Ухвала суду № 41319697, 06.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року Справа № 876/7723/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Клюби В.В., Яворського І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року за позовом Державного підприємства «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

В березні 2014 року Державне підприємство «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» (далі - ДП «СКЛЦ Шкло») звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000132211 від 20.03.2014 р., яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 198330 грн., в тому числі 132220 грн. за основним платежем та 66110 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000142211 від 20.03.2014 р., яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 205098 грн., в тому числі 136732 грн. за основним платежем та 68366 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позов обґрунтований тим, що контролюючим органом безпідставно були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки у підприємства є в наявності всі первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентом ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», вимог чинного законодавства позивач не порушував, а висновки податкового органу щодо безпідставного завищення валових витрат, що привело до заниження податку на прибуток, а також щодо безпідставного завищення податкового кредиту не відповідають дійсності, є помилковими та необґрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 р. адміністративний позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись із даною постановою, її оскаржила Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Городоцька ОДПІ). Апеляційну скаргу мотивує тим, що господарські операції ДП «СКЛЦ Шкло» з ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» не мали реального товарного характеру. При цьому податковий орган посилається на акт, складений ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно якого ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» провело документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювалися, оскільки підприємство не володіло трудовими ресурсами та виробничими потужностями. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, надійшло клопотання від відповідача про розгляд справи за його відсутності, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що Городоцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «СКЛЦ Шкло» (код ЄДРПОУ - 32673458) з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на прибуток та сплати податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» (код ЄДРПОУ - 37569727) за серпень 2012 року, за результатами якої складено акт № 66/22-00/32673458 від 05.03.2014 р.

В ходів перевірки були встановлені порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 р. № 2755-IV зі змінами і доповненнями, а саме : завищено валові витрати на суму 651104 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2012 року в сумі 354166 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 136732 грн., п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 132220 грн.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, Городоцькою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000132211 від 20.03.2014 р., яким ДП «СКЛЦ Шкло» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 198330 грн., в тому числі за основним платежем 132220 грн. та 66110 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000142211 від 20.03.2014 р., яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 205098 грн., в тому числі за основним платежем 136732 грн. та 68366 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані порушення, згідно з актом перевірки, полягають у тому, що позивач безпідставно завищив валові витрати, що привело до заниження податку на прибуток, а також безпідставно завищив податковий кредит по господарських відносинах з ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», оскільки такі операції фактично не здійснювалися.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» були укладені господарські договори, факт виконання яких підтверджено належним чином оформленими первинними документами. На підтвердження обізнаності позивача про контрагента, у якого замовлено виконання будівельних робіт, представником ДП «СКЛЦ Шкло» надано документи, що перебували у розпорядженні позивача на момент замовлення виконання будівельних робіт. Відсутність необхідності надання дозвільних документів з Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, зокрема Декларації про початок ведення будівельних робіт, суд мотивував тим, що капітальний ремонт стосувався лише паливної системи, про що не потрібно в обов'язковому порядку повідомляти інспекцію.

Апелянт у своїй скарзі посилається на обставини, якими обґрунтовувалися його заперечення проти позову і жодним чином не аналізуються та не спростовуються висновки суду першої інстанції.

Аналізуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч.1 ст.17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч.1 ст.11 цього Кодексу принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з : а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У п.201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 ст.201 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

ПК України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України, у п.п.138.1 ст.138 якого зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно п.138.4 ст.138 цього Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У відповідності до п.п.139.9 ст.139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно п.5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації (далі - ДПА) України № 984 від 22.12.2010 р., у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно : - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Отже, валові витрати підприємства повинні підтверджуватися первинними обліковими документами, а при встановленні відсутності таких документів при перевірці податковий орган повинен вказати перелік відсутніх документів.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 цього Закону визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003 р. «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 Положення).

Згідно ч.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити : назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 5 статті 8 цього Закону передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Отже, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Судом першої інстанції було взято до уваги надані позивачем договори підряду та додатки до них, довідки про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, виписані ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД». На підтвердження перерахування коштів позивач надав платіжні доручення на суму, що в сукупності відповідає сумам визначеним у договорах підряду.

Крім того, в спростування доводів апелянта стосовно неподання позивачем доказів на підтвердження вжиття останнім заходів для отримання інформації щодо господарської діяльності його контрагента, позивачем були надані виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», довідка з ЄДРПОУ, згідно з якою одним із видів діяльності ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» є будівництво будівель, свідоцтво про реєстрації ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» платником податку на додану вартість № 100349279 від 29.08.2011 р. та витяг зі статуту зазначеного товариства.

Крім того, представником відповідач не було надано суду доказів на підтвердження факту виконання робіт іншими суб'єктами, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції в своїй постанові.

Колегія суддів також вважає вірними висновки суду першої інстанції стосовно того, що в контексті вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., інформація про ознаки фіктивності ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» не може бути незаперечним доказом нереальності операцій з цією юридичною особою та покладена в основу адміністративно-господарської відповідальності позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Такі висновки узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні цього суду від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії», в якому суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ч.2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для її учасників, збитковості спірної операції, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли б свідчити про безтоварність (фіктивність) вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди та прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги такі висновки не спростовуються, а тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року по справі № 813/2608/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.В. Клюба

І.О. Яворський