Рішення № 41317514, 03.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19411/14 03.11.14За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія

"Надра України"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"

Про розірвання договору

за участю Прокуратури міста Києва

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Борисенко Д.В. - представник (дов. № 56 від 15.07.2014 р.)

від відповідача не з'явився

від Прокуратури Лиховид О.В. - посвідчення № 002628 від 05.09.2014 р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про розірвання договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем повної договірної ціни у строк, передбачений договором купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р. частки у праві спільної (часткової) власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність № 1-Д 1-21/008/2000 від 28.11.2000 р., у зв'язку з чим станом на час подання позову заборгованість відповідача становить 5 950 000, 00 грн. Оскільки несплата коштів за вказаним договором є істотним порушенням його умов, позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р. Також позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії по відчуженню або обтяженню у будь-якій формі (продаж, дарування, передачу в заставу, внесення як внесків до статутних фондів інших юридичних осіб незалежно від форм власності тощо) частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.09.2014 р. порушено провадження у справі №910/19411/14, розгляд справи призначено на 03.10.2014 р.

29.09.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача клопотання про фіксування процесу технічними засобами. Дане клопотання судом задоволено, у зв'язку з чим судом здійснюється фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів в порядку ст. 81-1 ГПК України.

У судове засідання 03.10.2014 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Натомість 03.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача клопотання, у якому останній просить суд відкласти розгляд справи з підстав недостатності часу для надання відзиву та витребуваних судом матеріалів.

Розглянувши у судовому засіданні 03.10.2014 р. вказане клопотання, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі № 910/19411/14 із зазначенням дати, часу та місця судового засідання була вручена відповідачу ще 26.09.2014 р. (повідомлення про вручення № 0103030495091), а тому суд вважає, що починаючи з 26.09.2014 р. у відповідача було достатньо часу, щоб належним чином підготувати витребувані судом документи та з'явитись у судове засідання.

За таких обставин, суд не вважає обґрунтованими та поважними підстави відсутності відповідача у судовому засіданні 03.10.2014 р., а також враховуючи, що стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності передбачених у ній випадків, у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відмовлено.

Водночас, у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 03.11.2014 р., про що виніс відповідну ухвалу.

22.10.2014 р. відділом діловодства суду від Заступника прокурора міста Києва отримано повідомлення про вступ прокурора у справу № 910/19411/14. Беручи до уваги, що засновником Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" є держава в особі Кабінету Міністрів України, Прокуратура міста Києва відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 ГПК України з метою захисту інтересів держави повідомила суд про вступ у дану справу, у зв'язку з чим просила направляти на адресу Прокуратури міста Києва процесуальні документи та надати можливість представнику Прокуратури міста Києва ознайомитись з матеріалами справи.

03.11.2014 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та Закритого акціонерного товариства "Девон", оскільки вони є учасниками спільної діяльності з відповідачем на підставі Договору про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000, і рішення по справі № 910/19411/14 може вплинути на їх права та обов'язки. Зазначеним клопотанням відповідач також просив суд відкласти розгляд справи.

У судове засідання 03.11.2014 р. представник відповідача повторно не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні 03.11.2014 р. вказане клопотання відповідача, суд приходить до висновку про необґрунтованість останнього в частині необхідності залучення 3-іх осіб, оскільки відповідачем жодним чином не зазначено, яким чином рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки Закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та Закритого акціонерного товариства "Девон".

Стосовно клопотання відповідача в частині відкладення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва №910/19411/14 про порушення провадження у справі від 12.09.2014 р. та від 03.10.2014р. були направлені відповідачу за адресою, вказаній у позовній заяві (04123, м. Київ, вул. Западинська 13 літ. А), що відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі від 12.09.2014 р., так само, як і ухвала від 03.10.2014р. вручені відповідачу належним чином (повідомлення про вручення знаходяться в матеріалах справи). Крім того, 09.10.2014 р. представником відповідача через відділ діловодства суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а 29.10.2014 р. зазначене право було реалізоване відповідачем, що підтверджує обізнаність останнього про рух даної справи та дату, час і місце судового засідання 03.11.2014 р.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 03.10.2014 р., та 03.11.2014 р. до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 03.11.2014 р. та за відсутності представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

За наведених обставин, а також з огляду на те, що суд не вбачає підстав для залучення 3-іх осіб до участі у справі, враховуючи, що представники позивача та Прокуратури заперечували проти задоволення клопотання відповідача в частині відкладення, в задоволенні даного клопотання судом відмовлено.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не надано.

