Рішення № 41319369, 10.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р.Справа № 922/3864/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Українсько-американського Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", м. Харків до Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України м. Барвінкове про стягнення 1693507,86 грн. за участю представників сторін:

позивача - Горбатих Ю.А., за довіреністю № 10 від 01.09.2014 року;

відповідача - Коростильов С.В., за довіреністю від 01.09.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Українсько - американське Спільне підприємство "Каіс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України про стягнення 1603123,20 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19/07-КА від 19.07.2010 року, у з`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 1389947,20 грн. суми основного боргу, 38042,66 грн. 3% річних та 175133,34 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 вересня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 29 вересня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.09.2014 року представник позивача супровідним листом (вх. № 32475) надав документи, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 26.09.2014 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 33503, факс) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено судом; розгляд справи відкладено на 03.11.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 03.11.2014 року від представника позивача надішли пояснення по справі (вх. № 38180) разом із документами для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 03.11.2014 року від представника позивача супровідним листом (вх. № 38457) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2014 року розгляд справи було відкладено на 10.11.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.11.2014 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. № 39041), в якій просить суд стягнути з відповідача 1389947,20 грн. суми основної заборгованості, 3% річних в сумі 76999,27 грн., інфляційні витрати в сумі 226561,39 грн. та судові витрати в сумі 33870,15 грн.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.11.2014 року від представника позивача надійшли пояснення по справі (вх. № 39043), в яких позивач зазначає, що 03.01.2012 року суддею господарського суду Харківської області Міньковським С. В. порушено провадження у справі № 5023/1591/12 про банкрутство відповідача. 10.10.2013 року суддею господарського суду Харківської області Міньковським С. В. винесено ухвалу у справі № 5023/1591/12, якою затверджено надану суду мирову угоду. Отже, як зазначає позивач, на момент звернення позивача до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство у відповідача ще не настав строк виконання зобов'язання відшкодування збитків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19/07-КА від 19.07.2010 р., оскільки 13.02.2012 р. Позивач та відповідач уклали додаткову угоду про порядок розрахунків за Основним договором, за умовами якої Позивач та Відповідач погодили порядок оплати, а саме до 31.12.2012 р. В даному випадку, позивач є поточним кредитором відповідача, а тому його вимоги мають розглядатись в порядку позовного провадження.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.11.2014 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 39558), в якому відповідач зазначає, що позивач мав звернутись до нього в процедурі банкрутства, а саме в якості конкурсного кредитора по справі № 5023/1591/12.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 10.11.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.11.2014 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

19.07.2010 року між Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (позивач) та Державним підприємством "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України (відповідач) було укладено договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19/07-КА, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався передати відповідачу сільськогосподарську продукцію, а відповідач зобов`язався прийняти її на зберігання на умовах вказаного договору, і повернути цю продукцію позивачу у схоронності.

Пунктом 1.2. договору позивач та відповідач узгодили, що продукція позивача, яка зберігається за договором, є знеособленою.

Відповідно з п. 1.3 договору передана на зберігання продукція залишається власністю позивача протягом усього часу знаходження її на зберіганні у відповідача.

За умовами п. 4.1. договору відповідач не має права розпорядження продукцією, що передається на зберігання.

Відповідно п. 3.1.1. договору відповідач забезпечує кількісне і якісне зберігання продукції, приймає продукцію у фактичній вазі та визначає її фактичну якість.

Згідно з п. 3.1.2. договору відповідач, у підтвердження прийняття продукції на зберігання видає позивачу один із таких складських документів: перший примірник оригіналу складської квитанції, просте складське свідоцтво, складське та заставне свідоцтво подвійного складського свідоцтва.

Пунктом 5.5. Основного договору передбачено, що відпуск продукції з території відповідача здійснюється за товарно-транспортною (та/або залізничною) накладною.

За умовами п. 4.1. договору відповідач зобов'язаний зберігати продукцію протягом строку, встановленого п. 8.1. договору.

Пунктом 8.1. Основного договору передбачений строк зберігання продукції 01.05.2011 р.

Згідно зі ст.11 ЦК, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші юридичні факти.

Отже, у відповідності до ст.937 ЦК України, підписання вказаного акту свідчить про укладення між сторонами договору зберігання, відповідно до якого одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. При цьому строк зберігання сторонами визначений не був, а строк виконання зобов'язання з повернення прийнятих на зберігання речей наступає з моменту пред'явлення відповідної вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2011 р. між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 2 до основного договору, якою погоджено строк зберігання продукції - до 06.07.2011року.

Факт знаходження у відповідача на зберіганні продукції підтверджується актами прийома - передавання виконаних робіт № 2, 3, 4, 6 від 30.04.2011 р. 15.06.2011 р. (а.с. 27-30).

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2011 року на адресу позивача надійшов лист (а.с. 31) від відповідача, яким повідомлено, що згідно договору на зберіганні у відповідача станом на 01.05.2011 р. знаходились наступні культури, які належать відповідачу:

- пшениця 4 кл. - 149,051 т

- насіння соняшника - 15,662 т

- насіння соняшника 3 кл. - 28,813 т

- насіння соняшника н/кл. - 350,711 т.

Також, листом від 15.06.2011 р. позивача повідомлено про те, що у відповідача була проведена позапланова ревізія з питань фінансово - господарської діяльності, а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву за період з 01.05.2010 р. по 30.04.2011 р. По результатам інвентаризації виявлено нестачу в кількості:

- пшениця 4 кл. - 149,051 т

- насіння соняшника - 15,662 т

- насіння соняшника 3 кл. - 28,813 т.

- насіння соняшника н/кл. - 167,932 т.

Крім того, у листі зазначено про те, що не дивлячись на нестачу, відповідач не відмовляється від виконання своїх зобов`язань за основним договором, у зв`язку з чим просить погодити ціну на втрачений товар для подальшого відшкодування його вартості.

16.06.2011 року позивачем та відповідачем складений та підписаний акт узгодження цін на втрачений за основним договором товар, згідно з яким відповідач зобов`язується компенсувати позивачу вартість втраченого зерна на загальну суму 1389947,20 грн.

Також, 13.02.2012 року позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 13.02.2012 року, згідно з яким зафіксована заборгованість на користь позивача в розмірі 1389947,20 грн.

Як свідчать матеріали справи, 13.02.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду про порядок розрахунків за основним договором, якою підтверджено вартість втраченого зерна, встановлена в акті узгодження цін від 16.06.2011 року на втрачений за основним договором товар на загальну суму 1389947,20 грн., та погоджено, що відповідач має зобов`язання перед позивачем із компенсації вартості втраченого зерна на загальну суму 1389947,20 грн., у строк до 31.12.2012 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Проте, відповідач не компенсував позивачу вартість втраченої продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу за вих. № 361 про сплату заборгованості (а.с. 34).

Відповідач відповіді на вимогу не надав, борг перед позивачем в сумі 1389947,20 грн. не погасив, що й стало підставою для звернення останнього до суду.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що 03.01.2012 року суддею господарського суду Харківської області Міньковським С. В. порушено провадження у справі № 5023/1591/12 про банкрутство відповідача. Позивач за твердженням відповідача є конкурсним кредитором, а тому мав звернутись до нього під час розгляду справи № 5023/1591/12, в якості кредитора. Враховуючи те, що кредиторські вимоги від позивача у місячний строк з моменту публікації оголошення не надходили, ці вимоги є погашеними.

Проте, суд не погоджується з твердженнями відповідача щодо того, що позивач є конкурсним кредитором відповідача з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 03.04.2012 р. суддею господарського суду Харківської області Міньковським С. В. дійсно порушено провадження у справі № 5023/1591/12 про банкрутство відповідача. З моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

10.10.2013 року суддею господарського суду Харківської області Міньковським С. В. винесено ухвалу у справі № 5023/1591/12, якою затверджено надану суду мирову угоду, укладену між кредиторами та відповідачем, припинено дію мораторію, введеного судом ухвалою про порушення справи про банкрутство від 03.04.2012 р., провадження у справі № 5023/1591/12 припинено.

Тобто, у період з 03.04.2012 р. по 10.10.2013 р. діяв мораторій на задоволення конкурсних вимог кредиторів відповідача.

Вищезазначені копії ухвал по справі № 5023/1591/12 містяться в матеріалах справи.

Згідно з п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в нині діючій редакції, положення цього закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Як свідчать матеріали справи № 5023/1591/12, провадження по ній порушено згідно з ухвалою 03.04.2012 року. Даною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, до даної справи застосовуються норми, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

В п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013р. №01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212- VІ)" зазначається, що згідно з абзацом четвертим частини восьмої статті 23 Закону до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися з такими вимогами до останнього в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.

Отже, до визнання боржника банкрутом суд, який розглядає справу про банкрутство, має відмовляти у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Вищезазначений висновок збігається із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 8.6. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно яких суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.

Як свідчать матеріали справи, вимоги до відповідача, що є предметом спору у даній справі про стягнення 1603123,20 грн., виникли після порушення провадження у справі № 5023/1591/12 про банкрутство відповідача, оскільки відповідно до додаткової угоди про порядок розрахунків за основним договором, укладеної між сторонами 13.02.2012 року, строк оплати сторонами було погоджено до 31.12.2012 року.

Враховуючи те, що ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача винесено 03.04.2012 року, а строк виконання зобов`язання за угодою, укладеною між сторонами спливає 31.12.2012 року, тобто після порушення провадження про банкрутство відповідача, позивач є поточним кредитором, а тому суд дійшов висновку, що даний спір за цією вимогою вирішується по суті за правилами позовного провадження.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за додатковою угодою про порядок розрахунків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19/07-КА від 19.07.2010 року у розмірі 1389947,20 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Також, позивачем було нараховано відповідачу 76999,27 грн. 3% річних та 226561,39 грн. інфляційних витрат.

Відповідач в своєму відзиві заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних, з посиланням на ст. 225 ГК України, оскільки стягнення збитків за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції підпадає під відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, яке не є грошовим зобов`язанням за договором, а тому в розумінні ст. 550 ЦК України, на них не можна нараховувати 3% річних та інфляційні витрати.

Проте, суд критично ставиться до таких тверджень відповідача, з огляду на наступне.

В даному випадку, вимога про стягнення з відповідача 1389947,20 грн. не є збитками в розумінні ст. 224 ГК України, оскільки сторонами було узгоджено вартість втраченої відповідачем продукції, про що укладено додаткову угоду від 13.02.2012 року. В даній угоді сторонами також визначено строк повернення вартості втраченої продукції, а саме до 31.12.2012 року.

Тобто, відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачу кошти в сумі 1389947,20 грн., в строк вказаний у додатковій угоді.

Враховуючи викладені, обставинами, суд дійшов висновку, що правова природа стягнення з відповідача коштів в сумі 1389947,20 грн. є заборгованістю, яка виникла через неналежне виконання відповідачем умов договору.

Згідно з п. 4-6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 р., Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Відповідно до пункту 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 3% річних та інфляційні витрати не підпадають під дію мораторію, оскільки не є штрафними санкціями, а тому позивач мав право на їх нарахування.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3% річних в сумі 76999,27 грн. та інфляційних витрат в сумі 226561,39 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 623-625, 937 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст. ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України (64703, Харківська область, м. Барвінкове, вул. Київська, буд. 2, п/р 26005052200452 в ХГРУ "Приватбанк" м. Барвінкове, МФО 351533, код ЄДРПОУ 22675081) на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61022, м. Харків, вул. Іванівська, буд. 1, п/р 26004010174297 в ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ, МФО 300023, код ЄДРПОУ 20023279) 1389947,20 грн. заборгованості, 76999,27 грн. суми 3% річних, 226561,39 грн. суми інфляційних витрат та 33870,15 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.11.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/3864/14