Постанова № 41333103, 06.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 р. справа № 804/14707/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Трайдук С.В.

за участю сторін:

представника позивача Юрко О.С.

представника відповідача Герасіки В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Дніпро-Авто" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровска Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003702210 від 23.08.2013 р. щодо встановлення суми грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями, -

ВСТАНОВИВ :

08 листопада 2013 року Приватне підприємство «Дніпро-Авто» (далі - ПП «Дніпро-Авто», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, відповідач), в якому просить суд: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.08.2013 року № 0003702210, прийняте ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська щодо встановлення суми грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями (том 1, а.с. 3-8).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що під час перевірки, що стало підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, перевіряючими безпідставно не враховано у склад витрат, що формують об'єкт оподаткування з податку на прибуток, витрати ПП «Дніпро-Авто», а саме: у сумі 891 450,00 грн. за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року; у сумі 100 000,00 грн. за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року; у сумі 866 718,00 грн. за період з 01.04.2011 по 30.06.2011 року; відсотки за кредит у сумі 1 786 500,00 грн. за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. Таким чином, хибні висновки перевіряючих, зроблені у зв'язку з ігноруванням дійсних обставин, призвело до порушення діючих норм податкового законодавства відповідачем та необхідності звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів позивачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 р. відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (том 1, а.с. 1).

У судове засідання 06 березня 2014 р. прибув представник позивача, надав пояснення аналогічні доводам викладеним у позовній заяві, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що вимогами податкового законодавства витрати, що перевищують доходи, не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності (п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР), тобто не призводить до отримання прибутку. Таким чином, висновки викладені в акті перевірки №3506/23-2/30172406 від 19 листопада 2010 року, відповідають фактичним обставинам, а тому прийняте податкове повідомлення - рішення №0003702210 від 23.08.2013 року прийняте ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, оцінивши доводи позовної заяви і наявні письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПП «Дніпро-Авто» (код ЄДРПОУ 30172406) перебуває на обліку в ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, як платник податків.

У період з 10.06.2013 року по 16.07.2013 року ДПІ в Амур-Нижньодніпровському району м. Дніпропетровська була здійснена документальна планова виїзна перевірка Приватного підприємства «Дніпро-Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №126/22-1/30172406 від 23.07.2013 року, який було отримано платником по пошті 07.08.2013 року.

Відповідно до висновків перевіряючих було встановлено порушення підприємством п.4 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.2 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п 11.2.1 п.11.2, 11.3.1, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», п.135.1 ст.135, п.137.4 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п 139.1.1, п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України підприємством занижено податок на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 521 253,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року у сумі 285 840 грн., за ІІ квартал 2011 року у сумі 235 413,00 грн.

13 серпня 2013 року позивачем були підготовлені та направлені заперечення до акту перевірки, в яких ПП «Дніпро-Авто» заперечувало проти висновків акту перевірки № 126/22-1/30172406 від 23.07.2013 року та просило переглянути висновки зроблені висновки.

20 серпня 2013 року позивачем була отримана відповідь від 20.08.2013 року №3606/10/04-61-22-4 на заперечення, якою висновки акту залишені без змін.

На підставі акта перевірки № 126/22-1/30172406 від 23.07.2013 року ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003702210 від 23.08.2013 року за яким встановлено суму грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями.

У порядку адміністративного оскарження позивачем була направлена скарга від 02.09.2013 року на податкове повідомлення - рішення до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 30.10.2013 року № 3466/10/04-36-10-04-09 оскаржуване податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Валові витрати виробництва та обігу на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94 ВР (далі Закон №334), відповідно до ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або не матеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, включеній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п.4.3 ст.4 Закону, скоригований валовий дохід - валовий дохід, визначений згідно з пунктом 4.1 цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї статті.

Відповідно до п.5.1 ст.5 якого, такими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Законодавець визначає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) , з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст.5 (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334). Згідно з пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналізуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір та співвідношення валових доходів та валових витрат не визначені. Таким чином, твердження податкового органу, що валові витрати не можуть перевищувати скоригований валовий дохід не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження нормами чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства.

Єдиною підставою не віднесення до валових витрат, це не підтвердження даних витрат належними первинними документами (п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В контексті наведеного та щодо порядку обліку, документального підтвердження спірних операцій та юридичної значимості первинних документів, суд зазначає, що правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2. ст.3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена 1.1.2 ст.1. п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записав у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, з аналізу зазначених норм законодавства, вбачається, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання ним юридичної значимості, складаються за результатами фактично вчиненої операції та мають бути підписані уповноваженою особою (за наявності волі такої особи), та саме такі документи є підставою для відображення результатів певних операцій в бухгалтерському обліку, на підставі якого у свою чергу формується дані податкового обліку.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом. № 996.

Позивачем до суду були надані первинні документи, що відповідають вимогам чинного законодавства, та підтверджують факт витрат позивачем, а саме: копія договору поставки №27-02-10/ПА від 01.01.210 року; копії кредитних договорів; копіями актів виконаних робіт; копіями видаткових накладних; копіями журналів-ордерів по рахунках 63, 68; копіями виписок з банківських рахунків, що підтверджують рух коштів, а саме списання.

Належність вказаних первинних документів податковим органом не спростовувалась, а навпаки в акті перевірки підтверджена.

Отже, позивачем підтверджені витрати по придбанню товарів у розмірі 17 264 335,67 грн. (з ПДВ 20 717 202,80 грн.) за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, з яких суму 16 372 885,00 грн., було включено до витрат за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, різниця в сумі 891 450,00 грн. має бути враховано до витрат перевіряємого періоду.

Щодо віднесення до валових витрат ПП «Дніпро-Авто» грошових коштів, відсотків за користування кредитами отриманими від банківських установ ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «ТЕРРА БАНК» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року в розмірі 1 786 500,00 грн.

Відповідно до п. 5.3.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.5 ПК України не включаються до витрат платника податку витрати пов'язані з придбанням, виготовленням, будівництвом, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшення основних засобів.

Відповідно до змісту кредитних договорів цільове використання на поповнення оборотних коштів, згідно первинних документів, що наявні в матеріалах справи, частину кредитів у період 2006-2007 pоку, ПП «Дніпро-Авто» використало на будівництво автосалону.

І саме ці витрати не можуть бути включені до витрат відповідних періодів і не були включені позивачем.

Проте, відповідно до п. 5.5.1. ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку; відповідно до п. 141.1. ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. Тобто сплата процентів за кредитами у будь якому разі відноситься до витрат платника податку, за умови що таке нарахування здійснюється у зв'язку з веденням/провадженням господарської діяльності такого платника.

Із матеріалів справи вбачається, що ПП «Дніпро-Авто» кредитні кошти витрачені на будівництво були виплачені та в подальшому використовувались для розрахунків з постачальниками та ведення поточної господарської діяльності, тому віднесення відсотків за кредитами до витрат цілком обґрунтоване та правомірне.

Таким чином, ПП «Дніпро-Авто» правомірно враховувало до складу витрат витрати у виді сплати відсотків у сумі 1 786 500,00грн. за період з 01.07.2010p. по 31.12.2012p. за користування кредитами.

Відповідно до абзацу 5 п. 1 підрозділу 4 розділу XX Перехідні положення ПК України, відповідно до якого у разі відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) після набрання чинності розділом III цього Кодексу в рахунок авансів, отриманих до такої дати, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та здійснені після дати набрання чинності цим Кодексом, за умови, що вони не були включені до складу валових витрат, визнаються витратами на дату відвантаження таких товарів (виконання робіт, надання послуг).

Пунктом 138.11. ст. 138 ПК України, яка встановлює, що суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат. установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді. Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання. Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Таким чином, оскільки платником податків не було враховано до складу витрат 866 718,00 грн. за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, правомірно та обґрунтовано віднесені до валових витрат за період 01.04.2011 року по 30.06.2011 року за фактом відвантаження товарів за договором поставки.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо викладених в акті перевірки порушень чинного законодавства з боку платника податків ПП «Дніпро-Авто» на підставі якого, позивачу були донараховані зобов'язання податковим повідомленням - рішенням №0003702210 від 23.08.2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно частини 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України суд адміністративної юрисдикції у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, зокрема, чи прийняті (вчинені) вказані рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, податкове повідомлення - рішення № 0003702210 від 23.08.2013 року, як наслідок протиправних дій податкового органу підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Приватним підприємством «Дніпро-Авто» при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду у розмірі 2294,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 775142 від 08.11.2013 р. (том 1, а.с. 2).

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 2294,00 грн. підлягає поверненню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 07 березея 2014 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 10, 11, 17, 71, 86, 94, 122, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Приватного підприємства "Дніпро-Авто" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровска Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003702210 від 23.08.2013 р. щодо встановлення суми грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями - задовольнити повністю.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003702210 від 23.08.2013 р., прийняте Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровска Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо встановлення суми грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Дніпро-Авто" (код ЄДРПОУ 30172406, індекс 49083, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 65-А) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 07 березня 2014 року.

Суддя С. В. Прудник