ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2014 р. Справа № 132505/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
представника позивача Госедло Р.І.,
представника відповідача Пшибили Р.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парктур» до Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ТзОВ «Парктур» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.05.2011 року № 0000102301, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1284825,00 грн., з них 1284824,00 грн. основний платіж та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року позов задоволено повністю.
Постанова мотивована тим, що як в момент укладення позивачем договору з ТзОВ «Вест-Траст», так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Акти передачі майна в суборенду, складені ТзОВ «Парктур» і ТзОВ «Вест-Траст», на думку суду, повністю відповідають формі встановленій Державним комітетом статистики України. Таким чином, позивачем не було допущено заниження суми податку на прибуток та правомірно віднесено до податкового кредиту відповідну суму коштів після виконання робіт передбаченими відповідними договорами з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в січні 2011 року ТзОВ «Вест-Траст», з яким позивач уклав договір суборенди, фінансово-господарською діяльністю не займалося, а здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в тому числі і ТзОВ «Парктур», з метою штучного формування податкового кредиту. Крім того, у 2009 році ТзОВ «Вест-Траст» не виявлено за його місцезнаходженням. А тому правочини, здійсненні цими підприємствами, є нікчемними в силу ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки, укладаючи договір, його сторони не мали на меті досягнути певних результатів та господарської мети, що є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та суперечить інтересам держави і суспільства і відповідно до ст. 216 цього Кодексу не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та доповнення до неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
04-15.04.2011 року працівники Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області провели документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Парктур» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2011 року № 124/23/32145510.
В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а саме вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, по господарських операціях, здійснених у січні 2011 року по ланцюгу з контрагентами постачальниками ТзОВ «Вест Траст» та ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту, в результаті чого занижено до сплати в дохід бюджету податок на додану вартість по деклараціях за січень 2011 року на загальну суму 5498333,33 грн.
На підставі даного акта перевірки Державною податковою інспекцією в місті Яремче Івано-Франківської області 27.05.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000102301, яким ТзОВ «Парктур» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1284825,00 грн., з них 1284824,00 грн. основний платіж та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій: а) з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п. 201.6 даної статті податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 201.7 даної статті передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п. 201.10 даної статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг), який повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановив суд, 01.10.2009 року ТзОВ «Вест-Траст» (орендодавець) та ТзОВ «Парктур» (орендар) уклали договір суборенди майна № 10/09-ПТ (з додатками).
На виконання умов цього договору ТзОВ «Вест-Траст» передало, а ТзОВ «Парктур» прийняло майно, визначене договором, що підтверджується підписаним сторонами актом передачі майна в суборенду.
Також факт передачі майна позивачу та його використання в господарській діяльності ТзОВ «Парктур» підтверджується податковими деклараціями туристичного збору ТзОВ «Парктур», звітом від 21.02.2011 року № 580/ТН1 про проведення технічного нагляду за сертифікованими послугами з тимчасового розміщення (проживання) шале готельного комплексу «Буковель».
Також майно, яке позивач отримав в оренду, безпосередньо пов'язане з його господарською діяльністю, оскільки одними з видів діяльності підприємства за КВЕД є діяльність готелів, послуги з організації подорожувань, інші види рекреаційної діяльності.
За результатами зазначеної господарської операції ТзОВ «Вест-Траст» виписало ТзОВ «Парктур» податкові накладні від 31.01.2011 року № № 3101009, 3101010, 3101011, 3101012, 3101013, 3101014 на загальну суму 32990000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5498333,33 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та надавались відповідачу при проведенні перевірки.
Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.
Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Вест-Траст».
Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Вест-Траст» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки позивача на відомості, вказані в акті перевірки ТзОВ «Вест-Траст», складеному Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства України не містять такої підстави для відмови у формуванні витрат і податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою тощо.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ТзОВ «Парктур» в оренду майна від ТзОВ «Вест-Траст», яке використовувалось позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.
Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.
Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.
Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі № 2а-2250/11/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парктур» до Державної податкової інспекції в місті Яремче Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 10.11.2014 року
Судове рішення № 41333998, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 04.11.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-2250/11/0970. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: