Рішення № 41333838, 11.11.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2014 р. Справа №917/1786/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ Схід", вул. Радистів, 73-А, м. Київ , 02089

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи", вул.Котовського,1А, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500

про стягнення 48 529,65 грн. заборгованості

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 11.11.2014 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 48 529,65 грн. заборгованості згідно рахунку-фактури №ЕПО1017048 від 17.10.2013 року та актів здачі-прийняття робіт №АПЛ 0903019 від 03.09.2013 року, № АПО 0920011 від 20.09.2013 року та №АПО 0923017 від 23.09.2013 року, з яких: 42634,00 грн. - основна заборгованість, 5264,90 грн. - втрати від інфляції, 630,75 грн. - 3% річних.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення в мат. справи).

Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з'явився. Відповідач був належним чином повідомлений про час і дату проведення судового засідання (поштове повідомлення про вручення відповідачу ухвал суду в мат. справи).

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв належним чином позивача та відповідача про дату, час і місце судового розгляду, а неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, жодних клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, то справа розглядається без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

17 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ Схід" (позивач) поставив товар - шини вантажні (873278.1) 385/65 R22.5 GТ978+Т GТ (14 шт.) на загальну суму 59 990,00 грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи" (відповідач) прийняв вказаний товар на суму 59 990,00 грн. Даний факт підтверджується довіреністю на отримання товару № 1489 від 17.10.2013 року, видатковою накладною №ЕПО1024183 від 17.10.2013 року підписаною сторонами. (арк. с.12-13).

В видатковій накладній №ЕПО1024183 від 17.10.2013 року сторони визначили, що замовленням є рахунок-фактура ЕПО-1017048/873278 від 17.10.2013 року та визначили строк оплати 31.10.2013 року.

На оплату вказаного товару позивачем було виписано відповідачу рахунок-фактуру ЕПО-1017048/873278 від 17.10.2013 року на суму 59 990,00 грн. в якому вказано, що рахунок дійсний до сплати до 31.10.2013 року (арк.с.11). Однак, відповідач за поставлений товар у визначений строк не розрахувався.

Крім того, позивачем було надано відповідачу послуги з комплексного обслуговування шин на загальну суму 2 644,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 03.09.2013 року №АПЛ 0903019, від 20.09.2013 року №АПО 0920011 та від 23.09.2013 року №АПО 0923017, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками (акр. с. 14-16).Однак, відповідач за надані позивачем послуги з комплексного обслуговування шин не розрахувався.

18.12.2013 року позивач направив відповідачу претензію за вихідним № 1012/1 від 10.12.2013 року про сплату боргу за поставлений товар та надані послуги на загальну суму 62 634,00 грн. (яка направлена поштовим зв'язком 18.12.2013р.) (арк.с.18-20).

Згідно банківської виписки від 23.01.2014 року та від 20.02.2014 року відповідач перерахував позивачу часткову оплату за товар на загальну суму 20 000,00 грн. Оплата проводилася за шини згідно рахунку ЕПО-1017048/873278 від 17.10.2013 року (арк.с. 48,52).

Однак заборгованість відповідача в сумі 39 990,00 грн. за поставлений товар та заборгованість в сумі 2 644,00 грн. за надані послуги відповідачем так і не сплачена.

Також позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних в сумі 630,75 грн. за період з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року та інфляційні втрати в сумі 5264,90 грн. за період з 01.11.2013 року по 29.07.2014 року, які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами суд встановив, що сторонами по справі були вчинені правочини, які за своєю суттю є договором купівлі-продажу та договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Отже, строк виконання відповідачем даного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Така ж правова позиція визначена в п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В видатковій накладній №ЕПО1024183 від 17.10.2013 року сторони визначили, що замовленням є рахунок-фактура ЕПО-1017048/873278 від 17.10.2013 року та визначили строк оплати 31.10.2013 року. В виставленому відповідачу рахунку ЕПО-1017048/873278 від 17.10.2013 року строк оплати був вказаний до 31.10.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред'явлення позову та розгляду справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати переданого товару в сумі 39990,00 грн. не виконав.

Судом встановлено, що довіреністю на отримання товару № 1489 від 17.10.2013 року та видатковою накладною №ЕПО1024183 від 17.10.2013 року, підписаною сторонами (арк. с.12-13), підтверджується факт передачі позивачем товару відповідачу на загальну суму 59 990,00 грн.

Отже, видана відповідачем довіреність на отримання товару № 1489 від 17.10.2013 року та підписана ним видаткова накладна №ЕПО1024183 від 17.10.2013 року, є підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Згідно зі ст. 901 - ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

18.12.2013 року позивач направляв відповідачу претензію за вихідним № 1012/1 від 10.12.2013 року про сплату боргу за поставлений товар та надані послуги на загальну суму 62 634,00 грн. (яка направлена поштовим зв'язком 18.12.2013р.) (арк.с.18-20).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним правочином, що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 03.09.2013 року №АПЛ 0903019, від 20.09.2013 року №АПО 0920011 та від 23.09.2013 року №АПО 0923017, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками (акр. с. 14-16). Однак відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань та приписів ст. 903 ЦК України з урахуванням ст. 530 ЦК України результати отриманих послуг не оплатив, заборгованість останнього на момент подання позову та прийняття даного рішення складає 2 644,00грн.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 630,75 грн. за період з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року та інфляційні втрати в сумі 5264,90 грн. за період з 01.11.2013 року по 29.07.2014 року на загальну суму боргу 42 634,00 грн. за двома договорами.

Однак позивачем при нарахуванні 3% річних та інфляційних не враховано, що до договору про надання послуг, в якому не визначено строк виконання боржником, обов'язку необхідно застосовувати приписи частини 2 статті 530 ЦК України.

Вимога про сплату боргу була отримана відповідачем 24.12.2013 року про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.с.21) то з врахуванням приписів статей 253,530 ЦК України обов'язок про сплату боргу в сумі 2644,00 гривень у відповідача виник лише з 02.01.2013 року.

З урахуванням вищевикладеного судом було здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних за допомогою калькулятору "Ліга: Закон Еліт " з яких стягненню підлягають 624,07 грн. 3% річних та 5 264,90 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 42 634,00 грн. основного боргу , 5 264,90 грн. інфляційних, 624,07 грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами ( в мат. справи), відповідачем не заперечуються і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись 33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи" (вул.Котовського,1А, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500, ідентифікаційний код 34274875) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ Схід" (вул. Радистів, 73-А, м. Київ, 02089, п/р 26008000030336 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, ідентифікаційний код 35493625) 42 634,00 грн. основного боргу, 624,07 грн. 3% річних, 5 264,90 грн. інфляційних нарахувань, 1826,75 грн. судового збору.

3. В іншій частині вимог - відмовити в задоволенні.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.11.2014 року

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією