Ухвала суду № 41329998, 06.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

06 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/2217/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді -Яковлева Ю.В.судді -Вербицької Н.В.судді -Скрипченка В.О.при секретарі -Богдановій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн» та Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановила:

Позивач - ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000892200, №0000902200, №0000912200, якими позивачеві було збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 326283,50 гривень, з податку на додану вартість на 218652,5 гривень та із земельного податку з юридичних осіб на 71405,12 гривень.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що відповідачем при обчисленні витрат та податкового зобов'язання з податку на прибуток було неправомірно не враховано у складі витрат, вартість придбаних у 1 кварталі 2011 року товарів у кількості 1344 штук на загальну суму 290181,09 грн., придбання яких було відображено по бухгалтерському рахунку 22 «товарно-матеріальні цінності на складі». Також спірний податковий кредит було сформовано по податковим накладним, складеним в межах 365 днів з моменту їх складення, що відповідає вимогам Податкового кодексу України. Також позивач вважав, що не може нести відповідальність за несплату зобов'язань з ПДВ його постачальниками і тому заперечував проти зменшення податкового кредиту по відносинам з ТОВ «НВО «Юбі Сі-Промо», яке не задекларувало зобов'язання з продажу позивачеві. Обов'язки щодо сплати земельного податку у зв'язку з придбанням земельної ділянки та будівлі на цій земельній ділянці виникають після переходу права власності саме на цю земельну ділянку. Таке право власності було зареєстровано у квітні 2012 року, а не у квітні 2011 року (коли була придбана лише будівля).

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити.

Представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року адміністративний позов було задоволено частково. Було визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області від 4 березня 2014 року № 0000902200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 188131,50 гривень. В задоволенні решти позовних вимог було відмовити.

В апеляційній скарзі ПП«Єврокомершл Дистриб'юшн», з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ставиться питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про задоволення позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ставиться питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» як юридичну особу було зареєстровано 01 грудня 2010 року. Як платник податків останнє перебуває на обліку в ДПІ у м. Херсоні, основним видом діяльності є неспеціалізована оптова торгівля.

В січні-лютому 2014 року ДПІ у м. Херсоні було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03 грудня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої було складено акт № 56/21-03-22-01/37353912 від 19.02.2014 року.

Відповідно до вищевказаного акту перевірки були встановлені порушення позивачем:

- п.п 4.1.1,4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.5.1., п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.5 ст.138, п.144.1 ст.144 ПК України, а саме було занижено податок на прибуток підприємств на 291791,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року на 12544,00 грн., за 2 квартал 2011 року на 128640,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 170084,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 141281,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 94312,00 гривень;

- п. 187.1 ст.187, п. 198.6, 198.3 ст.198, п.192.1 ст.192 ПК України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 174378 грн. у тому числі: за квітень 2011 року в сумі 4938,00 грн., за червень 2011 року в сумі 5976,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 8978,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 271,00 грн., за січень 2012 року в сумі 438,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 1836,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 32315,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 11024,00 грн., за листопад 2012 року в сумі 86259,00 грн., за грудень 2012 року в сумі 22343,00 гривень;

- п.120.1 ст.120 ПК України в результаті несвоєчасного подання податкових декларації з ПДВ за серпень 2011 року, за листопад 2011 року, за січень 2012 року, за березень 2012 року;

- п.п 270.1.1 п.п. 270.1 п.287.1, п.287.6 ст 287 ПК України в результаті чого було занижено плату на землю на загальну суму 56852,12 грн. в т.ч. за 2011 рік на суму 35907,27 грн., за 2012 рік на суму 20944,85 грн.;

- п.286.2, п.286.4 ст.286 ПК України позивачем не було надано розрахунок по платі заземлю за 2011 рік і несвоєчасно надано розрахунок по платі за землю за 2012 рік.

На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення: №0000892200 від 04.03.2014 року на загальну суму 326283,50 ( з яких 291719, 00 грн. за основним платежем та 34492,50 грн. штрафних санкцій); №0000902200 від 04.03.2014 року на загальну суму 218652,50 грн. (з яких 174378,00 грн. за основним платежем, 44274,50 грн. штрафних санкцій); №0000912200 від 04.03.2014 року на загальну суму 71405,12 грн. ( з яких 56852,12 грн за основним платежем та 14553 грн. штрафних санкцій).

Вирішуючи справу суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, та зазначив, що дата віднесення податкової накладної до податкового кредиту має визначатись виходячи з дати початку періоду, на який припадає таке віднесення ПДВ по відповідній, належним чином складеній податковій накладній. Тому помилковою є позиція відповідача, що датою віднесення податкової накладної до складу податкового кредиту слід вважати дату подання декларації з ПДВ до податкового органу, оскільки дата декларування податкового кредиту та дата його формування не є тотожними поняттями. У зв'язку з цим суд 1-ї інстанції вважає неправомірними висновки відповідача про зменшення податкового кредиту позивача на 188131,50 гривень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду 1-ї інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що заниження доходів за перевірені податкові періоди було встановлено шляхом порівняння даних декларацій позивача з податку на прибуток з даними бухгалтерського обліку доходів позивача. Аналогічно, завищення валових витрат позивача, показників рядка 05.1 декларації «Собівартість придбаних та реалізованих товарів…», інших витрат встановлено шляхом порівняння даних податкової звітності з даними бухгалтерського обліку позивача.

Відповідно до зазначеного вище акту перевірки на збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням № 0000902200 вплинуло завищення позивачем податкових зобов'язань на 91958,00 грн. та завищення податкового кредиту на 345424,00 гривень.

Під час перевірки формування податкових зобов'язань відповідач також встановив, що позивач у грудні 2012 року не здійснив коригування податкових зобов'язань у бік зменшення на 100000,00 гривень у зв'язку з поверненням коштів ТОВ ВКФ «Еліт Пласт» та не відобразив у складі податкових зобов'язань продаж ПП ОСОБА_5 у сумі 8042,00 гривень.

Під час перевірки правомірності формування податкового кредиту за перевірені податкові періоди відповідачем було встановлено, що позивач до податкового кредиту неправомірно відніс:

- ПДВ у сумі 228976,00 грн. по податковим накладним, за якими минуло 365 днів з моменту їх складення;

- ПДВ у сумі 8700,00 грн. по податковій накладній, включеній до складу податкового кредиту квітня 2011 року (у червні 2011 року);

- ПДВ у сумі 100203,00 грн. по операціям з ПП «Бізнес Пік» без підтвердження їх використання у межах господарської діяльності;

- ПДВ по операціям з ТОВ «НВО «Юбі Сі-Промо» у сумі 617,00 грн., яке не задекларувало зобов'язання з продажу позивачеві на суму ПДВ 617,00 гривень.

Крім того, позивачем не було відображено коригування податкового кредиту у бік зменшення на 6928,00 гривень по отриманим розрахункам коригувань.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000912200 було збільшено грошові зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у зв'язку з тим, що позивач не обчислив земельний податок із земельної ділянки з моменту придбання нерухомості, яка знаходилась на цій земельній ділянці. Земельний податок позивачем було обчислено з моменту реєстрації прав власності на земельну ділянку.

З апеляційної скарги позивача слідує, що відповідач під час визначення показників витрат за 1 квартал 2011 року не врахував вартості придбаних у 1 кварталі 2011 року товарів у кількості 1344 штуки на загальну суму 290181,09 грн., придбання яких відображено по бухгалтерському рахунку 22 «товарно-матеріальні цінності на складі». Суд вважає помилковою цю думку позивача у зв'язку із наступним.

У 1 кварталі 2011 року оподаткування прибутку підприємств здійснювалось на засадах, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». За цим Законом дата виникнення права платника податків для формування валових витрат визначалась виходячи з дати отримання товарів (робіт, послуг) або з дати оплати їх вартості, у залежності від того, яка подія наступила раніше.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 ГК України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначені види, межі та порядок віднесення витрат до складу валових витрат платника податків. Зокрема, вичерпний перелік витрат платника податків, що не відносяться до складу валових витрат, передбачений п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону. При цьому відповідно до п. 5.10 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 01.04.2011 року, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000892200, суд 1-ї інстанції зазначив, що як видно із даних позивача по бухгалтерському рахунку 22 «товарно-матеріальні цінності на складі» (т.1 а.с. 195), відображено придбання товарів, які залишились не використані позивачем у господарській діяльності, тобто знаходились на складі. Виходячи з цього суд 1-ї інстанції дійшов висновку про те, що не включення відповідачем вартості придбаних товарів до складу валових витрат позивача за 1 квартал 2011 року по бухгалтерському рахунку № 22 не вплинуло на визначення розміру оподатковуваного прибутку за цей податковий період.

Апелянт - ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що ним 04.09.2014 року до суду 1-ї інстанції були подані договори оренди обладнання та акти прийому-передачі, які підтверджують використання обладнання у господарській діяльності та дають право на валові витрати.

В матеріалах справи містяться копії договорів оренди обладнання №22 від 22.04.2011 року, №34 від 28.04.2011 року, №60 від 29.07.2011 року, №71 від 29.04.2011 року, №31 від 27.04.2011 року та копії актів прийому-передачі майна до цих договорів (т.1 а.с. 87-106).

Проте, колегія суддів зазначає, що данні, які містяться в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №22 (ТМЦ на складі), яка була подана позивачем (т.1 а.с. 195), не співпадають із даними в зазначених договорах оренди обладнання.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про обґрунтованість обчислення грошових зобов'язань відповідачем за податковим повідомленням-рішенням №0000892200.

За податковим повідомленням-рішенням № 000912200 позивачеві було збільшено грошові зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у зв'язку з тим, що позивач не обчислив цей податок на земельну ділянку з моменту придбання нежитлової будівлі у квітні 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має право власності на нежитлову будівлю з квітня 2011 року, а з квітня 2012 року - право власності на земельну ділянку площею 1,2131 га, на якій розташована ця будівля.

З моменту отримання права власності на будівлю і до реєстрації права власності на земельну ділянку земельний податок позивач не сплачував.

За цей період позивачу був нарахований земельний податок в сумі 56852,12 грн. та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 000912200 суд 1-ї інстанції виходив з того, що ПК України не ставить у в залежність дату виникнення податкового обов'язку із сплати земельного податку від дати набуття права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля, право власності на яку платник податків набув раніше. Земельний податок підлягає сплаті з дати державної реєстрації права власності на таку будівлю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду 1-ї інстанції. виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно положень ст. ст. 269, 270, 271 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 того ж Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 ПК України).

Таким чином, з часу реєстрації права власності на нерухоме майно у позивача, як його власника, виник обов'язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості.

З урахуванням положень чинного законодавства в сфері оподаткування земельних ділянок, податковим органом правомірно донараховано грошове зобов'язання по земельному податку за використання земельних ділянок на правах приватної власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання ПП «Єврокомершл Дистриб'юшн» на ст. 125, 126 ЗК України, як на підставу для позбавлення позивача обов'язку від сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташована споруда, права власності на яку було набуто позивачем у квітні 2011 року.

За податковим повідомленням-рішенням № 0000902200 позивачу було збільшено грошові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 218652,50 гривень.

Виходячи з тексту акта перевірки позивачеві зменшено податкові зобов'язання за перевірені податкові періоди на 91958,00 грн. та встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 345424,0 грн. Таким чином загальний підсумок перевірки у вигляді різниці зазначених сум, має скласти 243466,00 грн. донарахованих податкових зобов'язань за основним платежем проти 174378,0 грн., визначених відповідачем у спірному податковому повідомлені-рішенні. Причину такого відхилення в акті перевірки № 56 відповідачем не обґрунтовано, тому суд 1-ї інстанції при визначенні розміру грошових зобов'язань за вказаним податковим повідомленням-рішенням обґрунтовано виходив із обставин, встановлених в ході розгляду справи.

З матеріалів справи також вбачається, що під час перевірки формування податкових зобов'язань відповідач встановив, що позивачем у грудні 2012 року не було здійснено коригування податкових зобов'язань у бік зменшення на 100000,00 грн. у зв'язку з поверненням коштів ТОВ ВКФ «Еліт Пласт» та не відобразив у складі податкових зобов'язань продаж ПП ОСОБА_5 у сумі 8042,00 гривень. Під час розгляду справи позивач визнав наявність цих порушень. Погодився позивач також із висновками відповідача про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту червня 2011 року ПДВ у сумі 8700,00 грн. по податковій накладній, включеній до складу податкового кредиту квітня 2011 року, та неправомірне не відображення коригування щодо зменшення податкового кредиту у сумі 6928,00 грн. Тому, враховуючи опис цих порушень, викладений у акті № 56, суд 1-ї інстанції правильно визнав правомірним висновок відповідача про завищення податкового кредиту по цим операціям на загальну суму 15628,00 грн.

Абзацом третім пункту 198.6 статті 198 якого встановлено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до акту перевірки було встановлено, що позивач несвоєчасно подав декларації з ПДВ за серпень та листопад 2011 року та за січень і березень 2012 року. Факт несвоєчасності подання декларацій з ПДВ не було спростовано позивачем ані під час розгляду справи у суді 1-ї інстанції ані під час апеляційного розгляду, тому колегія суддів вважає промірним застосування до позивача штрафних санкцій за це порушення податкового законодавства України.

Відповідачем було зроблено висновок про необхідність зменшення позивачу податкового кредиту у розмірі 617,00 грн., який був сформований по відносинам з ТОВ «НВО «Юбі Сі-Промо», у зв'язку тим, що постачальником не було задекларовано податкові зобов'язання з продажу позивачеві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції відносно того, що податкове законодавство України передбачає індивідуальну відповідальність платників податків за виконання власних податкових обов'язків, у тому числі щодо включення до складу податкових зобов'язань складених та наданих покупцям податкових накладних. Податковий кодекс України не обмежує права покупця на податковий кредит відображенням чи не відображенням зобов'язань продавцем і тому є неправомірним зменшення відповідачем податкового кредиту позивача по операціям з ТОВ «НВО «Юбі Сі-Промо» на 617,00 грн.

