Постанова № 41331865, 07.11.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2014 року м. Київ 810/5772/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова спілка України»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова спілка України» з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 16.09.2014 № 0007882201 і від 16.09.2014 № 0007872201.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки у ході якої відповідачем встановлено заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем», оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, товари не поставлялись, а господарські операції э безтоварними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними і необґрунтованими, оскільки підприємство за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів. Як стверджує позивач, реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Центр Безпека-1», ТОВ «Транслем» підтверджується документально.

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги і просив суд позов задовольнити.

Відповідач подав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що під час перевірки господарської діяльності позивача отримано Акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Центр Безпека-1», в якому встановлено, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою, відсутність інформацію про складські приміщення, транспортні засоби. Крім того, звіркою не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами постачальниками і покупцями.

Також, відповідач зазначив, що від ДПІ у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області надійшов Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транслем», в якому встановлено, що контрагент позивача не знаходиться за податковою адресою. При цьому, оперативним підрозділом Головного управління Міндоходів України отримані пояснення батька директора ТОВ «Транслем» ОСОБА_2, відповідно до яких останній директором ТОВ «Транслем» не був, господарської діяльності не проводив.

Таким чином, на думку відповідача, перевіркою встановлено безтоварність господарських операцій між ТОВ «Промислова спілка України» і ТОВ «Центр Безпека-1», ТОВ «Транслем», а податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач просив суд здійснювати розгляд справи без участі представників податкового органу.

У судове засідання 04.11.2014 з'явився представник позивача, уповноважені представники відповідача у судове засідання не з'явились.

Суд протокольною ухвалою на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України прийняв рішення про подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження в межах строків розгляду адміністративних справ.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач проводив господарські операції з придбання послуг і товарів у ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем».

За результатами виконання господарських операцій позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість і включено до витрат відповідних періодів суми коштів, які пов'язані з виконанням договорів.

Посадовою особою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Промислова спілка України» по взаємовідносинах з ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем» за період з 01.10.2013 по 28.02.2014.

За результатами перевірки складено Акт від 01.09.2014 № 508/70-06-22-01/32128631 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовані порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток підприємств в сумі 151405,00 грн., відсутнє право на віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем» понесених у 2014 році у сумі 341311,00 грн.; порушення пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість на суму 227636,00 грн.

В Акті перевірки (сторінка 6) зазначено, що Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області отримано Акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Центр Безпека-1» відповідно до якого фактичне місцезнаходження ТОВ «Центр Безпека-1» не встановлено. На підприємстві відсутні основні засоби технологічного обладнання і інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності.

СУ ФР Головного управління Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам кримінального провадження № 32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з нібито здійсненними фінансово-господарськими операціями з реально існуючими підприємствами, що містять ознаки фіктивних в тому числі і ТОВ «Центр Безпека-1, що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах.

Звіркою ТОВ «Центр Безпека-1» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями і постачальниками.

На сторінці 8 Акта перевірки податковий орган зазначив, що Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області отримано Акт ДПІ у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 28.03.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Транслем» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, відповідно до якого встановлено, що ТОВ «Транслем» за податковою адресою не знаходиться.

Оперативним підрозділом Головного управління Міндоходів України отримані пояснення від батька директора підприємства ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 у період з 2011 по 2013 загубив паспорт, директором ТОВ «Транслем» не був.

За результатами розгляду матеріалів перевірок, відповідач дійшов висновку про те, що оформлення ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем» первинних документів, пов'язаних з реалізацією товарних матеріальних цінностей ТОВ «Промислова спілка України» вчинено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якого є надання фінансових послуг, безтоварних операцій.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2014 № 0007882201, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток підприємств у сумі 227108,00 грн., з них 151405,00 грн. за основним платежем і 75703,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 16.09.2014 № 0007872201, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 341454,00 грн., з них 227636,00 за основним платежем і 113818,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями)

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 для з?ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість виходячи з висновку про те, що господарські операції з ТОВ «Центр Безпека-1», ТОВ «Транслем» не мали реального характеру, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Між ТОВ «Промислова спілка України» і ТОВ «Центр Безпека-1» укладено договори на виконання робіт від 02.10.2013 № 10Г597 і від 01.11.2013 № 11Г564 (том І, а.с. 27-28, а.с. 52-53) предметом яких було нанесення маркування «Увага опломбовано» шляхом термоштамповачного друку на пломбу вальному пристрої Альфа кількістю 565000 і 3500000 шт.

Також, судом встановлено, що між ТОВ «Промислова спілка України» і ТОВ «Транслем» укладено договір купівлі-продажу від 08.11.2013 № 11Г601 (том І, а.с. 83-84), предметом якого була поставка товару красителю жовтого, антиоксиданту, антистатику для ПЕ/ПП, добавки для зменшення тертя, чистящої добавки.

За результатам виконання договорів від 02.10.2013 № 10Г597 і від 01.11.2013 № 11Г564 укладених з ТОВ «Безпека Центр-1» складено Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том І, а.с.29-51, 54-56) щодо наклеювання захисної самоклеючої стрічки з незворотною індикацією, нанесення маркування «Увага опломбовано» на пломбу вальному пристрої Альфа,

За результатами виконання зобов?язань перед позивачем, ТОВ «Центр Безпека-1» виписано податкові накладні (том І, а.с. 57 - 82).

Крім того, за результатами поставки товару позивачу, ТОВ «Транслем» виписано видаткові накладні і податкові накладні (том І, а.с. 89 - 92).

Судом встановлено, що всі наведені документи мають обов'язкові реквізити, підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

У період з листопада 2013 року по лютий 2014 року позивачем здійснено оплату за отримані від ТОВ «Центр Безпека-1» і ТОВ «Транслем» послуги і товари шляхом перерахування коштів на рахунки контрагентів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (том І, а.с. 93 - 99).

Згідно з поясненнями представника позивача, оскільки ТОВ «Промислова спілка України» виготовлює вироби з пластмас і здійснює переробку полімерних відходів і з огляду на наявність великого обсягу замовлень, з метою дотримання строку поставок, замовляло виконання окремих виробничих операцій у інших компаній, що мають відповідне обладнання для маркування пломбувальних пристроїв, у тому числі і ТОВ «Центр Безпека-1». При цьому, ТОВ «Транслем» поставлялись необхідні товари, які використані для нанесення маркування пломбувальних пристроїв.

Для нанесення маркування матеріали доставлялись на виробництво ТОВ «Центр Безпека-1» власним автотранспортом.

На підтвердження проведених господарських операцій позивачем надано суду копії матеріальних звітів про використання матеріалів за листопад 2013 року і січень 2014 року.

Судом також було досліджено економічний зміст операцій проведених між позивачем і його контрагентами.

Так, на підтвердження того, що отримані послуги і придбані товари пов'язані із господарською діяльністю позивача і внаслідок їх отримання було досягнуто економічний ефект позивачем надано суду копії матеріальних звітів про використання матеріалів за листопад 2013 року і січень 2014 року, видаткових накладних (том І а.с. 144 - 250, том ІІ а.с. 1-23), якими підтверджується, що ТОВ «Промислова спілка України» реалізовано пломби покупцям у період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 і підпункту 14.1.165, 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість належать до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділу ІІІ і V цього Кодексу.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належних чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств для зменшення його доходу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду і сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з приписами пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується з 1 січня 2012 року для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить більше 10 тисяч гривень (пункт 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Крім того, абзацом 9 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу передбачено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленою та у випадках, визначених законом, належним чином зареєстрованою податковою накладною, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт надання ТОВ «Центр Безпека-1» послуг наклеювання захисної самоклеючої стрічки з незворотною індикацією на конверти-пакети кількістю 565000 шт. і нанесення маркування «Увага опломбовано» кількістю 35000000 шт. позивачу, а також поставки товарів необхідних для нанесення захисної самоклеючої стрічки і маркування пломб підтверджується первинними документами, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача і його податковій звітності. Первинні документи містять вичерпну інформацію про надані послуги, місце надання та їх вартість. Право на формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки, не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, хоча і вивчав їх, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Центр Безпека-1», ТОВ «Транслем» підтверджено документами, які були оформленні згідно вимог чинного законодавства, і належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Слід також звернути увагу, що в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи і Свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішеннями суду на момент укладання чи виконання договорів. Отже, податковим органом не надано суду доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Центр Безпека-1», ТОВ «Транслем» на підставі розгляду матеріалів зустрічних звірок інших податкових органів. Вказані Акти є носіями певної інформації, яка є суто суб'єктивною думкою податкових органів і висновки викладені у них не мають доказової сили у даному спорі за відсутності доведення факту нереальності господарської операції.

Крім того, доводи відповідача про складення всупереч вимогам діючого законодавства України документів між позивачем і ТОВ «Транслем», які ґрунтується виключно на поясненнях батька директора ТОВ «Транслем» відносно того, що ОСОБА_3 не мав жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства є безпідставними, оскільки платник податків не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Зокрема, аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справах № К/9991/87759/11 від 22.01.2014, № К/800/19652/14 від 22.05.2014.

Відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Центр Безпека-1» на підставі інформації Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Центр Безпека-1» складеного ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014, в якому міститься інформація про проведення СУ ФР Головного управління Міндоходів у м. Києві досудового розслідування № 32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, суд не приймає до уваги дані посилання відповідача, оскільки досудове розслідування відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Таким чином, факт проведення досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є належним доказом у справі. При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття процесуальних рішень у даному досудовому розслідуванні, а також вироку суду, який набрав законної сили щодо створенні і діяльності ТОВ «Центр Безпека-1».

Суд зазначає, що визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21.01.2011 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У цій постанові, зокрема, зазначено, що неналежним чином оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Водночас, податковим органом в ході судового розгляду не доведено безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Посилання відповідача на обставину відсутності у ТОВ «Центр Безпека-1» необхідних ресурсів, зокрема транспортних засобів, не приймаються судом до уваги, оскільки, по-перше, в Акті перевірки податковий орган не перевіряв даної обставини і не досліджував жодних документів. Такі документи також не надані суду відповідачем в ході судового розгляду. По-друге, як пояснив суду позивач, транспортування матеріалів для нанесення маркування ТОВ «Центр Безпека-1» здійснювалось транспортним засобом ТОВ «Промислова спілка України».

Суд також звертає увагу на те, що визначені Конституцією України і Податковим кодексом України обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов'язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом.

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, вказано в пункті 71 рішення Європейського Суду з прав людини (справа «Булвес АД проти Болгарії», 2009 рік, заява № 3991/03), де суд зазначає «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Саме до таких висновків дійшов також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 17.09.2014 № К/9991/65367/12.

При цьому, зазначений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес СепортСентре проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

А згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг і поставки товару позивачу його контрагентами були спростовані, і не доведені належними доказами відповідачем, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем і його контрагентами у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили і доказовості, а отже і підтверджують суму витрат і податкового кредиту, задекларованих позивачем, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення від 16.09.2014 № 0007872201 і від 16.09.2014 № 0007882201 є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 16.09.2014 № 0007882201 і від 16.09.2014 № 0007872201.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова спілка України» судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.