Постанова № 41334346, 10.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р. Справа№ 910/13556/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача -Барсегян М.Х., довіреність №б/н від 10.06.2014;

від відповідача - Рощахівська С.А., довіреність № 06-5/205 від 27.08.2014,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амкодор-Укроспецмаш" на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/13556/14 (суддя Головатюк Л.Д.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Амкодор-Укроспецмаш" до комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 676 262,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Амкодор-Укроспецмаш" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київпастранс" заборгованості в сумі 597 356 грн., трьох відсотків річних в сумі 11 783, 46 грн. та інфляційних в сумі 67 123,04 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/13556/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 597 356 грн. основної заборгованості, 2 896, 77 грн. три відсотки річних та інфляційні в сумі 24 093, 36 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Крім цього, судом першої інстанції було задоволено клопотання комунального підприємства "Київпастранс" про надання розстрочки виконання рішення та розстрочено виконання рішення суду за наступним графіком:

- 02.09.2014-30.09.2014 - 53 069,42 грн.

- 01.10.2014-31.10.2014 - 53 069,42 грн.

- 01.11.2014-30.11.2014 - 53 069,42 грн.

- 01.12.2014-31.12.2014 - 53 069,42 грн.

- 01.01.2015-31.01.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.02.2015-28.02.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.03.2015-31.03.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.04.2015-30.04.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.05.2015-31.05.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.06.2015-30.06.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.07.2015-31.07.2015 - 53 069,42 грн.

- 01.08.2015-31.08.2015 - 53 069,44 грн.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару.

Розстрочка мотивована наявністю обставин, які ускладнюють виконання рішення господарського суду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/13556/14 скасувати в частині розстрочення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не доведено наявності обставин, які ускладнюють та роблять неможливим виконання рішення господарського суду, а отже апелянт вважає, що у суду відсутні підстави для надання відповідачу розстрочки виконання рішення.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 10.11.2014 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між комунальним підприємством "Київпастранс", як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Амкодор-Укроспецмаш", як постачальником 09.10.2013 укладено договір № 06/205-13.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю "Машини інші для переміщування, планування, профілювання, розроблення, вирівнювання, трамбування, ущільнювання та виймання ґрунту, корисних копалин або руд (зокрема бульдозери, механічні лопати та дорожні котки")" (фронтальні навантажувачі Амкодор 332 А) код 28.92.2 за ДК 016:2010, а покупець сплачує за товар, визначений в асортименті, якості, кількості та за цінами, які визначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до Договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору покупець здійснює оплату товару наступним чином: 1) авансовий платіж в розмірі 418 413,60 грн., що дорівнює 30 % від загальної суми Договору, протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту підписання Договору; 2) остаточні розрахунки за цим Договором здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів після поставки кожної одиниці техніки згідно рахунку-фактури та Акту приймання-передачі Товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, а саме, Покупцю було поставлено товар на загальну суму 697 356 грн.

Факт поставки товару відповідачу на зазначену суму підтверджується видатковою накладною від 17.10.2013 № 344 (а.с. 19) та Актом прийому-передачі товару від 18.10.2013 (а.с. 22).

Відповідачем грошові зобов'язання за договором виконано частково, а саме сплачено позивачу 100 000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 18).

Решта грошових коштів у сумі 597 356 грн. у строки передбачені договором та графіком погашення боргу оплачена не була.

З метою повернення вказаних коштів позивачем на адресу відповідача 26.02.2014 було направлено претензію з вимогою про погашення заборгованості.

Згодом, між сторонами складено та підписано графік погашення заборгованості КП "Київпастранс" перед ТОВ "Амкодор-Укроспецмаш" за договором № 06/205-13 від 09.10.2013.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зазначеного графіку погашення заборгованості, позивачем повторно 14.06.2014 направлено на адресу відповідача претензію з вимогою про погашення заборгованості.

Направлення зазначеної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с. 26-29).

Зазначена претензія була отримана відповідачем 17.06.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 31), проте залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачем у повному обсязі зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з КП "Київпастранс" заборгованості в сумі 597 356 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару наступним чином: 1) авансовий платіж в розмірі 418 413,60 грн., що дорівнює 30 % від загальної суми Договору, протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту підписання Договору; 2) остаточні розрахунки за цим Договором здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів після поставки кожної одиниці техніки згідно рахунку-фактури та Акту приймання-передачі Товару.

Відповідачем грошові зобов'язання за договором виконано частково, а саме сплачено позивачу 100 000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 18).

Решта грошових коштів у сумі 597 356 грн. у строки передбачені договором оплачена не була.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною від 17.10.2013 № 344 (а.с. 19), Актом прийому-передачі товару від 18.10.2013 (а.с. 22) та частковою оплатою товару, переданого відповідачу.

Крім цього, заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 597 356 грн. визнається самим відповідачем (відзив на позов від 23.07.2014).

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з КП "Київпастранс" заборгованості за поставлений товар в сумі 597 356 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 11 783, 46 грн. та інфляційні в сумі 67 123,04 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором № 06/205-13 від 09.10.2013, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 2 896, 77 грн. та інфляційних в сумі 24 093, 36 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Крім цього, колегія суддів також погоджується з розстроченням виконання рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не містить переліку виняткових випадків відстрочки або розстрочки виконання рішення, у кожному конкретному випадку це згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є оцінкою судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 22.01.2013 по справі № 61/212, якою було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 про відмову у наданні відстрочки виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у заяві про розстрочку виконання рішення зазначив конкретні обставини, які ускладнюють його виконання.

Так, судом апеляційної інстанції враховується те, що негайне виконання зазначеного рішення може призвести до таких негативних наслідків, як невиплата або несвоєчасна виплата заробітних плат працівникам підприємства відповідача, а також незабезпечення надання послуг з перевезення пасажирів наземним автомобільним та електротранспортом (тролейбус, тролейбус, фунікулер) у м. Києві; погіршення фінансового становища.

Отже, у даному випадку негайне виконання рішення у повному обсязі є неможливим.

Крім того, це призведе до збиткової діяльності товариства відповідача.

Разом з тим, рішення суду може бути виконане з розстроченням.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності конкретних обставин з якими процесуальний закон пов'язує можливість розстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізував докази в обґрунтування заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду та керуючись вимогами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України правомірно дійшов висновку, що розстрочка сприятиме виконанню рішення та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, на підставі чого обґрунтовано задовольнив заяву відповідача та розстрочив виконання рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/13556/14.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амкодор-Укроспецмаш" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 у справі № 910/13556/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 910/13556/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко