Рішення № 41331598, 11.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р. справа № 911/4074/14

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія», Черкаська обл., с. Червона Слобода

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет», Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький

про стягнення 61 715,62 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність б/н від 01.09.2014)

від відповідача: Гичко О.А. (довіреність №8 від 05.02.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.09.2014 Приватне підприємство «Агро-Транс Індустрія» (далі-ПП «Агро-Транс Індустрія»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет» (далі-ТОВ «Євроагромаркет»/відповідач) про стягнення, з урахуванням наданих суду уточнень, 61 715,62 грн., з яких: 9 999,50 грн. вартості недопоставленого товару за договором №17092 від 17.09.2012, 13 193,28 грн. пені, 30 936,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 7 586,81 грн. інфляційних втрат.

Відповідач позов в частині стягнення вартості недопоставленого товару не визнав з огляду на повне виконання означеного зобов'язання, а у задоволенні решти позовних вимог просив суд відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.09.2014 порушено провадження у справі №911/4074/14 та призначено справу до розгляду на 07.10.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.10.2014 розгляд даної справи було відкладено на 21.10.2014.

В судовому засіданні 21.10.2014 була оголошена перерва до 11.11.2014.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

17.09.2012 між ПП «Агро-Транс Індустрія» (далі-покупець) та ТОВ «Євроагромаркет» (далі-продавець) укладено договір купівлі-продажу №17092 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався продати та передати, а покупець зобов'язався оплатити та прийняти від продавця сільськогосподарську продукцію рослинного походження, яка вказується в додатках до цього договору, насипом відповідно до умов дійсного договору.

Покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору та наданого продавцем рахунку-фактури (п. 5.1).

У відповідності до наданих суду пояснень, на виконання умов договору, у якості попередньої оплати вартості товару позивачем було сплачено відповідачу 694 000,00 грн., водночас у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині поставки попереднього оплаченого товару, 21.05.2013 між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору, відповідно до якої зобов'язання продавця щодо поставки товару за договором в частині недопоставленого товару на суму 152 059,74 грн. змінюються на нові, визначені цим додатком.

Пунктами 1.2, 4.1 та 6.1 додатку №4 до договору передбачено, що продавець в рахунок залишку оплати зобов'язується передати у власність покупця пшеницю урожаю 2013 року.

Товар повинен бути переданий покупцю у термін до 01.08.2013.

Строк дій цього додатку встановлюється з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і до 01.08.2014, а у випадку несвоєчасного або неналежного виконання будь-якою із сторін зобов'язань з даним додатком - до повного виконання прийнятих зобов'язань за цим додатком.

Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки решти попередньо оплаченого товару належним чином не виконав, здійснивши поставку товару на суму 38 912,50 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на акті звірки взаєморозрахунків станом на 14.10.2013.

Крім того, у відповідності до наданих суду банківських виписок з поточного рахунку позивача, відповідачем було повернуто першому 103 147,74 грн.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором, в тому числі додатком №4, в частині поставки решти товару на суму 9 999,50 грн. не виконав, а залишок отриманого авансу не повернув, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 9 999,50 грн. решти сплаченої передоплати з підстав ч. 1 ст. 670, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 670, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду наведеного, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки попередньо оплаченого товару, у відповідності до положень статей 670, 693 ЦК України, породжує у відповідача обов'язок по поверненню позивачем сплаченого авансу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Водночас, 21.10.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої 20.10.2014, тобто в процесі розгляду справи, відповідачем здійснено остаточні розрахунки за спірним договором шляхом сплати 9 999,50 грн., у зв'язку з чим між сторонами не залишилося неврегульованих питань в частині повернення залишку отриманого авансу.

У відповідності до приписів п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також строки (дати) та розміри проведених відповідачем розрахунків за договором, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 9 999,50 грн. решти сплаченої передоплати за договором з підстав п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки вказаний спір припинив своє існування в процесі розгляду справи.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за додатком №4 до договору в частині поставки товару вартістю 152 059,74 грн. до 01.08.2013, позивач просить суд стягнути з відповідача 13 193,28 грн. пені, нарахованої з урахуванням здійснених відповідачем часткових розрахунків за договором, за періоди:

з 01.08.2013 по 25.11.2013 на 113 147,24 грн.,

з 26.11.2013 по 06.12.2013 на 103 147,24 грн.,

з 07.12.2013 по 26.12.2013 на 80 147,24 грн.,

з 27.12.2013 по 29.07.2014 на 60 147,24 грн.,

з 30.07.2014 по 16.09.2014 на 45 146,24 грн.,

з 17.09.2014 по 23.09.2014 на 35 146,24 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 5.4 додатку №4 до договору передбачено, що у випадку порушення продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару покупцю, продавець сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості затриманого товару за кожний день прострочення.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056.

Водночас, статтею 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З огляду наведеного, а також враховуючи, що, у відповідності до наданих суду банківських виписок з поточного рахунку позивача, відповідачем за договором було сплачено 10 000,00 грн. 25.11.2013, 20 000,00 грн. 06.12.2013, 20 000,00 грн. 26.12.2013, 15 000,00 грн. 28.07.2014, 10 000,00 грн. 16.09.2014, суд здійснював обрахунок пені за наступні періоди:

з 01.08.2013 по 24.11.2013 на 113 147,24 грн.,

з 26.11.2013 по 05.12.2013 на 103 147,24 грн.,

з 07.12.2013 по 25.12.2013 на 80 147,24 грн.,

з 27.12.2013 по 28.07.2014 на 60 147,24 грн.,

з 30.07.2014 по 15.09.2014 на 45 146,24 грн.,

з 17.09.2014 по 23.09.2014 на 35 146,24 грн.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, перерахованої судом в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 13 015,58 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 13 193,28 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 13 015,58 грн.

Аналогічна правова позиція про підставність вимоги про стягнення пені за порушення передбачених договором строків поставки викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі №910/20232/13.

Крім того, у зв'язку з непоставкою відповідачем попередньо оплаченого товару, позивач просить суд стягнути з першого, зокрема, 30 936,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від розміру неповернутої попередньої оплати, нарахованих за періоди:

з 01.08.2013 по 25.11.2013 на 113 147,24 грн.,

з 26.11.2013 по 06.12.2013 на 103 147,24 грн.,

з 07.12.2013 по 26.12.2013 на 80 147,24 грн.,

з 27.12.2013 по 29.07.2014 на 60 147,24 грн.,

з 30.07.2014 по 16.09.2014 на 45 146,24 грн.,

з 17.09.2014 по 23.09.2014 на 35 146,24 грн., з підстав ст. 536, ч. 3 ст. 693 ЦК України та п. 5.5 додатку №4 до договору.

Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 693, ст. 536 ЦК України унормовано, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.5 додатку №4 до договору передбачено, що у випадку порушення продавцем встановленого в цьому догадку кінцевого терміну передачі товару покупцю продавець сплачує покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3% в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Водночас, враховуючи дні здійснення відповідачем часткових розрахунків за договором, суд здійснював обрахунок процентів за користування чужим грошовими коштами за наступні періоди:

з 01.08.2013 по 24.11.2013 на 113 147,24 грн.,

з 26.11.2013 по 05.12.2013 на 103 147,24 грн.,

з 07.12.2013 по 25.12.2013 на 80 147,24 грн.,

з 27.12.2013 по 28.07.2014 на 60 147,24 грн.,

з 30.07.2014 по 15.09.2014 на 45 146,24 грн.,

з 17.09.2014 по 23.09.2014 на 35 146,24 грн.

Оскільки арифметично вірний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, перерахованих судом в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 30 606,86 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 30 936,03 грн. процентів підлягає частковому задоволенню у розмірі 30 606,86 грн.

Аналогічна правова позиція про підставність вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення передбачених договором строків поставки викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2014 у справі №911/4152/13.

Покладені ж в основу заперечень проти позову посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на приписи ст. 61 Конституції України про недопустимість притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі оцінюються судом критично, позаяк проценти за користування грошовими коштами не є ані видом забезпечення виконання зобов'язання, ані штрафною санкцією, а є платою за користування коштами позивача з метою компенсації кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів у визначений договором період, в той час, як пеня є видом забезпечення виконання господарського зобов'язання, розмір та порядок нарахування якого погоджено сторонами у договору.

За таких обставин, нарахування пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами не відносяться до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а їх одночасне стягнення не суперечить вимогам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також у постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі №5024/2113/2011-5023/10074/11.

Крім того, у зв'язку з непоставкою відповідачем попередньо оплаченого товару позивач просить суд стягнути з відповідача 7 586,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутого авансу з підстав ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду наведеного, а також враховуючи, що передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора на стягнення 3% річних на інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 7 586,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутої попередньої оплати задоволенню не підлягає, позаяк стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі-продажу не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012, а також постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 у справі №910/1810/14.

Крім того, разом з позовними вимогами позивач просив суд стягнути з відповідача 2 500,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування понесених позивачем витрат суду надано копії:

- договору на надання правової допомоги б/н, укладеного 02.09.2014 між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, згідно якого останній зобов'язався надавати позивачу консультаційні та юридичні послуги, а також здійснювати захист і представництво останнього в господарському суді в спорі за позовом ПП «Агро-Транс Індустрія» до ТОВ «Євроагромаркет» про стягнення боргу за договором №17092 від 17.09.2012;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 31.12.2012;

- квитанції №01-09/2014 від 02.09.2014 про сплату позивачем адвокату ОСОБА_1 2 500,00 грн. за юридичні послуги та представництво в господарському суді в спорі за позовом ПП «Агро-Транс Індустрія» до ТОВ «Євроагромаркет» про стягнення боргу за договором №17092 від 17.09.2012.

Крім того, надання адвокатом ОСОБА_1 правової допомоги в частині стягнення заборгованості за спірним договором в рамках даної справи підтверджується як документами (поясненнями, клопотаннями), поданими останнім від імені позивача, так і участю ОСОБА_1 в судових засіданнях в якості представника позивача, у відповідності до протоколів судових засідань від 07.10.2014, 21.10.2014 та 11.11.2014, що спростовує твердження відповідача про безпідставне стягнення 2 500,00 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг з причин відсутності складання і підписання між адвокатом ОСОБА_1 та позивачем акта приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги.

Аналогічна правова позиція вкладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2014 у справі №910/2664/14.

Приписами статей 44, 49 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Водночас, у відповідності до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи наведене, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення зазначеної вимоги позивача та стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 1 218,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також пропорційно розміру заборгованості останнього, яка існувала на момент порушення провадження у даній справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 625, 627, 653, 655, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження в частині вимоги Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет» 9 999,50 грн. попередньої оплати.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет» (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Артема, 85, ідентифікаційний код 32975988) на користь Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» (19604, Черкаська обл., с. Червона Слобода, Чигиринське шосе, 24, ідентифікаційний код 33173418):

- 13 015 (тринадцять тисяч п'ятнадцять) грн. 58 коп. пені,

- 30 606 (тридцять тисяч шістсот шість) грн. 86 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами,

- 1 656 (одну тисячу шістсот п'ятдесят шість) грн. 77 коп. судового збору,

- 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 11.11.2014.

Суддя В.А. Ярема