Рішення № 41334306, 06.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20834/14 06.11.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

До Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»

Про стягнення 16 033,07 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мартинів О.І. представник за довіреністю № 1906/18 від 19.05.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 16 033,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.14. порушено провадження у справі № 910/20834/14 та призначено її до розгляду на 06.11.14.

31.10.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» вказує на те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 13 581,47 грн.

В судовому засіданні 06.11.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.14. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20834/14.

В судовому засіданні 06.11.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.11. між позивачем (Страховиком) та ТОВ «Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» (Страхувальником) було укладено Договір № 1158987/FR страхування (далі - Договір), відповідно до якого позивач прийняв під страховий автомобіль марки Hyundai, д.р.н. НОМЕР_2.

19.12.12. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в м. Києві по Південному мосту, автомобіль марки Hyundai, д.р.н. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Управління Державтоінспекції Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві та відомостями № 9127838.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки Hyundai, д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 15.01.13. у справы № 2601/24566/12, провадження № 3/752/181/13.

Відповідно до Звіту № 4 від 04.02.13. про оцінку автомобіля Hyundai, д.р.н. НОМЕР_2, вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля Hyundai, д.р.н. НОМЕР_2 склала 13 581,47 грн.

Далі, судом встановлено, що на підставі страхового акту № 958/12/05/11 позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 14 569,72 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 4102 від 22.01.13.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Крім того, відповідно до пункту 22.1. ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 34 вказаного Закону розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром, визначення яких містяться в пункту 2 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998р. №8 та Положенні щодо укладення угоди на проведення експертної оцінки майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 08.01.1998р. №16.

Таким чином, належним доказом розміру відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу може бути висновок особи, яка згідно чинного законодавства України має право на проведення експертної оцінки майна (суб'єкт оціночної діяльності або аварійний комісар).

При цьому, документи виконавця робіт по відновленню транспортного засобу (рахунок, акт виконаних робіт тощо) не можуть вважатися належним підтвердженням розміру відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу.

З огляду на викладене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток в межах суми 13 581,47 грн., а не в межах суми 14 569,72 грн., як на те вказує позивач.

З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5549777 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки Hyundai, д.р.н. НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_3, який керував автомобілем марки Hyundai, д.р.н. НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.

Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АВ/5549777 становить 0,00 грн. Строк дії з 10.01.12. по 09.01.13. При цьому, ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майно за вказаним полісом становить 50 000,00 грн.

Крім того, судом враховано, що відповідачем визнано позовні вимоги на суму 13 581,47 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13 581,47 грн. страхового відшкодування, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 548,06 грн. пені, суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Пеня нарахована позивачем (Страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 379,00 грн. пені.

Водночас, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ані Цивільним кодексом України, ані законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 27.03.12. у справі № 4/14-3520-2011 та постанові Верховного суду України 12/052 від 26.09.12. у справі № 4/14-3520-2011.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 99,39 грн. - 3% річних та 815,90 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються за невиконання грошових зобов'язань та знаходиться в 51 Главі Цивільного кодексу України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", а дана глава міститься у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України. Наведене свідчить, що положення такої статті стосуються як договірних, так і не договірних зобов'язань, тобто до порушення грошових зобов'язань, незалежно від визначених ст. 11 Цивільного кодексу України підстав їх виникнення.

Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Судом встановлено, що згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у відповідача виникло зобов'язання сплатити на користь позивача суму страхового відшкодування в порядку регресу.

Тобто, має місце правовідношення в якому Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (боржник) зобов'язано вчинити на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання по сплаті суми страхового відшкодування в порядку регресу, яке за змістом правовідношення є грошовим, відповідачем у встановлений строк не виконано, а тому нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання по сплаті суми страхового відшкодування є правомірним.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та збитків від інфляції з врахуванням дат отримання відповідачем регресних вимог позивача та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 516,10 грн. збитків від інфляції та 34,60 грн. - 3% річних.

В іншій частині збитки від інфляції в розмірі 299,80 грн. та 3% річних в розмірі 64,79 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, б. 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, б. 8; ідентифікаційний код 20474912) 13 581 (тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одну) грн. 47 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 516 (п'ятсот шістнадцять) грн. 10 коп. - збитків від інфляції, 34 (тридцять чотири) грн. 60 коп. - 3% та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 610 (одну тисячу шістсот десять) грн. 39 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.11.14.

Суддя Т.М. Ващенко