Ухвала суду № 41319533, 04.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 р. Справа № 3413/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «Красер» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року Приватне підприємство «Красер» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ), з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.176 т.1), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 27.09.2012 №№0003072321, 0003082321, 0003092321. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перші два спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» (далі - ТОВ) та Приватним підприємством «Ново-Ком» (далі - ПП-1), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Щодо іншого ППР, якими визначено штрафну санкцію в сумі 1020грн, то позивач зазначає про незмінність його юридичної адреси та відсутність факту неподання документів до перевірки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року в справі №2а-8846/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що понесення позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Позивачем не проводилася державна реєстрація зміни місцезнаходження. В ході проведення перевірки відповідач не звертався до позивача з письмовою вимогою про надання відповідних первинних документів. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актами перевірок контрагентів позивача встановлено нікчемність (безтоварність) господарської діяльності останніх у зв'язку із відсутністю адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань, відсутність їх за місцезнаходженням. Керівник ТОВ за своїми морально-діловими якостями не може займатися підприємницькою діяльністю. Понесення витрат на оплату тестування придбаного обладнання не підтверджено документально, а також відсутня необхідність надання таких послуг, оскільки умови поставки обладнання передбачають поставку товару належної якості. Не обґрунтована необхідність декількаразового тестування одного і того ж пристрою. Позивач не повідомив у встановленому порядку відповідача про зміну місцезнаходження, а також не надав до перевірки документи, які вимагалося.

Позивач в письмовому запереченні (відзиві) вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 05.08.2010, взято на податковий облік у відповідача 06.08.2010, 09.09.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не внесеними до інших угрупувань (а.с.21-22, 106-112т.1, а.с.9-12 т.3).

На підставі акта від 31.08.2012 №1458/22-10/37205940 (далі - Акт) позапланової виїзної документальної перевірки ПП з питань повноти, достовірності нарахування та своєчасності сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ за квітень-серпень 2011 року та ПП-1 за січень-лютий, квітень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за І кв. 2011 року в сумі 8062,50грн;

- п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ кв. 2011 року в сумі 38429,20грн;

- п.198.1, 198.3, 198.4, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 39866,67грн, в т.ч за 2011 рік, лютий - 6450грн, квітень 6133,33грн, травень - 16783,33грн, червень - 10500,01грн;

- п.66.3 ст.66 ПК України не внесено у 10-денний строк з дня виникнення змін у облікових даних платника податків, а саме відомості про зміну реєстрації місцезнаходження платника податків;

- п.85.2 ст.85 ПК України не надано посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки (а.с.20-44 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ та ПП-1 використавши при цьому акти перевірок таких та дані із інформаційних систем, та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

Така перевірка проведена за результатами розгляду заперечень позивача на акт попередньої перевірки від 03.08.2012 №1277/22-10/37205940 (далі - Акт-1; а.с.64-100 т.1).

27.09.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0003072321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податок на прибуток в сумі 46493грн (основний платіж 46492грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн);

№0003082321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 42492грн (основний платіж 39866грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 2626грн);

№0003092321, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 1020грн (а.с.17-19 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 цієї ж статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в Законі №334/94-ВР, який регулював спірні податкові відносини у відповідному періоді (І кв. 2011 року) щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених валових витрат (витрат) надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ договором купівлі-продажу від 01.04.2011 №ДГ-0000016, видатковими та податковими накладними, договором від 01.04.2011 №ДГ 0000016, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та на проведення тестування, податковими накладними, платіжними дорученнями, картками рахунку 281 про внутрішній облік товару (а.с.217-219 т.1, а.с.1-37, 202-233т.2)

- ПП-1 договором купівлі-продажу від 12.12.2010 №0000006, видатковими та податковими накладними, договором від 12.12.2010 №ДГ 0000006, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та на проведення тестування, податковими накладеними, платіжними дорученнями, картками рахунку 281 про внутрішній облік товару (а.с.139-160 т.1, а.с.202-223, 234-236, 244 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність у ПП документів на транспортування приданих у ТОВ та ПП-1 товарів, оскільки, як вірно зауважує позивач, прилади, які придбавалися є невеликого об'єму та ваги, а тому не було необхідності їх аби якого транспортування, такі могли бути передані кур'єром чи пасажирським (попутним) транспортом.

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган в апеляційній скарзі безпідставно висловлює зауваження, щодо неналежності відображення у вказаних актах надання послуг фактично наданих послуг. Необхідно констатувати, що в таких документах чітко та доступно викладено перелік обладнання яке тестувалося, параметри та результати перевірки. Такі документи не можуть містити невиправданої деталізації.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо доцільності отримання послуг з тестування придбаного обладнання, то як обґрунтовано вказано позивачем та підтверджено вказаними вище актами надання послуг і письмовими поясненнями технічного директора ПП та показами свідка директора ПП ОСОБА_1, тестування проводилося щодо одного приладу, але із різних періодів поставки, при цьому перевірялася не якість приладів, а їх робота в системі і за певних технічних умов. Визначалися похибки в роботі обладнання, яке мало працювати на вживаних автомобілях та за інших нестандартних обставин (а.с.44-46 т.3).

Необхідно також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.137-138, 161-210 т.1, а.с.38-79 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та послуг придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, а свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ анульовано ТОВ та ПП аж 21.09.2011 (а.с.133-136, 211-216 т.1, 182, 189 зворот).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ та ПП-1 із їх постачальниками, які ґрунтувалися на висновках актів перевірок таких контрагентів від 11.11.2011 №1798/236-36917523 (далі - Акт-2) та від 14.11.2011 №1811/231-36917481 (далі - Акт-3) відповідно, складених Алчевською об'єднаною державною податковою інспекцією в Луганській області (далі - ОДПІ; а.с.181-194 т.2), де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні (фіктивні) внаслідок ряду обставин.

ТОВ та ПП-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв'язку з відображенням результатів вказаних перевірок цих платників податків.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-2 та Акта-3 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до перевірок жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відсутність ТОВ та ПП-1 за юридичними та фактичними адресами також не свідчить про безтоварність здійснених ними господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в період січня-червня 2011 року, а відповідну відсутність було встановлено податковим органом лише з листопада цього ж року.

Крім того, слід зазначити, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року в справі №2а-11361/11/1270 за позовом ПП-1 до ОДПІ про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, зокрема, визнано протиправними дії ОДПІ щодо проведення відповідної перевірки за результатами якої складено Акт-3 та щодо визнання нікчемними всіх укладених ПП-1 правочинів (а.с.123-132 т.1).

Додатково, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, у справі №2а-11181/11/1270 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправними дій, визнання недійсним наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, визнано протиправними дії ОДПІ щодо проведення відповідної перевірки та складання Акта-2 (а.с.113-122 т.1).

Якраз ці акти перевірок і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і переважно (виключно) на їх підставі зроблено висновки про безтоварність господарських операцій позивача з цими контрагентами.

Цими судовими рішеннями встановлено, що ОДПІ не було вжито заходів, передбачених ПК України щодо отримання від ТОВ та ПП-1 первинної документації, на підставі якої можливо здійснити документальну перевірку та зробити висновки щодо правочинів, укладених останніми у відповідний період.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо ППР від 27.09.2012 №0003092321, яким застосовано штрафну санкцію, то судом першої інстанції також зроблено правильний висновок про його протиправність.

Встановлено, що відповідно до договору оренди від 11.05.2011 №01/05 позивач орендує приміщення площею 72,62кв.м в адміністративно-побутовому корпусі за адресою м.Львів вул.Зелена 149 корпус 4 офіс 316 (а.с.24-28 т.3).

Разом з тим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом 01.07.2011 зареєстрованим місцезнаходженням позивача є м.Львів вул.Дунайська 7 кв.28. На момент проведення перевірки державна реєстрація зміни місцезнаходження позивача не проводилася (а.с.107-110 т.1, а.с.28 т.3).

Згідно з пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Пунктом 45.2 ст.45 ПК України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

У відповідності до п.66.3 ст.66 цього ж Кодексу у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Підставою для зняття з обліку платника податків в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації.

У такому разі платник податків зобов'язаний подати органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

За змістом п.117.1 ст.117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб 510 гривень.

За змістом вказаних правових норм юридична особа зобов'язана подавати відповідну заяву для реєстрації зміни місцезнаходження лише у разі проведення державної реєстрації таких змін органами державної реєстрації, тобто законодавець пов'язує обов'язок платника податків вчинити відповідні дії та право податкового органу накладати штрафну санкцію із фактом проведення державної реєстрації зміни його місцезнаходження.

У листі від 04.09.2012 №67 позивачем повідомлено ДПІ лише про факт винаймання (оренду) офісу за вказаною адресою (а.с.28 т.3).

Покликання апелянта на вимоги ст.93 ЦК України не змінюють вказаних вище правових висновків, оскільки відповідні вимоги ПК України в цій частині є спеціальними, а також немає доказів, що орендоване приміщення є фактичним місцем ведення діяльності чи розташуванням офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю позивача (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Як було встановлено вище, відповідна (остання) перевірка позивача була проведена за результатами розгляду його заперечень на Акт-1.

У цих запереченнях позивач, зокрема, покликався на те, що при проведенні перевірки (попередньої) інспектором в нього не вимагалися відповідні первинні документи, а тому просив здійснити повний перегляд результатів такої перевірки та зобов'язувався надати належні документи у повному обсязі (а.с.64 т.1).

20.08.2012 посадовими особами ДПІ вручено уповноваженій особі ПП направлення на перевірку від 20.08.2012 №694 тривалістю 5 робочих днів з 20.08.2012 (а.с.18 т.3).

27.08.2012 уповноваженими особами ДПІ складено акт №102 про ненадання документів для проведення перевірки, в якому сказано, що ПП відмовлено у наданні документів для проведення перевірки. Документів, які б підтвердили факт неповного з'ясування питань, що повинні бути з'ясовані для винесення об'єктивного висновку по Акту-1, що вказано у наведеному вище запереченні, посадовими особами ПП не надано (а.с.101 т.1).

В Акті-1 вказано, що на запит від 27.07.2012 №7937/22-10/144 до перевірки були представлені ряд первинних документів (а.с.71-75 т.1), а завірені копії таких були використані ДПІ при проведенні наступної перевірки та складанні Акта (а.с.23 т.1). Слід констатувати, що це ті ж первинні документи, яким суд першої інстанції надав відповідну (протилежну) правову оцінку.

Згідно з п.85.2, п.85.6, п.85.8 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

За змістом п.121.1 ст.121 ПК України визначено, що ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягне за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Таким чином, оскільки остання перевірка позивача була проведена за результатами розгляду його заперечень на Акт-1 попередньої перевірки, під час проведення якої (попередньої перевірки) були представлені всі належні та наявні первинні документи та податковим органом отримано їх копії, а при проведенні останньої перевірки не вимагалися такі документи - не було переліку документів, які запропоновано подати до перевірки, то накладення на позивача штрафу за ймовірне порушення вимог ст.85 ПК України є безпідставне.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 06 листопада 2014 року.