Ухвала суду № 41330062, 28.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р. Справа № 3843/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби (правонаступник Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром» (далі - ПАТ) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби (далі - СДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 31.10.2012 №0001440801/12430. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Багатогалузева Компанія «Морепродукти» (далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Під час проведення перевірки були надані всі належні первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року в справі №2а-9722/12/1370 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до перевірки позивачем не надано всіх первинних документів, які мають бути складені при відповідній господарській операції - реалізації цукру. Перевіркою ТОВ встановлено неможливість реального здійснення ним господарської діяльності, ненадходження товару від останнього до ПАТ. Почеркознавчою експертизою встановлено, що підписи від імені директора ТОВ Мельника В.А. виконані різними особами.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПАТ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.12.1991, з 08.01.2009 перебуває на податковому обліку у відповідача, 13.03.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом діяльності позивача є виробництво хліба та хлібобулочних виробів (а.с.5-13 т.1).

На підставі акта від 16.10.2012 №863/31-00/05511001 (далі - Акт) документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати ПДВ при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ за квітень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ за квітень 2011 року на загальну суму 69876,55грн (а.с.11-29 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ використавши при цьому довідку Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва (далі - ДПІ) від 17.06.2011 №412/23-7/37139428 (а.с.16, 80-85 т.1; далі - Довідка) та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.

31.10.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0001440801/12430, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 69877,55грн (основний платіж 69876,55грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.32-33 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. а) п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, плаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена договором поставки від 15.02.2011 №лДГ-016968 (далі - Договір), видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого цукру, платіжними дорученнями, витягом з журналу(реєстру) надходжень товарно-матеріальних цінностей (а.с.34-54 т.1, а.с.258-264 т.2).

Крім того, на підставі договору оренди від 12.04.2007 позивач орендує майновий комплекс, розташований за адресою м.Вінниця вул.Артема 1, де розташований виробничий підрозділ ПАТ - «Завод Вінницяхліб» (а.с.101-107 т.1).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари - цукор використані ним у своїй господарській діяльності - використані в процесі виготовлення відповідної продукції, що підтверджено належними первинними документами (а.с.108-250 т.1, а.с.1-246 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товару придбаного у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ на час укладення Договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірки (аналізу) оформленої Довідкою.

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ господарські операції відповідали основному виду його діяльності - оптова торгівля іншими продуктами харчування.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Доказів участі ПАТ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ, які виключно ґрунтувалися на висновках Довідки, де зроблено висновок, що господарські операції ТОВ є нереальні(фіктивні).

При цьому відповідні висновки Довідки були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ДПІ не витребовувало та не отримувало від ТОВ жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та податкової звітності ТОВ).

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ПАТ, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Твердження апелянта про нібито недоліки податкових накладених виданих ТОВ в частині підписання їх невстановленими особами замість директора цього підприємства є надумані, оскільки як вбачається із відповідного висновку спеціаліста криміналістичного дослідження, таким не досліджувалися відповідні податкові накладні отримані ПАТ, а досліджувалися документи податкової звітності ТОВ, при тому, що зазначені податкові накладні від імені ТОВ підписані уповноваженою особою - ОСОБА_2 (а.с.38-41, 81 т.1).

Пунктами 3.1, 3.3 зазначеного вище договору поставки передбачено здійснення поставки за правилами Інкотермс 2000, місце поставки - м.Вінниця вул.Артема 1, поставка кожної окремої партії продукції здійснюється постачальником, тобто обов'язок транспортування придбаного товару був покладений на ТОВ, а тому в ПАТ був відсутній обов'язок зберігати товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт його доставки.

Додатково необхідно врахувати, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2011 року в справі №2а-6804/11/1370, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року, визнано протиправним та скасовано ППР СДПІ від 31.05.2011 №0000180801/10793 (а.с.247-255 т.2).

Таке ППР було винесено у зв'язку із ймовірним заниженням ПАТ зобов'язання з ПДВ (завищення податкового кредиту) за лютий 2011 року по господарських операціях із ТОВ відповідно до Договору.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 жовтня 2014 року.