У судовому засіданні 03.11.2014 р. представник позивача підтримав подану разом із позовною заявою заяву (клопотання) про забезпечення позову № 1338/2/01/13 від 28.08.2014 р., відповідно до якої позивач просить суд постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальність "Голден Деррік" вчиняти будь-які дії по відчуженню або обтяженню у будь-якій формі (продаж, дарування, передачу в заставу, внесення як внесків до статутних фондів інших юридичних осіб незалежно від форм власності тощо) частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.

Розглянувши вказану заяву у судовому засіданні 03.11.2014 р., суд дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12. 2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. за № 01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Однак, як вбачається із тексту поданої заяви, позивач не зазначає будь-яких доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім цього, суд вважає, що вжиття заходу до забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії по відчуженню або обтяженню у будь-якій формі частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність жодним чином не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позову, предметом якого є розірвання Договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність, а тому, відповідно, існування імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття такого заходу судом не вбачається.

Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

У судовому засіданні 03.11.2014 р. представники позивача та Прокуратури підтримали позовні вимоги.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 03.11.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та Прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (позивач), визначеним як продавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (відповідач), визначеним як покупець, був укладений Договір купівлі-продажу № 230/12 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією "Надра України", Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Закритим акціонерним товариством «Девон») (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід'ємною частиною вказаного договору).

Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р. (далі - Договір купівлі-продажу) продавець (позивач) підтверджує, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність (надалі - Договір про спільну діяльність) становить 35 %.

Згідно п. 2 Договору купівлі-продажу продавець (позивач) передає покупцю (відповідачу), а покупець з дати укладення цього договору набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність у розмірі 35 %.

Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу сторони узгодили, що ціна продажу частки за цим договором без урахування ПДВ становить 11 500 000, 00 гривень, сума ПДВ 2 300 000, 00 гривень, разом з ПДВ 13 800 000, 00 грн. і сплачується покупцем (відповідачем) продавцю (позивачу) протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.

У п. 7 Договору купівлі-продажу передбачено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Матеріалами справи, а саме карткою рахунку позивача підтверджується, що на виконання умов Договору купівлі-продажу відповідачем було сплачено позивачеві 7 850 000, 00 грн., зокрема 11.07.2012 р. - 1 800 000, 00 грн., 12.07.2012 р. - 1 700 000, 00 грн., 13.07.2012 р. - 1 450 000, 00 грн., 18.07.2012 р. - 1 450 000, 00 грн., 19.07.2012 р. - 1 450 000, 00 грн.

Позивач зазначив, що в порушення договірних зобов'язань відповідач не виконав свої обов'язки щодо сплати грошових коштів за Договором купівлі-продажу в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 5 950 000, 00 грн.

24.04.2014 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 490/2/02/11 від 24.04.2014 р., в якій акцентував увагу, що відповідачем не виконується зобов'язання за Договором купівлі-продажу та вимагав від останнього перерахувати на рахунок Національної акціонерної компанії "Надра України" суму заборгованості по Договору купівлі-продажу у розмірі 5 950 000, 00 грн.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0412304901698 вищенаведена претензія була отримана відповідачем 28.04.2014 р.

За результатами розгляду претензії № 490/2/02/11 від 24.04.2014 р., відповідач листом № б/н від 11.06.2014 р. повідомив позивача про те, що адміністрацією підприємства відповідача вирішуються питання із банківською установою щодо відкриття кредитної лінії, всі отримані кошти будуть спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем.

