віднесення з цього приводу суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам, суперечать дослідженим судом доказам та вимогам законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000820808/0 від 15.11.2010 року прийняте СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко