Постанова № 41327885, 20.10.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2659/14

20 жовтня 2014 року 16год. 50хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Прищепа О.С.,

відповідача: представник Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Мегапак-Захід" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2014 №0002592201 та №0002602201 ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Мегапак-Захід» (далі - ПП «Мегапак-Захід») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що 10.09.2014 податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення №0002592201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 168 256 грн. основного зобов'язання та 84 128 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0002602201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13 590 грн. за здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту за період з 01.10.2012 по 31.12.2013.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки твердження відповідача про неправомірне включення до рядка 05.1 Декларації з податку на прибуток витрати в розмірі 554 422 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року у розмірі 109 529 грн. та за 2013 рік у розмірі 444 893 грн. не відповідає фактичним обставинам та первинним документам ПП «Мегапак-Захід». Під час здійснення виробничого процесу по виготовленню готової продукції, підприємство на підставі відповідних ГОСТів визначаючи фактичну собівартість додає 12 % від норми, що є об'єктивним витратами, які виникають під час налаштування обладнання та безпосереднього виготовлення продукції. При цьому, у відповідності до ГОСТ: №10354-82, №12302-83, РСТ УССР 1181-90 відхилення у використаній сировині допускається в межах 20 %. Разом з тим, технологічний процес та обладнання позивача дозволяє зменшити такі відхилення у використаній сировині до 12 %. Разом з тим, таке списання додаткової сировини не впливає на прибутковість за результатами реалізації кожної з партій готової продукції.

Спростовуючи доводи податкового органу щодо зменшення валових витрат на оплату по відшкодуванню електроенергії та інших експлуатаційних витрат для ТОВ «АЗС-Сервіс» позивач вказує, що такі витрати повністю пов'язанні з господарською діяльністю та підтверджуються відповідними первинними та розрахунковими документами. Таким чином, доводи ДПІ щодо порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи наведене, позивач вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення протиправними, а тому просить їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив адміністративний позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав про що подав письмові заперечення, які мотивовані тим, що результатами перевірки встановлено порушення ПП «Мегапак-Захід» п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 168 256 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року в сумі 35 123 грн. та за 2013 рік в розмірі 133 133 грн.; та ст.267 Податкового кодексу України, а саме: здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту за період з 01.10.2012 по 31.12.2013.

Зазначає, що відповідно до представлених розрахунків ПП «Мегапак-Захід» збільшив собівартість готової продукції на 12 % сировини, що складає за 2012 рік 109 529 грн., за 2013 рік 444 893 грн. Сторнування додатково списаної сировини на виготовлення готової продукції (пакети в асортименті) з складу прямих матеріальних витрат підприємство не проводить. У відповідності до введеного бухгалтерського обліку на підприємстві відсутній облік відходів та браку про що підприємство повідомило листом від 26.08.2014 за №260814.

Так як ПП «Мегапак-Захід» обліку відходів не проводить та списує сировини більше норми на 12 %, що є економічно недоцільним та необґрунтованим, можна зробити висновок, що списання сировини більше норми призводить до відходів виробництва, що складає 12 % додатково списаної сировини.

Покликається на п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідач також зазначає, що позивачем було завищено показники у рядку 06 Декларацій з податку на прибуток «Інші витрати» на 313 534 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року у розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими документами.

Також в ході проведення перевірки за період з 01.20.2012 по 31.12.2013 касових книг, прибуткових та видаткових касових ордерів, встановлено факт здійснення торгівельної діяльності позивачем без одержання відповідного торгового патенту.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на думку відповідача є правомірними.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, надав суду додаткові пояснення. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 20.08.2014 по 27.08.2014 ДПІ у м. Рівному була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 03.09.2014 № 613/17-16-22-01/35336387.

Результатами перевірки встановлено порушення ПП «Мегапак-Захід» п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 168 256 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року в сумі 35 123 грн. та за 2013 рік в розмірі 133 133 грн.; та ст.267 Податкового кодексу України, а саме: здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту за період з 01.10.2012 по 31.12.2013.

На підставі результатів перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002592201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 168 256 грн. основного зобов'язання та 84 128 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0002602201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13 590 грн.

Позивач не погодився із даними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

З матеріалів перевірки вбачається, що в основу висновків податкового органу про заниження податку на прибуток у розмірі 168 256 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року в сумі 35 123 грн. та за 2013 рік в розмірі 133 133 грн. покладено твердження про неправомірне включення до рядка 05.1 Декларації з податку на прибуток витрати в розмірі 554 422 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 року у розмірі 109 529 грн. та за 2013 рік у розмірі 444 893 грн., які є відходами та утворюються після виготовлення готової продукції. Тобто, підприємство на думку податкового органу, при проведенні калькуляції по кожному виду готової продукції додатково до кількості сировини, передбаченої затвердженими розрахунками у відповідності до ГОСТів, на власний розсуд включає додаткову кількість сировини, яка дорівнює 12 % від норми, а тому завищує фактичну собівартість.

З приводу зазначених висновків податкового органу суд зазначає та враховує наступне.

Судом встановлено, що позивач - ПП «Мегапак-Захід» займається виробництвом поліетиленових та поліпропіленових пакетів, виробництвом тари із пластмас.

У процесі здійснення виробничої діяльності позивач керується ГОСТ 10354-82 «Пленка полиэтиленовая. Технические условия.», ГОСТ 1181-90 «Пакеты из пленочных материалов для упаковки промышленных товаров», ГОСТ 12302-83 «Пакеты из полимерных и комбинированых материалов. Общие техничиские условия».

На підставі вищевказаних ГОСТів позивачем затверджено наказ «Про складання калькуляцій готової продукції» на підставі якого для визначення норм технологічних витрат сировини і матеріалів на виробництво готової продукції позивач проводить обрахунок витрат сировини згідно формули: S= L*B - для полотна; S= L*2B - для рукава і напіврукава; S= L* (2B + 4F) - для рукава з фальцуванням; S= L*4B - для рукава складеного вдвоє.

Судом також встановлено, що позивач вагу пакету (G) визначає за наступною формулою: G= S*M+W, де S - товщина плівки, L - довжина плівки, В - ширина плівки, F - глибина фальцування, М - товщина виробу, W - витрати пов'язані з підготовкою обладнання до запуску, що складає 12 %.

Тобто, на думку податкового органу позивач безпідставно по кожному виду готової продукції додатково включає кількість сировини яка дорівнює 12 % від норми, чим фактично безпідставно завищує собівартість готової продукції.

Відповідно до п.1.3 ГОСТ 10354-82 «Пленка полиэтиленовая. Технические условия.» - товщина плівок різних марок наведена в табл.1.

На вимогу споживача виготовляють плівку інших розмірів в межах вказаних максимальних показників ширини та товщини і зміщення плівки по торця рулону.

З таблиці 1 ГОСТ 10354-82 «Пленка полиэтиленовая. Технические условия.» судом встановлено, що допускається відхилення в розмірі 20% від номінальної товщини плівки для плівок вищого гатунку, а також 20% для плівок першого гатунку.

Відповідно до примітки до таблиці 3 ГОСТ 10354-82 «Пленка полиэтиленовая. Технические условия.» - допускається для плівок, отриманих з композицій на основі поліетилену з видами добавок п, а, ф і композицій поліетилену рецептур 09, 10, 12, 14, 96-100, 901, зниження показників міцності при розтягуванні і відносного подовження при розриві на 20% для плівок, виготовлених на основі поліетилену з показником плинності розплаву 2 г / 10 хв і вище.

У відповідності до п.4.6 ГОСТ 12302-83 «Пакеты из полимерных и комбинированных материалов» - допустимі відхилення результатів окремих випробувань від середнього арифметичного не більше 20 %.

Таким чином, у відповідності до вищеперелічених ГОСТів та Технічних умов позивач має право в межах +/-20 % допускати відхилення від гранично допустимих норм виготовлення плівок та пакетів. При цьому ті 12 % додаткової сировини, які позивач включає до собівартості виготовленої продукції входять до гранично допустимих норм відхилення, які передбачені ГОСТ 10354-82 «Пленка полиэтиленовая. Технические условия.», ГОСТ 1181-90 «Пакеты из пленочных материалов для упаковки промышленных товаров», ГОСТ 12302-83 «Пакеты из полимерных и комбинированых материалов. Общие техничиские условия», а тому позивачем не було порушено норми п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Отже, на думку суду, під час здійснення виробничого процесу по виготовленню готової продукції, підприємство на підставі відповідних ГОСТів визначаючи фактичну собівартість додає 12 % від норми, що є об'єктивним витратами, які виникають під час налаштування обладнання та безпосереднього виготовлення продукції. При цьому, у відповідності до ГОСТ: №10354-82, №12302-83, РСТ УССР 1181-90 відхилення у використаній сировині допускається в межах 20 %. Разом з тим, технологічний процес та обладнання позивача дозволяє зменшити такі відхилення у використаній сировині до 12 %. Суд встановив, що таке списання додаткової сировини не впливає на прибутковість за результатами реалізації кожної з партій готової продукції.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем було правомірно включено до складу собівартості готової продукції додатково 12 % від норми сировини, а тому в цій частині податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002592201 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому слід враховувати, що вартість кожної з партій виготовленої готової продукції перевищує її собівартість, а отже призводить до отримання прибутку, що відповідає меті здійснення господарської діяльності передбаченої пп. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, встановивши факт підтвердження понесених витрат належним чином оформленими первинними документами, ревізорами податкового органу всупереч приписам ст.ст. 138, 139 Податкового кодексу України безпідставно та необґрунтовано відкориговані показники витрат без наявності на то будь-яких підстав, виключно на підставі суб'єктивних помилкових припущень.

Як вбачається з матеріалів справи, висновками акта перевірки від 03.09.2014 №613/17-16-22-01/35336387 встановлено також завищення задекларованих ПП «Мегапак-Захід» показників у рядку 06 Декларацій «Інші витрати» на 313 534 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн.

Проте, суд із зазначеними висновками податкового органу не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.11.2012 між ТОВ «АЗС-сервіс» (Орендодавець) та ПП «Мегапак-Захід» (Орендар) було укладено договір оренди об'єкта нерухомості №67/12.

Пунктом 5.1 даного договору встановлено, що орендна плата за всі приміщення, що орендуються в цілому за місяць складає 4634 грн.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що в ціну оренди не включена вартість водопостачання, каналізації, газу, електричної та теплової енергії, користування телефоном та інші комунальні послуги. Дані витрати Орендар оплачує безпосередньо організаціям, що надають комунальні послуги, а у випадку відсутності окремих договорів Орендар компенсує вказані витрати Орендодавцеві щомісяця.

При цьому податковий орган стверджує, що сторони даного договору повинні заздалегідь погоджувати кількість комунальних послуг, які орендар планує споживати за певний період часу (як правило за місяць) та їх вартість. Тобто в договорі оренди повинна бути присутньою інформація про те, що орендар щомісячно компенсує орендодавцю вартість комунальних послуг на певну суму, приклавши до договору відповідний розрахунок суми компенсації. Проте, даний розрахунок підприємством надано не було.

Суд вважає зазначені твердження податкового органу помилковими зважаючи на таке.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України - за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши наданий позивачем договір оренди об'єкта нерухомості від 01.11.2012 №67/12 суд зазначає, що за формою та змістом він відповідає вимогам Цивільного кодексу України. При укладенні даного договору сторонами було погоджено всі обов'язкові умови, в т.ч. і ціну договору. Ціна договору є орендною платою, яку ПП «Мегапак-Захід» сплачує орендодавцю щомісячно в розмірі 4634 грн.

Судом встановлено, що вартість за надання послуг водопостачання, каналізації, газу, електричної та теплової енергії, користування телефоном та інші комунальні послуги позивач сплачував самостійно та окремо на підставі відповідних виставлених рахунків.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з п. д) п.п.138.8.5 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України - до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Таким чином, позивачем було правомірно включено до рядка 06 Декларацій «Інші витрати», витрати з компенсації вартості послуг з водопостачання, каналізації, газу, електричної та теплової енергії, користування телефоном та інші комунальні послуги в розмірі 313 534 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн.

Зазначені вище та понесені позивачем витрати послуги в розмірі 313 534 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн. підтверджуються відповідними розрахунковими документами, зокрема рахунками на оплату.

При цьому суд вважає необгрунтованими висновки податкового органу щодо необхідності деталізації розрахунків вартості спожитих комунальних послуг та необхідності завчасного погодження кількості комунальних послуг, які ПП «Мегапак-Захід» планує спожити за місяць та включення її до договору оренди, оскільки єдиною умовою для включення до валових витрат, визначених ст.138 Податкового кодексу України чинне законодавство передбачає лише наявність відповідного первинного розрахункового документа, який засвідчує факт понесення таких витрат. Суд зазначає, що надані в судове засідання рахунки та оплату вартості комунальних послуг підтверджують понесення позивачем витрат в сумі 313 534 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн., а доводи відповідача щодо наявності деталізації відповідних розрахунків вартості спожитих комунальних послуг не ґрунтуються на нормах права.

Податковий орган ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не вказав суду, який нормативно-правовий акт зобов'язує в кожному рахунку на оплату вартості комунальних послуг деталізувати кількість та об'єми спожитих комунальних послуг.

Окрім того, необґрунтованими є доводи щодо необхідності обов'язкового погодження в договорі кількості комунальних послуг, які позивач планує споживати кожного місяця, оскільки ПП «Мегапак-Захід» є суб'єктом господарської діяльності, який займається виготовленням пакувальних матеріалів з поліетилену та поліпропілену, а тому виробничий технологічний процес ПП «Мегапак-Захід» залежить від кількості замовлення, кількості виробничих операцій виконаних для отримання готової продукції, складності замовлення, стандартності виробу. А тому об'єктивно позивач не може наперед передбачити, яку кількість електричної та теплової енергії, водопостачання тощо ним буде спожито у відповідному місяці.

Зважаючи на зазначене, суд констатує, що висновки податкового органу щодо завищення позивачем загальновиробничих витрат в розмірі 313 534 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в розмірі 57 725 грн. та за 2013 рік у розмірі 255 809 грн. є необґрунтованими, а тому в цій частині податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002592201 є протиправним та підлягає до скасування.

Стосовно винесення позивачу податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002602201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13 590 грн. за здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, то суд вважає, що воно підлягає до скасування частково з урахуванням наступного.

З матеріалів перевірки вбачається, що в касу підприємства ПП «Мегапак-Захід» було внесено кошти за продукцію власного виробництва кінцевим споживачам згідно наступних прибуткових касових ордерів: №240 від 02.10.2012 на суму 6400 грн., отримано кошти в касу від ОСОБА_4 (кінцевий споживач, неплатник податку) за продукцію власного виробництва; №250 від 02.10.2012 на суму 6700 грн., отримано кошти в касу від ОСОБА_5 (кінцевий споживач, неплатник податку) з продукцію власного виробництва; №260 від 02.10.2012 на суму 4900 грн., отримано кошти в касу від Федорчук (кінцевий споживач, неплатник податку) з продукцію власного виробництва; №264 від 24.12.2013 на суму 6750 грн., отримано кошти в касу від Кравчук (кінцевий споживач, неплатник податку) з продукцію власного виробництва; №264 від 24.12.2013 на суму 3250 грн., отримано кошти в касу від Жданчук (кінцевий споживач, неплатник податку) з продукцію власного виробництва.

Дані обставини підтверджуються також копіями касових книг ПП «Мегапак-Захід» за 2012-2013 роки.

Таким чином, суд встановив, що позивач здійснював торгівельну діяльність продукції власного виробництва за готівкові кошти лише в жовтні 2012 року та в грудні 2013 року.

З розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002602201 вбачається, що відповідачем нараховано штрафні санкції за здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, при цьому не наводячи доказів здійснення такої торгівельної діяльності у листопаді-грудні 2012 та січні-листопаді 2013 року.

Відповідно до п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України - платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

У відповідності до п.14.1.246 Податкового кодексу України торгівельною діяльністю є роздрібна та оптова торгівля за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0002602201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13 590 грн. за здійснення торгівельної діяльності без одержання відповідного торгового патенту підлягає скасуванню в розмірі 12 702 грн. Нарахування штрафних санкцій в розмірі 888 грн. на думку суду є правомірним, оскільки позивач здійснював торгівельну діяльність за готівкові кошти без одержання відповідного торгового патенту у жовтні 2012 та грудні 2013 року, що є порушенням ст.267 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та 2 ст.71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.09.2014 №0002592201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 168 256 грн. основного зобов'язання та 84 128 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0002602201 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12 702 грн. В решті позовних вимог адміністративний позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.09.2014 №0002592201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.09.2014 №0002602201 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) на суму 12732,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Мегапак-Захід" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.