Проте, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач претензію позивача про сплату заборгованості по Договору купівлі-продажу у розмірі 5 950 000, 00 грн. не задовольнив, грошові кошти в наведеній сумі позивачу не сплатив.

Невиконання відповідачем прийнятих на себе за Договором купівлі-продажу обов'язків по оплаті частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність позивач вважає істотним порушенням умов спірного договору, яке надає йому право вимагати його розірвання.

Проаналізувавши матеріали справи, пояснення представників позивача та Прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Внаслідок укладення Договору купівлі-продажу № 230/2 від 15.05.2012 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, за змістом статті 651 ЦК України - договір може бути розірвано за наявності істотного порушення умов договору.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Разом з тим, передбачене статтею 188 ГК України надсилання іншій стороні пропозиції про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору. Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 22/110 (абз. 8 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011).

Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів надсилання позивачем відповідачу пропозиції про розірвання спірного договору в порядку ст. 188 Господарського кодексу України, позивач не позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

При цьому суд взяв до уваги, що позивач відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України звернувся до відповідача з претензією № 490/2/02/11 від 24.04.2014 р., в якій акцентував увагу, що відповідачем не виконується зобов'язання за Договором купівлі-продажу та вимагав від останнього перерахувати на рахунок Національної акціонерної компанії "Надра України" суму заборгованості по Договору купівлі-продажу у розмірі 5 950 000, 00 грн., проте наведена претензія залишена відповідачем без задоволення. Крім того, заявлений позов до суду ще раз підтверджує волю позивача, направлену на ініціювання вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р.

Зі змісту укладеного сторонами Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р. вбачається, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу; згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що згідно з п. 3 Договору купівлі-продажу сторони узгодили, що ціна продажу частки за цим договором без урахування ПДВ становить 11 500 000, 00 гривень, сума ПДВ 2 300 000, 00 гривень, разом з ПДВ 13 800 000, 00 грн. і сплачується покупцем (відповідачем) продавцю (позивачу) протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, Договір купівлі-продажу підписаний сторонами 15.05.2012 р., а отже відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу ціну продажу частки за цим договором в розмірі 13 800 000,00 грн. протягом 30 банківських днів з 15.05.2012 р. (дати підписання цього договору).

Судом також встановлено, що відповідач не виконав вищенаведене зобов'язання щодо повної сплати грошових коштів в сумі 13 800 000,00 грн. в строк, які передбачені в пункті 3 Договору купівлі-продажу, оскільки станом на час подання позову, так само, як і на момент вирішення спору по суті, відповідачем сплачено лише 7 850 000, 00 грн., належних доказів зворотного суду надано не було.

Отже несплачена відповідачем частина договірної ціни за Договором купівлі-продажу становить 5 950 000, 00 грн.

Враховуючи те, що належних доказів повного виконання відповідачем умов п. 3 Договору купівлі-продажу суду станом на момент вирішення спору по суті не надано, а позивачем заперечується здійснення відповідачем оплати повної ціни продажу частки за спірним договором, зазначене порушення відповідачем умов оспорюваного Договору купівлі-продажу щодо оплати вважається судом істотним порушенням відповідачем його умов, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що він розраховував під час укладання даного договору. Фактично позивачем недоотримано грошові кошти в розмірі 5 950 000, 00 грн. за продану частку відповідно до умов Договору купівлі-продажу.

Отже, невиконання відповідачем прийнятих на себе за Договором купівлі-продажу обов'язків по оплаті частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність є істотною умовою вказаного договору і надає позивачу право вимагати розірвання Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про розірвання Договору купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач жодних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, у судові засідання не з'явився.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За умови повного задоволення позовних вимог позивача, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218, 00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір купівлі-продажу № 230/12 від 15.05.2012 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 54, ідентифікаційний код 31169745) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (04123, м. Київ, вул. Западинська, буд.13, літ. А, ідентифікаційний код 35251246).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (04123, м. Київ, вул. Западинська, буд.13, літ. А, ідентифікаційний код 35251246) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 54, ідентифікаційний код 31169745) 1218,00 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 10.11.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева