Рішення № 41337881, 10.11.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/1622/14 Провадження № 22-ц/795/2107/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Олійник В. П. Доповідач - Скрипка А. А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бечка Є.М., Горобець Т.В.при секретарі:Позняк О.М., Сахаровій К.О. за участю:представників позивача-Подолянка В.П., Устименко О.Г., Теслик О.І., відповідачів - ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, їх представника - ОСОБА_11

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2014 року у справі за позовом Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

В червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання такими, що на підставі статей 71, 72 Житлового кодексу України втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1, який належить позивачу на праві власності (а.с.2-3). Позивач вказує, що ордер на вказаний будинок відповідачам не видавався, вони лише є зареєстрованими в будинку, тому вони не мають законних підстав для користування спірним будинком, при цьому 5-6 років відповідачі у спірному будинку не проживають. Позивач стверджує, що виходячи з положень статті 71 Житлового кодексу України, відповідачі не підпадають під жоден з пунктів вказаної статті щодо збереження за ними спірного житлового приміщення, а тому просить їх визнати такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням на підставі статей 71,72 Житлового кодексу України.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.09.2014 року в задоволенні позову Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовлено.

В апеляційній скарзі Вертіївська сільська рада Ніжинського району просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим, його ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не враховані статті 16, 58, 71 Житлового кодексу України.Також апелянт зазначає, що Вертіївська сільська рада Ніжинського району не видавала відповідачам ордери на спірне житлове приміщення, тому відповідачі не мали законних підстав для вселення і користування спірним житлом. Апелянт вказує, що згідно з положеннями статті 71 Житлового кодексу України, відповідачі не підпадають під жоден з пунктів вказаної норми права щодо збереження за ними жилого приміщення. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги доказів, представлених позивачем відносно того, що відповідачі не проживають у спірному будинку, а саме, актів депутатської комісії, також суд не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, що призвело до ухвалення судом безпідставного рішення про відмову в задоволенні вимог заявленого позову.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, матеріали справи 2о-130/09 Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області за заявою територіальної громади с. Вертіївки в особі Вертіївської сільської ради про передачу безхазяйної житлової будівлі у комунальну власність територіальної громади, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню; разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду в порядку ч.3 статті 61 ЦПК України на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2014року по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11.04.2014 року по справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району про визнання незаконним та скасування рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільської ради від 12.02.2014року та зобов'язання вчинити певні дії, оскільки вказане рішення апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.10.2014року ( а.с. 151-153).

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.09. 2014 року підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

Згідно приписів статті 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за місцем роботи - Вертіївська СТО, отримали у 1975році для проживання 1/2 частину житлового будинку, місцем розташування якого згідно даних паспорта ОСОБА_8 з 20.07.1979року, а у паспорті ОСОБА_9 - з 20.06.1979 року була зазначена адреса: АДРЕСА_1. У 2003році спірному будинку була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1, і у паспортах відповідачів 03.04.2003року, а у паспорті їх дочки ОСОБА_10 06.04.2003року були зроблені відповідні відмітки про реєстрацію у цьому ж житловому приміщенні за новою поштовою адресою- в будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до даних Ніжинського МВ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 11.06.2014 року(а.с.11-13), відповідач ОСОБА_8 має зареєстроване місце проживання у спірному будинку з 03.04.2003 року, відповідач ОСОБА_9- з 03.04.2003 року, відповідач ОСОБА_10 - з 06.04.2003 року. Судом встановлено, що за відповідачами не зареєстровано і не значиться відповідно до чинного житлового законодавства України право користування іншими житловими приміщеннями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником спірного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дата державної реєстрації- 17.09.2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, дата формування: 27.09.2013 року (а.с. 5), інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дата формування: 19.06. 2014 року (а.с. 19).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 08.09.2009 року (а.с. 58) за заявою територіальної громади с.Вертіївка в особі Вертіївської сільської ради про передачу безхазяйної житлової будівлі у комунальну власність територіальної громади, заінтересовані особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, яке набрало законної сили, спірний будинок АДРЕСА_1 передано у власність територіальної громади с.Вертіївка Ніжинського району. На час розгляду даної справи в суді першої інстанції у вересні 2009року Вертіївською сільською радою не заперечувався та не спростовувався факт проживання відповідачів у спірному житловому будинку.

В обгрунтування вимог заявленого позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням- будинком АДРЕСА_1 на підставі статей 71, 72 Житлового кодексу України, оскільки, як стверджує позивач, відповідачі в даному будинку протягом 5-6 років не проживають, позивачем представлено:-копію акту № 4 від 07.8.2013року обстеження спірного житлового будинку та прилеглої до нього території, складеного комісією сільської ради, відповідно до якого спірний будинок має поганий технічний стан, тривалий час там ніхто не з'являвся, територія навкруги будинку не прибрана. Комісія зробила висновок, що вказаний житловий будинок для проживання не придатний і фактично в ньому ніхто не проживає з 2005року (а.с.7). Відповідно до копії акту № 2 від 12.02.2014 року комісії сільської ради, спірний будинок знаходиться в аварійному стані, потребує капітального ремонту, з 2005 року в ньому ніхто не проживає (а.с.8). Згідно копії акту №1 від 14.02.2014 року комісії сільської ради (а.с.9), спірний будинок знаходиться в аварійному стані, останні 5-6 років в ньому ніхто не проживає. Відповідно до копії акту огляду домогосподарства АДРЕСА_1 від 28.05.2014 року, житловий будинок знаходиться в аварійному стані,ОСОБА_8 відмовився відкрити будинок; члени комісії підтверджують, що відповідачі в даному будинку давно не проживають (а.с. 41).