Також відповідачем у вказаному Акті перевірки було зазначено про завищення податкового кредиту позивача на 228976,00 грн. у зв'язку з включенням до його складу податкових накладних, по яких минуло 365 днів з моменту їх складання, що на думку відповідача є порушенням п.198.6 ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 196.8 ст. 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Абзацом третім пункту 198.6 ст. 198 вказаного кодексу встановлено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що позивач із загальної суми спірного податкового кредиту 228976,00 грн. сформував податковий кредит за податковими накладними від 10.11.2011 року № 2291 та від 28.11.2011 року № 5929 у листопаді 2012 року, а за податковими накладними від 12.12.2011 року № 2663, від 22.12.2011 року № 5348, від 28.12.2011 року № 6980 - податковий кредит грудня 2012 року.

Віднесення податкової накладної до податкового кредиту має визначатись виходячи з дати початку періоду, на який припадає таке віднесення ПДВ по відповідній, належним чином складеній податковій накладній. Тому помилковою є позиція відповідача, що датою віднесення податкової накладної до складу податкового кредиту слід вважати дату подання декларації з ПДВ до податкового органу, оскільки дата декларування податкового кредиту та дата його формування не є тотожними поняттями.

У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції відносно неправомірності зазначення відповідачем в Акті перевірки про зменшення податкового кредиту позивача на 228976,00 гривень.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до Акту перевірки відповідачем було встановлено завищення податкового кредиту позивача на 100203,00 грн. у зв'язку з віднесенням до його складу ПДВ по операціям з ПП «Бізнес Пік» без підтвердження використання придбаних товарів у межах оподатковуваної господарської діяльності позивача. За цими операціями позивач у ПП «Бізнес Пік» придбавав плавно-мастильні матеріали та використовував їх для обслуговування транспортних засобів, які були у користуванні платника податку.

Відповідач зазначив, що у подорожніх листах на списання паливно-мастильних матеріалів не було вказано маршрут руху транспортних засобів, відсутні відмітки у пунктах прийому та відвантаження вантажів, що не доводить зв'язок використаних паливно-мастильних матеріалів з оподатковуваною господарською діяльністю позивача і тому, керуючись приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України, відповідач зменшив податковий кредит по операціям позивача з придбання паливно-мастильних матеріалів у ПП «Бізнес Пік».

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що документами для списання паливно-мастильних матеріалів у зв'язку з експлуатацією транспортного засобу у позивача були подорожні листи, інших документів, які підтверджували б напрями використання придбаних паливно-мастильних позивачем не було надано.

З цих причин подорожні листи автомобілів або інші подібні документи позивача мають містити відомості про вантаж та його переміщення, які дозволяли б встановити приналежність вантажу та необхідність його переміщення за участю автотранспорту з оподатковуваною господарською діяльністю позивача.

Подорожні листи, що містяться в матеріалах справи не містять відомостей про вантаж та даних про конкретне переміщення цього вантажу, незважаючи на те, що форма подорожнього листа передбачає такі розділи як зазначення номеру прикладених товарно-транспортних накладних (т.1 а.с. 134-138).

Відсутність такої інформації у подорожньому листі унеможливлює встановити зв'язок здійснених перевезень з оподатковуваною господарською діяльністю позивача, пов'язаною з отриманням оподатковуваних доходів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на те, що ним було укладено договір №071110 від 21.07.2011 року з приватним науково-виробничим підприємством «КРІАН-СТ» (виконавець), відповідно до якого виконавець надавав позивачу послуги в сфері інформатизації, а саме підтримка та супровід GPS-трекеров КСТ-3 та КСТ-3і, які відстежують маршрути автомобілів, час необхідний для здійснення поставок та витрачене пальне(т.1 а.с. .139-140), у зв'язку з тим, що окрім зазначеного договору ( в якому відсутні вказані трекери) позивач не надав до суду жодних документів на підтвердження свого посилання.

Тому правомірним є виключення із складу податкового кредиту позивача ПДВ у сумі 10203,00 грн. по операціям з придбання паливно-мастильних матеріалів у ПП «Бізнес Пік».

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції відносно того, що є обґрунтованим збільшення відповідачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням № 0000902200 за основним платежем на 23873,00 грн. (- 91958,0 - (- 8700,0 - 6928,0 - 100203,0)), за штрафними санкціями на 6648,00 грн. ((23873*25%) +(170*4), всього на суму 30521,00 гривень.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційних скарг суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційні скарги приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн» та Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Єврокомершл Дистриб'юшн» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку у відповідності до положень діючого законодавства до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:/підпис/Ю.В. ЯковлевСуддя:/підпис/Н.В. ВербицькаСуддя:/підпис/В.О. Скрипченко