Постанова № 41331766, 11.11.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р.Справа № 916/1842/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Головея В.М., Ліпчанської Н.В.

(Склад колегії суддів згідно з розпорядженням в.о. голови суду № 2579 від 22.10.2014р. )

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» - Строчковський О.М., за довіреністю № 963 від 26.11.2013р.;

від ТОВ «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» - Кудинський М.О., за довіреністю № 2710/01 від 27.10.2014р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод»

на рішення господарського суду Одеської області від 29.09.2014р.

по справі № 916/1842/14

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА»

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод»

про стягнення 153 816,97 грн.

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА»

про визнання недійсним договору

Відповідно до ст.ст.44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Встановила:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод» заборгованості у розмірі 153 816,97грн., з яких: 143 001,00грн. - основний борг, 4 118,43грн. - пеня, 1 692,50грн. - три процента річних, 5 005,04грн. - індекс інфляції. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №13/289 від 18.10.2013р. укладеного між сторонами.

Публічне акціонерне товариство «Одеський нафтопереробний завод» також звернувся до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» про визнання недійсним договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що в договорі поставки № 13/289 від 18.10.2013 року сторонами не узгоджено таку істотну умову, як асортимент товару, тому правових наслідків він для сторін не створює.

07 серпня 2014 року до початку розгляду справи по суті, ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» подало до суду доповнення до позовної заяви, в якому змінило підставу позовних вимог, а саме просило визнати договір поставки недійсним посилаючись на те, що він був підписаний зі сторони ПАТ «Одеський НПЗ» особою, що не мала на це належних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд задовольнив зазначену заяву та розглядав зустрічну позовну заяву з урахуванням уточнень до неї.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.09.2014р. (суддя Цісельський О.В.) позов ТОВ «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» задоволено повністю; стягнуто з ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» на користь позивача 143 001,00 грн. - основного боргу, 4 118,43грн. - пені, 1 692,50грн. - трьох процентів річних, 5 005,04грн. - індексу інфляції, 3 076,34 грн. - судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване приписами ст.ст.525,526,530,625,655, 662,663,665,693,712 ЦК України та 231,232,253 ГК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» в межах даного спору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Одеський нафтопереробний завод» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову повністю, у зустрічний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона наполягає на тому, що не отримував від позивача товар. Видаткова накладна, на яку послався місцевий суд як доказ факту передачі відповідачеві товару, не містить відбиток печатки ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» та підписана неуповноваженою особою.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що при укладанні зазначеного договору генеральний директор ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» одноосібно в порушення Статуту та норм законодавства України прийняв рішення щодо його підписання.

Більш детальніше доводи вказані у скарзі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Одеський нафтопереробний завод» (Покупець) було укладено договір на поставку №13/289, за умовами якого, Постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, в подальшому "Товар", партіями в асортименті та кількості, зазначених в Специфікаціях до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар в порядку, передбаченому цим Договором. Під партією Товару в цьому Договорі розуміється кількість Товару, зазначена одній специфікації до цього Договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.2.1 Договору загальна сума цього Договору складається із сум, зазначених в Додаткових угодах до цього Договору. Оплата здійснюється Покупцем в національній валюті України безрахунковим розрахунком в наступному порядку: протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної на відповідну партію Товару Покупець на підставі рахунку Постачальника перераховує на поточний рахунок Постачальника вартість поставленої партії Товару, що прийнята Покупцем згідно видаткової накладної.

Умовами пункту 7.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених цим Договором, Сторони несуть майнову відповідальність, передбачену цим Договором та діючим Законодавством України.

Пунктом 7.6. Договору визначено, що у разі затримки кінцевої оплати проти строків, зазначених в даному Договорі, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,02% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014р. або до спливу гарантійного строку на товар в залежності від того, що настане пізніше. У разі, якщо на момент закінчення строку дії Договору сторони не завершили розрахунки між собою, строк дії Договору в частині виконання грошових зобов'язань підлягає автоматичній пролонгації до повного закінчення розрахунків між Сторонами. (п. 10.1 Договору)

До того ж, 18 жовтня 2013 року між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до Договору, за якою позивач прийняв на себе зобов'язання поставити відповідачу на умовах "DDP м. Одеса ПАТ "ОДЕСЬКИЙ НПЗ" партію товару, кількість і асортиментний перелік якої зазначений у Специфікації (Додаток №1 до Додаткової угоди), а загальна вартість партії Товару згідно пункту 1.3 Додаткової угоди складає 143 001,00 грн., а тому числі ПДВ 20 % - 23 833,50 грн.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов вищенаведеного договору позивачем відповідачу було здійснено поставку товару на загальну суму 143 001,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №ЛОО3167 від 22.11.2013р. (а.с. 12)

Відповідач, поставлений позивачем товар отримав без зауважень, про що свідчить лист про погашення кредиторської заборгованості № 4.2-12/391 від 05.02.2014р., в якому Виконавчий директор Кузнецов С.В. ПАТ „Одеський нафтопереробний завод" гарантував ТОВ «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» здійснення оплати товару в сумі 143 001,00 грн. до 28.02.2014р. (а.с. 113)

Доказів оплати вартості отриманого товару відповідач суду не надав, умови договору та гарантійного листа не виконав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» перед ТОВ «ПРОТЕК СОЛЮШНЗ УКРАЇНА» у розмірі 143 001,00 грн., що підлягає стягненню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено виконання своїх зобов'язань за договором та не надано документів спростовуючих позовні вимоги.

Доводи апелянта відносно того, що позивачем не було надано відповідачу товаросупровідних документів спростовується підписаною відповідачем накладною, в якій зазначено, що: "Підписанням цієї накладної Покупець підтверджує той факт, що разом із товаром отримав від Продавця повний пакет документів (рахунок-фактуру, документ, що підтверджує якість товару (сертифікат або паспорт,) інструкцію користувача, тощо)". Тобто відповідач підтвердив, що отримав від позивача всі необхідні документи.

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Вимога позивача щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню на підставі вимог ст.ст. 230-232 ГК України, та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіривши правильність нарахування зазначених сум, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення пені у розмірі 4 118,43грн., 1 692,50грн. - 3 % річних та втрат від інфляції у сумі 5 005,04грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що необхідною умовою настання зобов'язання відповідача по оплаті товару є отримання належним чином оформлених рахунків-фактур, які відповідачу не передавалися, в зв'язку з чим строк оплати за поставлений товар не настав, спростовуються умовами договору, згідно з якими факт передачі у власність продукції підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

Щодо зустрічного позову судова колегія виходить з наступного.

Згідно із приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.

В силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р.,"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір сторонами виконувався та при укладанні зазначеного договору сторонами були погоджені всі істотні умови господарського договору, а саме: предмет, ціна та строк дії договору.

Отже, судова колегія дійшла до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявності правових підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору поставки недійсним. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.

Відносно доводів апелянта щодо того, що видаткова накладна підписана неуповноваженою особою та без належної довіреності одержувача судова колегія виходить з наступного.

Судом встановлено, що у позивача дійсно відсутня довіреність від відповідача на момент отримання цінностей за спірною поставкою оскільки її оригінал не був переданий позивачу в момент поставки. З пояснень позивача вбачається, що відповідач повинен був її надіслати поштою. Однак, відповідач проігнорував всі звернення позивача з цього приводу.

Судова колегія зауважує на тому, що а матеріалах справи наявні докази які свідчать про факт отримання товару, про наявність заборгованості та намір відповідача його погасити, а саме: накладна з печаткою відповідача, специфікація до договору та лист підтвердження боргу. Наявність довіреності для судового спору не є обов'язковою, оскільки вона не засвідчує проведення господарської операції.

Зазначені обставини свідчать про схвалення відповідачем договору поставки, а відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Апелянтом не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування, відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано докази доплати судового збору у сумі 609 грн.

Згідно з п. 7 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р., № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у випадку несплати судового збору у встановленому законі розміру суд має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Таким чином, судова колегія стягує з Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод» судовий збір у розмірі 609 грн.

Керуючись ст. 99, 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 29.09.2014р. по справі № 916/1842/14 - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Одеський нафтопереробний завод» (65041, м. Одеса, вул. Шкодова гора, 1/1, код ЄДРПОУ 00152282) судовий збір у сумі 609 (шістсот дев'ять) гривень на користь Державного бюджету України. (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ отримувача: 37607526, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011 № рахунку: 31217206782002, код бюджетної класифікації 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України,050), символ звітності 206 код ЄДРПОУ суду 26016990).

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 12.11.2014р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя В.М. Головей

Суддя Н.В. Ліпчанська