Відповідно до копії акту від 17.06.2014 року (а.с.32), в результаті зовнішнього огляду домогосподарства АДРЕСА_2, комісія зробила висновок, що за вказаною адресою проживає родина відповідачів; двері ніхто не відчинив.

Судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що вказані акти складені позивачем на підставі тільки зовнішнього огляду спірного будинку, у відсутності відповідачів, до спірного будинку члени комісії не заходили, дані акти не затверджені виконавчим комітетом Вертіївської сільської ради, тому копії вказаних актів не можуть бути підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. Доводи апеляційної скарги щодо належності та допустимості копій зазначених актів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у вказаній частині, оскільки вказані акти складені позивачем на підставі зовнішнього огляду спірного будинку, у відсутності відповідачів, до спірного будинку члени комісії не заходили.

Також предметом дослідження суду під час розгляду справи були наступні документи: заява ОСОБА_8 від 03.07.2007 року на адресу Вертіївської сільської ради щодо надання земельної ділянки 0,25 га біля спірного будинку(а.с.59); заява ОСОБА_8 на адресу позивача від 25.03.2008 року щодо сприяння у вирішенні питання про оформлення за відповідачами спірного будинку (а.с.61); заява ОСОБА_8 від 03.06.2013 року на адресу позивача щодо надання дозволу на проведення капітального ремонту спірного будинку (а.с.63) та відповідь на вказану заяву(а.с. 65), відповідно до якої згідно рішення виконавчого комітету № 32 від 10.07.2013року ОСОБА_8 не надано дозволу на проведення ремонту в житловому будинку АДРЕСА_1; заява відповідачів від 24.12.2013 року на ім'я позивача про надання дозволу на приватизацію спірного будинку(а.с.66) та рішення позивача від 12.02.2014року, відповідно до якого відповідачам відмовлено у приватизації квартири в житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с.67). Відповідно до договору №109 від 15.12.2011 року "Про надання телекомунікаційних послуг", укладеного між ОСОБА_8 та ПАТ "Укртелеком", в спірному будинку встановлено телефонний аппарат, матеріали справи містять платіжні документи на підтвердження оплати відповідачем телекомунікаційних послуг згідно вищезазначеного договору (а.с.83-96). Вказаним документам судом першої інстанції була надана оцінка, як таким, що спростовують заявлені позовні вимоги.

Аналізуючи зібрані по справі докази та відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі статей 71,72 Житлового кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів на підтвердження вимог заявленого позову, зокрема, позивачем не представлено доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачі відсутні у спірному будинку без поважних причин понад встановлені законом строки, як це регламентовано статтями 71,72 Житлового кодексу України.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок суду узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до приписів ч.1, ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування та подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ході судового розгляду даної справи відповідач ОСОБА_8 пояснив, що їх родина не проживала в спірному будинку в зимовий період 2005 року через відсутність водопостачання та в зимовий період 2013року через пошкодження пічного опалення. Вказані обставини обґрунтовано розцінені судом першої інстанції, як поважні причини відсутності відповідачів у спірному будинку у вказаний хронологічний період.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги показання в судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14, які підтвердили ту обставину, що відповідачі не проживають в спірному будинку з 2000- 2002року, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Оскільки відповідно до показань свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, відповідачі проживають в спірному будинку з 1977 року, здійснюють його ремонт. Відповідно до приписів статті 63 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів по справі, і згідно з частинами 2,3, 4 статті 212 ЦПК України, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразивши результати оцінки доказів у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті, що і зроблено судом першої інстанції.

Відповідно до копії акту від 17.06.2014 року (а.с.32), в результаті зовнішнього огляду домогосподарства АДРЕСА_2, комісія зробила висновок, що за вказаною адресою проживає родина відповідачів; двері ніхто не відчинив. З врахуванням всіх встановлених по справі обставин, показань свідка ОСОБА_21 в судовому засіданні суду першої інстанції, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вказаний акт не може бути підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 на підставі статей 71,72 Житлового кодексу України, оскільки він не підтверджує факту відсутності відповідачів в спірному будинку без поважних причин протягом 5-6років, як про це стверджує позивач.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судове засідання апеляційного суду позивачем представлено: письмову інформацію ОСОБА_22 від 17.10.2014року про проживання відповідачів з 2005року по даний час по АДРЕСА_2 (а.с.157); довідку позивача від 21.10.2014року про проживання відповідачів з 2005року по даний час по АДРЕСА_2 ( а.с. 162); повідомлення Ніжинського району електричних мереж від 22.10.2014року про відсутність особового рахунку споживача електричної енергії та договору про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1(а.с.163); довідку листоноші Вертіївського поштового відділення від 13.10.2014року про вручення листа ОСОБА_10 за адресою проживання їх родини - АДРЕСА_2 (а.с. 165). Апеляційний суд вважає, що вказані документи, які представив апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки зазначені документи не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що в ході судового розгляду даної справи не знайшов свого підтвердження факт відсутності відповідачів без поважних причин в будинку АДРЕСА_1 понад встановлені строки, як це регламентовано приписами статей 71, 72 Житлового кодексу України.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2014 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду в порядку ч.3 статті 61 ЦПК України на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2014року по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11.04. 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району про визнання незаконним та скасування рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільської ради від 12.02.2014року та зобов'язання вчинити певні дії.

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: