Ухвала суду № 41330832, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/8022/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркун Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Асседо»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2011

у справі № 2а-856/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Асседо»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2011, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

ПП «Асседо» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову та визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: від 18.09.2009 № 4901520/0, від 23.11.2009 № 0004901520/1, від 22.01.2010 № 0004901520/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 82726,00 грн., в т.ч. 75206,00 грн. основного платежу та в сумі 7520,60 грн.; від 07.12.2009 № 000641152/0, від 22.01.2010 № 0006411520/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4006,10 грн., в т.ч. 3085,00 грн. основного платежу та в сумі 923,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п.п. 7.7.3 п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2009 № 4901520/0, і складеними за результатами оскарження первісного податковими повідомленнями-рішеннями від 23.11.2009 № 0004901520/1, від 22.01.2010 № 0004901520/2, та за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 07.12.2009 № 000641152/0, і складеним за результатами оскарження первісного, податковими повідомленнями-рішеннями від 22.01.2010 № 0006411520/1, позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 82726,00 грн., в т.ч. 75206,00 грн. основного платежу та в сумі 7520,60 грн., та в сумі 4006,10 грн., в т.ч. 3085,00 грн. основного платежу та в сумі 923,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій, відповідно.

Підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 18.09.2009 № 4901520/0, від 23.11.2009 № 0004901520/1, від 22.01.2010 № 0004901520/2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 75206,00 грн. основного платежу слугували висновки документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкових декларацій, викладені в акті від 17.09.2009 № 4274/15-214/32673573, про неправомірне перенесення до декларації за липень 2009 залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 968506,00 грн., що зменшений за актом планової виїзної перевірки за травень 2009 року від 29.07.2009 № 3600/16-008/32673573. Підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 18.09.2009 № 4901520/0, від 23.11.2009 № 0004901520/1, від 22.01.2010 № 0004901520/2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3085,00 грн. основного платежу слугували висновки документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкових декларацій, викладені в акті від 07.12.2009 № 5548/15-214/32673573, про неправомірне перенесення до декларації за жовтень 2009 залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 968506,00 грн., що зменшений за попереднім актом планової виїзної перевірки від 17.09.2009 № 4274/15-214/214/32673573, на підставі якого було складено оспорювані податкові повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 4901520/0, від 23.11.2009 № 0004901520/1, від 22.01.2010 № 0004901520/2.

Своєю чергою, актом планової виїзної перевірки за травень 2009 року від 29.07.2009 № 3600/16-008/32673573, що передувала вищевказаним документальним невиїзним (камеральним) перевіркам податкових декларацій, було зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-ІІІ).

Порушення цієї норми закону полягало в тому, що позивач при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року включив до декларації залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за яким минув строк давності - 1095 календарних днів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач мав право декларувати до відшкодування з бюджету від'ємне значення з податку на додану вартість, лише межах визначеного у п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ строку.

Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди неправильно та неповно встановили обставини, що мають значення для справи.

Як вбачається з актів камеральних перевірок, на підставі яких складено оспорювані податкові повідомлення-рішення, відповідач за результатами перевірки зменшив позивачеві значення рядка 26 - «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24-рядок 25)», а не значення рядка 25 декларації - «сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування) (рядок 25.1 або рядок 25.2)».

Тому, предметом дослідження у цій справі є те, чи обмежується визначеним у п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ строком давності право платника податку, передбачене у п.п. «б» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), на включення залишку від'ємного значення після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ встановлено граничний строк для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз положень п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 15.3.1 Закону № 2181-ІІІ дає підстави для висновку, що зазначеним вище граничним строком обмежується право платника податку на додану вартість заявити до бюджетного відшкодування цей податок шляхом його повернення з бюджету і такий строк не поширюється на право платника перенести залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного періоду.

Щодо позиції відповідача, викладеній в акті перевірки від 17.09.2009 № 4274/15-214/32673573, на підставі якого складено оспорювані податкові повідомлення-рішення, про наявність у позивача обов'язку зменшити показники декларації з податку на додану вартість (в даному випадку показники рядка 26 - «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24-рядок 25)» у зв'язку з висновками контролюючого органу, викладеними в акті попередньої перевірки від 29.07.2009 № 3600/16-008/32673573, суд касаційної інстанції зазначає таке.

За змістом положень п. 1.3, п. 1.7 ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205 під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Враховуючи наведене, для правильного вирішення справи слід з'ясувати, чи складалось на підставі останнього акту податкове повідомлення-рішення, яке породжує для платника податків певні правові наслідки і має обов'язковий характер.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правові норми слід застосувати до спірних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Асседо» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун