Постанова № 41339042, 10.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р. Справа№ 910/13046/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Дуля Ю.В. (довіреність №103-1-4/37-Ю від 20.12.2013 р.)

від відповідача - Галюк Ю.Г. (довіреність №14/429 від 19.08.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р.

у справі №910/13046/14 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної філії ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної філії ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 3982,11 грн. Одночасно у своїй позовній заяві позивач просить задовольнити клопотання про поновлення строків позовної давності.

28.07.2014 р. представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.09.2014 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3982,11 грн. страхового відшкодування та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права - не застосовано ч. 4 ст. 267 ЦК України, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме щодо поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення скасувати та в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 3982,11 грн. на підставі ст.ст. 993, 1187 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 6, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

04.09.2008 р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_4, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом № 19G-0231886, відповідно до умов якого страховиком було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля «ЗАЗ 110308», д.н. НОМЕР_3. Страхування проводилось згідно з Правилами добровільного страхування транспортних засобів /КАСКО/ №119.

10.05.2009 р. по вул. Хутірська в селі Кам'янка сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля «ЗАЗ 110308», д.н. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 18.06.2009 р. встановлено, що ДТП сталась з вини водія ОСОБА_5

Відповідно до акта № 79399 від 01.09.2009 р., пошкодження транспортного засобу марки ЗАЗ 110308, д.н. НОМЕР_3, внаслідок ДТП, яка сталася 10.09.2009 р. в м. Києві за участю застрахованого автомобіля, визнано позивачем страховим випадком та прийнято рішення про сплату страхового відшкодування у розмірі 3982,11 грн.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування на виконання своїх зобов'язань за договором, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 7962 від 18.09.2009 р.

З матеріалів справи вбачається, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у відповідача, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/6338302. За умовами якого, відповідач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню збитків, завданих майну третіх осіб транспортним засобом автомобіль «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2.

Позивач звернувся до відповідача для досудового врегулювання спору із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу від 23.04.2010 р. за вих. № 79399.

Проте, за твердженням позивача, станом на момент вирішення даного спору у господарському суді, страхове відшкодування сплачено не було.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Частинами 1, 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування», страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Позивач просить суд про поновлення строку позовної давності.

З матеріалів справи бвачається, що позивач звернувся до відповідача для досудового врегулювання спору із заявою про виплату від 23.04.2010 р. вих.№79399.

У відповідь на дану заяву відповідач направив лист від 31.05.2010 р. №17-05/7072 про відмову у задоволенні даної заяви. Також відповідач даним листом повідомив, що виплата страхового відшкодквання по страховій події від 10.05.2009 р. була здійснена 31.08.2009 р. ОСОБА_4

11.06.2010 р. позивач звернувся до ОСОБА_4 з претензією про повернення раніше виплаченого страхового відшкодування. Вказана претензія була залишена без відповіді.

Після чого позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_4 про повернення виплаченого страхового відшкодування

25.11.2013 р. Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ «УСК «Гарант-Авто». При цьому, у мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що протягом часу розгляду справи в суді, третьою особою ПрАТ «СК «Провідна» було надано підтвердження того, що ОСОБА_4 страхове відшкодування у зв'язку з ДТП, яка мала місце 10.05.2009 р. не отримував. Тому, позивач вважає, що з поважних причин пропустив строк позовної давності.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин, у зв'язку з чим строк підлягає поновленню, на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно ст. 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 ЦК України, ст. 228 ГК України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю у розмірі 3982,11 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неповне з'ясування обставин справи слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. у справі №910/13046/14 залишити без змін.

Справу №910/13046/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун