Постанова № 41318094, 04.11.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа № 914/3083/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Любе» №21 від 29.09.2014р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2014 року

у справі № 914/3083/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50», м.Миколаїв Львівської області

до відповідача: Приватного підприємства «Фірма «Любе», м.Львів

про стягнення 17 818,21грн.

За участю представників сторін:

від позивача - Борачок В.М.-представник,

від відповідача - Гнаткевич І.Я.-директор; Луцик Л.В..-представник

Права та обов'язки представникам сторін сторони відповідно до ст..ст.20, 22 ГПК України роз'яснено.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81-1 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Мазовіта А.Б.) від 15.09.2014р. у справі № 914/3083/14 позов задоволено частково; стягнено з ПП "Фірма "Любе" на користь ТОВ "50х50" 6 577, 20 грн. основного боргу, 5 420,26 грн. інфляційних втрат, 2 428,66 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приватним підприємством "Фірма "Любе" подано апеляційну скаргу № 21 від 29.09.2014 р., в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не в повному обсязі з»ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зокрема, скаржник посилається на те, що судом в ході розгляду справи не забезпечено дотримання норм ст.4 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом та забезпечення змагальності сторін в судовому процесі. Скаржник зазначає, що судом не взято до уваги клопотання про відкладення розгляду справи та відмовлено в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ "50х50" (продавець) та ПП "Фірма "Любе" (покупець) було укладено договір №П-007 купівлі-продажу від 16 січня 2012 р. (а.с.16-18).

За цим договором продавець (позивач) зобов'язувався поставити, а покупець (відповідач) прийняти й оплатити цемент та інші будівельні матеріали (далі-товар) та послуги у кількості, асортименті і за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених специфікацій, що є невід'ємною частиною даного договору.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору та специфікацій №8 від 24.09.2012 р., №9 від 12.03.2013 р., №10 від 15.04.2014 р. позивач передав у власність відповідачу згідно видаткових накладних (а.с.22-24) товар на загальну суму 172 816,56грн.

Згідно із п. 4.2. договору оплата покупцем за товар проводиться коштами на умовах 100% попередньої оплати на поточний рахунок продавця. До окремих поставок за умови попереднього погодження з продавцем можливе відтермінування оплати товару до 15-ти календарних днів з моменту відвантаження.

Відповідач здійснив оплату вартості товару частково в сумі 166 239,36грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.25-41).

Відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази оплати останнім вартості отриманого товару на суму 6 577,20грн.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 525 цього ж Кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6 577,20грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов даного договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день протермінування.

Як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Судом першої інстанції, враховуючи те, що нарахування пені за порушення відповідачем строків сплати вартості товару згідно накладної №391 від 30.04.2013 р. позивачем здійснено за період з 15.02.2014 р. по 15.08.2014 р., тобто, після закінчення шестимісячного строку, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України правомірно відмовлено у стягненні пені в розмірі 3 392,09грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції правомірно визнав такими, що підлягають до стягнення інфляційні втрати в сумі 5 420,26грн. та 3% річних в сумі 2 428,66грн.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Не беруться судовою колегією до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що останній був позбавлений права захисту своїх прав та законних інтересів з огляду на наступне.

Частиною 3 ст.22 ГПК України встановлено обов"язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом належним чином повідомлено сторони про час та місце розгляду справи, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.4,5) та скаржник мав право після одержання ухвали про порушення провадження у справі надати (надіслати поштою) відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Однак, відповідач не надав суду витребуваних документів, не забезпечив явку уповноваженого представника в суд першої, судом правомірно відхилено клопотання про відкладення розгляду справи як необгрунтоване та безпідставне, отже відповідач скористався наданими йому правами на власний розсуд.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати у справі за розгляд апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2014р. у справі № 914/3083/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.11.2014р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.