Постанова № 41330879, 19.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 р. справа № 804/4057/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Трайдук С.В.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Мадалиць В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007621703 від 09.09.2013 р. на суму 7846,25 грн., -

ВСТАНОВИВ :

24 березня 2014 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 09.09.2013 року № 0007621703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було визначено суму грошового зобов'язання 7846 (сім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 25 коп. (а.с. 2-7).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки - НОМЕР_2) з питань взаємовідносин з підприємством ТОВ «Автопорітет» (РНОКПП 36901597) за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 22.08.2013 року № 356/17-3/НОМЕР_2. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 року № 0007621703, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 6277,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1569,25 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2014 р., після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 1).

Позивач в судовому засіданні 19.05.2014 р. підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 09.09.2013 року № 0007621703, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 6277,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1569,25 грн. діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69 - 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки - НОМЕР_2) з питань взаємовідносин з підприємством ТОВ «Автопорітет» (РНОКПП 36901597) за серпень 2010 року.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення пп. 7.4.1 п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», занижено ПДВ за серпень 2010р. на суму 6277,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 22.08.2013 року № 356/17-3/НОМЕР_2 на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 року № 0007621703, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 6277,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1569,25 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Автопарітет-Д» укладено договір №02/08 від 02.08.2010 року згідно якого кожна із сторін зобов'язується здійснити організацію доставки вантажу на підставі транспортних заявок іншої сторони.

На виконання вказаного договору сторонами оформлено: рахунок-фактура № 04/08-1 від 04.08.2010 року, податкова накладна №89, акт №89 приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактура № 05/01-1 від 05.08.2010 року, податкова накладна № 133, акт № 133 приймання-передачі наданих послуг, Договір-заявка №1 від 04.08.2010 р., рахунок-фактура № 09/08-1 від 09.08.2010 року, податкова накладна №134, акт №134 приймання-передачі наданих послуг, Договір-заявка №2 від 05.08.2010 р., рахунок-фактура № 12/08-1 від 12.08.2010 року, податкова накладна №251, акт № 251 приймання-передачі наданих послуг, Договір-заявка №4 від 12.08.2010 р., рахунок-фактура № 17/09-1 від 17.08.2010 року, податкова накладна № 310, акт № 310 приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортна накладна від 16.08.2010 р., рахунок-фактура № 18/08-1 від 18.08.2010 року, податкова накладна №331, акт № 331 приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактура № 19/08-1 від 19.08.2010 року, податкова накладна № 352, акт № 252 приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактура № 20/08-1 від 20.08.2010 року, податкова накладна № 363, акт № 363 приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортна накладна від 22.08.2010 р., рахунок-фактура № 25/08-1 від 25.08.2010 року, податкова накладна № 368, акт № 368 приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактура № 25/08-2 від 25.08.2010 року, податкова накладна № 369, акт № 369 приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортна накладна від 25.08.2010 р., рахунок-фактура № 30/08-1 від 30.08.2010 року, податкова накладна № 522, акт № 522 приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортна накладна від 25.08.2010, товарно-транспортна накладна від 12.08.2010, товарно-транспортна накладна від 04.08.2010, товарно-транспортна накладна від 04.08.2010, товарно-транспортна накладна від 05.08.2010, товарно-транспортна накладна від 18.08.2010.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

Пунктом 4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вище вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тотожні норми визначені і Податковим кодексом України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту.

Також, податковим органом в акті перевірки зроблено висновок з посиланням на норми Цивільного кодексу України, а саме - з урахуванням норм ч. 1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України позивач не має право на формування податкового кредит та податкових зобов'язань по зазначеним операціям.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Отже, відповідач без достатніх на то підстав прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, суд вважає податкове повідомлення-рішення відповідача № 0007621703 від 09.09.2013 р. на суму 7846,25 грн. протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 182,70 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 20 від 22.03.2014 р. (а.с. 76).

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 182,70 грн. підлягає поверненню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 травня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23 травня 2014 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 122, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007621703 від 09.09.2013 р. на суму 7846,25 грн. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0007621703 від 09.09.2013 р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання 7846,25 грн. (сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 25 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2; індекс 49116, АДРЕСА_1) судові витрати пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 182,70 грн. ( сто вісімдесят дві гривні 70 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 23 травня 2014 року.

Суддя С. В. Прудник