Постанова № 41318773, 04.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5728/13-а

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Градовського Ю.М.,судді -Вербицької Н.В.при секретарі -ДубиніТ.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (надалі - відповідач-1, ГУМВС), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошових коштів, витрачених позивачем на лікування і протезування, та зобов'язати ГУМВС здійснити виплату позивачу грошових кошти, витрачених на лікування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при виконанні службових обов'язків в розмірі 71847,37 грн., а також грошових коштів, витрачених на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., та 20000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 09.11.2000 року в період проходження служби при виконанні службових обов'язків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких проходив тривале лікування. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень позивач став інвалідом ІІІ групи. Крім того, внаслідок отриманої травми позивачу 22.09.2010 року була проведена операція ендопротезування лівого кульшового суглобу. Загальна сума витрат на придбання ліків, протезу та проведення операцій за підрахунком позивача склала 71847,37 грн.. З посиланням на ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та ч.2 п.25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивач вважає, що має право на компенсацію йому з боку відповідача-1 понесених ним витрат в сумі 71847,37 грн.. Крім того, позивач вважає, що ГУМВС неправомірно відмовило йому у компенсації вказаних витрат на лікування, що завдало йому моральної шкоди, яка оцінюється позивачем в розмірі 20000,00 грн., і яку позивач також просить зобов'язати виплати відповідача. Також позивач просить зобов'язати відповідача-1 компенсувати йому витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн..

ГУМВС заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що ГУМВС зі свого боку виконало всі зобов'язання, які передбаченні чинним законодавством по факту отримання позивачем травми, а саме - виплатило позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 23523,00 грн., а обов'язок по відшкодуванню позивачу вищевказаних витрат на суму 71847,37 грн. на ГУМВС діючим законодавством не покладається. З цих підстав позивач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (надалі - відповідач-2).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2013 року адміністративний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУМВС щодо невиплати грошових коштів, витрачених позивачем на лікування та протезування, та зобов'язано відповідача-1 здійснити виплату на користь позивача грошових коштів, витрачених на лікування в результаті дорожньо-транспортної пригоди при виконанні службових обов'язків, у загальному розмірі 71847,37 грн., за рахунок коштів Державного бюджету України. В інший частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУМВС та відповідач-2 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на юридичну допомогу та відшкодування моральної шкоди, позивач подав апеляційну скаргу, в який ставить питання про скасування постанови суду у вказаній частині та прийняття нового рішення про стягнення на його користь витрат на юридичну допомогу та відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20000,00 грн..

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, а адміністративний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.09.2014 року ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 задовольню не підлягає, а апеляційні скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений у відставку за п.65 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 28.02.2011 року.

У період з 01.02.2011 року по 02.02.2011 року проведено розслідування нещасного випадку, за результатами якого складено Акт форми Н-5 додаткового службового розслідування нещасного випадку ДТП, що трапився 09.11.2000 року на 43 км. автошляху Ізмаїл-Кирнички Ізмаїльського району Одеської області. Комісією вирішено, що нещасний випадок із позивачем стався по причині порушення правил дорожнього руху водієм а/м ВАЗ-2108 держномер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 У результаті дорожньо-транспортної пригоди в період проходження служби при виконанні службових обов'язків позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку середнього ступеню, забитої рани правої бровної області та правої верхньої повіки, забиття правого очного яблука і правої очниці, забитих ран м'яких тканин шиї зліва, був госпіталізований до Ізмаїльської ЦРЛ.

28.04.2011 року ДФЗБО МВС України складено висновок про призначення одноразової грошової допомоги позивачу у розмірі 23522,40 грн., яка виплачена позивачу згідно платіжного доручення від 18.08.2011 року №355 та квитанції АТ «Імексбанк» від 19.08.2011 року.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.03.2011 року позивачу призначена пенсія за вислугою років в розмірі 88% грошового забезпечення.

Згідно довідки до Акта огляду МСЕК від 09.03.2011 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, що пов'язана з виконанням службових обов'язків.

22.02.2012 року позивач звернувся до ГУМВС з претензією щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при виконанні службових обов'язків. Вимога обґрунтована тим, що позивач, як ветеран органів внутрішніх справ України, має право на першочергове безоплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також як інвалід - на безоплатне протезування, а тому ГУМВС повинно відшкодувати вартість ліків, які були витрачені на лікування, зокрема, на ендопротезування лівого кульшового суглобу, яке було зроблено позивачу під час лікування у відділенні травматології та ортопедії міської клінічної лікарні м. Миколаєва у період з 21.09.2010 року по 11.10.2011 року.

ГУМВС України в Одеській області надіслало позивачу лист №14/А-36 від 23.03.2012 року, у якому зазначило про відсутність правових підстав для виплати матеріального збитку, понесеного в результаті лікування. Відмова мотивована тим, що позивачу було перераховано одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІІ групи, у розмірі 23522,40 грн.. Крім того, у листі зазначено, що ІІІ група інвалідності позивачу була призначена після його звільнення з ОВС України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, посилаючись на положенням п.25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 (надалі - Положення №114), та також на положення Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування понесених на лікування витрат, і ці витрати повинні бути відшкодовані позивачу за рахунок ГУМВС.

Колегія суддів погоджується з тим, що понесені позивачем витрати на лікування внаслідок отриманого каліцтва під час виконання службових обов'язків є майновими збитками позивача, і позивач має право на компенсацію таких збитків.

Висновок про наявність у позивача права на компенсацію йому вказаних витрат слідує зі змісту ч.2 п.25 Положення №114, яким передбачено, що майнові збитки особі рядового або начальницького складу, заподіяні у зв'язку з виконанням службових обов'язків, відшкодовуються у повному обсязі за рахунок відповідних джерел утримання. Шкода, заподіяна особі рядового або начальницького складу внаслідок пошкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків, відшкодовується у повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів відповідного бюджету або коштів міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, які уклали договори з органами внутрішніх справ.

Також слід враховувати закріплені ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» гарантії соціального захисту ветеранів органів внутрішніх справ, до яких відноситься і позивач, у вигляді безоплатного придбання ліків за рецептами лікарів та безоплатного забезпечення протезами та протезно-ортопедичними виробами, тощо.

Необхідно зазначити, що діюче законодавство не визначає конкретного механізму реалізації передбаченого п.25 Положення №114 права на відшкодування працівнику міліції збитків, які завдані йому у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Стосовно механізму реалізації права ветерана органів внутрішніх справ на безоплатне забезпечення протезами та протезно-ортопедичними виробами, яке передбачене ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», то такий механізм визначений Порядком забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5.04.2012 року №321 (надалі - Порядок №321).

Так, п.53 Порядку №321 передбачено, що забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів, інших осіб технічними та іншими засобами реабілітації здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Мінсоцполітики у державному бюджеті (далі - бюджетні кошти).

Мінсоцполітики спрямовує бюджетні кошти Фонду соціального захисту інвалідів з метою перерахування їх підприємствам, що виконали індивідуальні заявки інвалідів, дітей-інвалідів, інших осіб на виготовлення технічних та інших засобів реабілітації і надання послуг з їх післягарантійного ремонту.

Перерахування бюджетних коштів здійснюється на підставі актів приймання-передачі робіт (надання послуг), до яких додається витяг з реєстру про видані інвалідам, дітям-інвалідам, іншим особам технічні та інші засоби реабілітації за формою, затвердженою зазначеним Міністерством. Порядок взаємодії Мінсоцполітики та Фонду соціального захисту інвалідів із забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів, інших осіб технічними та іншими засобами реабілітації затверджує зазначене Міністерство.

Мінсоцполітики визначає обсяги бюджетних коштів за напрямами їх використання для виготовлення протезно-ортопедичних виробів, протезів молочної залози, ортопедичного взуття, засобів для пересування, спеціальних засобів для орієнтування, спілкування та обміну інформацією, засобів реабілітації (засобів для одягання та роздягання, допоміжних засобів для особистої гігієни, допоміжних засобів для особистої рухомості, переміщення та підйому, меблів та оснащення), надання послуг з післягарантійного ремонту технічних та інших засобів реабілітації у межах загального обсягу зазначених коштів, а також пріоритетні напрями використання бюджетних коштів.

З аналізу положень Порядку №321 слідує, що передбачене статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» безоплатне забезпечення ветеранів органів внутрішніх справ протезами та протезно-ортопедичними виробами фінансується Міністерством соціальної політики України, а не органами внутрішніх справ України.

Крім того, Порядком №321 не передбачена можливість відшкодування інваліду вартості протезування, яку оплатив сам інвалід.

З огляду на наведені нормативні положення, колегія суддів приходить до висновку, що діюче законодавство України не встановлює обов'язку ГУМВС здійснювати фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією п.25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

В зв'язку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на ГУМВС обов'язок виплати позивачу витрачені на лікування та протезування кошти.

При вирішенні даного спору, колегія суддів виходить з того, що позивачу не може бути відмовлено в компенсації збитків, які заподіяні йому у зв'язку з отриманою травмою під час виконання службових обов'язків, лише з тих підстав, що законодавство не визначає конкретного механізму реалізації цього права.

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що завдані позивачу майнові збитки внаслідок пошкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про розмір збитків, які підлягають відшкодуванню позивачу, колегія суддів виходить з того, відшкодуванню підлягають лише фактично понесені витрати, які підтверджені належними доказами.

Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач загальну суму витрат на лікування в розмірі 71847,37 грн. визначив, виходячи з витрат на придбання ліків за період з 27.12.2000 року по 19.01.2001 року на суму 1028,27 грн., за період з 21.09.2010 року по 11.10.2010 року на суму 17420,20 грн., а також з вартості встановленого йому протезу на загальну суму 52870,20 грн. (48870,20 + 4000,00) та витрат проведення банківських операцій по оплаті вартості протезу в розмірі 528,70 грн. (488,70 + 40,00).

Проаналізувавши надані позивачем документальні підтвердження цих витрат, колегія суддів приходить до висновку, що не підтверджені належними доказами є витрати позивача на придбання ліків, оскільки, як зазначено в позові, розмір цих витрат визначався позивачем не на момент їх придбання, а виходячи з вартості ліків на час звернення до суду. При чому на придбані ліків за період з 27.12.2000 року по 19.01.2001 року позивачем до справи взагалі не надано документів щодо їх вартості, а на придбані ліки за період з 21.09.2010 року по 11.10.2010 року надано довідка про роздрібну вартість ліків в аптеці №1 ТОВ «Залік» станом на 01.02.2012 року (а.с.25).

Отже, факт того, що позивачем фактично понесені витрати на придбання ліків за період з 27.12.2000 року по 19.01.2001 року на суму 1028,27 грн. та за період з 21.09.2010 року по 11.10.2010 року на суму 17420,20 грн. свого підтвердження належними доказами не знайшов, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог на ці суми.

Що стосується витрат на придбання протезу, загальна сума яких з урахуванням витрат на проведення банківських платежів складає 53398,7 грн., то фактичне понесення позивачем витрат на цю суму підтверджується належними доказами, зокрема, видатковою накладною ТОВ «Остеон-О» №020 від 09.09.2010 року про передачу позивачу комплектуючих для тотального ендопротезування кульшового суглобу вартістю 52870,20 грн. (а.с.26), актом про встановлення позивачу ендопротезу (а.с.27), банківськими квитанціями про оплату позивачем в адрес ТОВ «Остеон-О» ендопротезу від 09.09.2010 року на суму 48870,20 грн. (а.с.87) та на суму 4000,00 грн. (а.с.85), а також квитанціями про оплату розрахунково-касового обслуговування на суму 488,70 грн. (а.с.88) та на суму 40,00 грн. (а.с.86). Слід зазначити, що вказані витрати на проведення банківських платежів невід'ємно пов'язані з оплатою ендопротезу, і без таких витрат позивачем не зміг би здійснити оплату ендопротезу через банк в адрес ТОВ «Остеон-О».

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то такі вимоги на думку колегії суддів не можуть бути задоволені, оскільки позивач пов'язує заподіяння йому такої шкоди з фактом відмови ГУМВС відшкодувати вказані витрати, а як вже зазначено вище, законодавством на ГУМВС не покладений обов'язок по відшкодуванню таких витрат, в зв'язку з чим з боку відповідача-1 відсутні неправомірні дії чи бездіяльність, які б порушували права та інтереси позивача та могли бути підставою для відшкодування позивачу такої шкоди.

Також не можуть бути задоволені вимоги позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., оскільки надані позивачем на підтвердження цих витрат документи не підтверджують того факту, що ці витрати безпосередньо пов'язані з розглядом даної адміністративної справи.

За змістом ст.90 КАС України витати на правову допомогу повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній адміністративній справі.

На підтвердження таких витрат позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордеру від 15.11.2011 року №10 про оплату адвокату ОСОБА_8 3000,00 грн. на підставі договору по цивільній справі, договір з адвокатом ОСОБА_8 від 15.11.2011 року (а.с.33) про надання юридичних (адвокатських) послуг з терміном дії до 15.11.2012 року, а також аналогічний договір від 15.11.2012 року з терміном дії до 15.11.2013 року (а.с34).

В позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач наводить перелік наданих йому адвокатських послуг у вигляді усної консультації 15.11.2011 року , підготовки адвокатських запитів та претензій 18.11.2011 року, 01 та 22 лютого 2012 року, 08.05.2012 року, 11.07.2012 року та складання адміністративного позову 26.06.2013 року.

Враховуючи, що за змістом п.3.1 вищевказаних договорів оплата послуг здійснюється на момент підписання договору, то надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордеру від 15.11.2011 року №10 підтверджує лише факт оплати позивачем послуг за договором від 15.11.2011 року, дія якого закінчилась 15.11.2012 року. Тобто ця квитанція не може бути підтвердженням факту оплати позивачем послуг адвоката за договором від 15.11.2012 року, який був чинним на момент підготовки та подання позову у даній адміністративній справі.

Крім того, перелік наведених у позові послуг адвоката, які мали місце з 15.11.2011 року по 11.07.2012 року, також вчинені під час дії договору від 15.11.2011 року, дія якого закінчилась 15.11.2012 року, тобто до моменту підготовки та подання позову у даній адміністративній справі.

На підставі вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено невірне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню. з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає. а апеляційні скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 витрати на протезування в сумі 53398 (п'ятдесят три тисячі триста дев'яносто вісім) гривень 70 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили

Повний текст судового рішення виготовлений 07 листопада 2014 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський Н.В. Вербицька