Ухвала суду № 41315076, 18.07.2014, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/1543/2014 Головуючий в І інстанції: Берлімова Ю.Г.

Категорія: 27 Доповідач: Вербицька Л.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року липня місяця 18 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Вербицької Л.І.Суддів:Радченка С.В. Слюсаренко О.В.при секретарі:Грицак А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 21 березня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5, про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 13 травня 2013 року між нею та відповідачем було укладено договір позики на суму 160 000,00 грн. Зазначений договір, посвідчений приватним нотаріусом. За умовами договору відповідач зобов'язалася повернути грошові кошти до 13 листопада 2013 року. Оскільки в обумовлений договором строк відповідачка свої зобов'язання по поверненню коштів не виконала та зазначаючи, що після отримання коштів ОСОБА_7 майже відразу виїхала за кордон і жодного разу за увесь час не вийшла з нею на зв'язок та не повідомила про своє місце перебування, ОСОБА_6 просила суд: визнати договір позики, укладений між нею та ОСОБА_7, який посвідчений приватним нотаріусом Генічеського районного нотаріального округу Херсонської області 13 травня 2013 року, недійсним; стягнути з ОСОБА_7 на її користь 160 000,00 грн. боргу та моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн., а також понесені нею судові витрати.

До початку розгляду справи по суті позивач змінила підстави позову та зменшила розмір позовних вимог. Посилаючись на те, що строк виконання зобов'язань по укладеному договору позики минув, ОСОБА_6 на підставі ч.1 ст.1049 ЦК України просила суд стягнути з ОСОБА_7 на її користь 160 000,00 грн., а також понесенні нею судові витрати.

Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 21 січня 2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 21 березня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено. Вирішено: стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу у розмірі 160 000,00 грн.; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму сплаченого судового збору у розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Письмових заперечень на скаргу до апеляційного суду не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов укладеного договору позики ОСОБА_7 зобов'язалася повернути суму позики у встановлений в договорі строк, проте своїх зобов'язань по поверненню коштів не виконала.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 13 травня 2013 року було укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 160 000 грн. За умовами договору відповідач зобов'язалася їх повернути до 13 листопада 2013 року (а.с.3). Окрім того, відповідно до п.1 укладеного договору передачу грошей було здійснено до підписання цього договору, що підтверджено при їх нотаріальному посвідченні.

У визначений договором строк, до 13 листопада 2013 року, ОСОБА_7 своїх договірних зобов'язань не виконала, кошти ОСОБА_6 не повернула.

Враховуючи наведене, та зважаючи на те, що в обумовлений договором строк відповідачка борг не повернула, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог по стягненню з ОСОБА_7 суми боргу з підстав, визначених ст.ст. 1049, 1050 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що відповідач, яка є її донькою, ніколи не отримувала за укладеним договором позики грошових коштів, а сам договір було укладено нею під тиском заінтересованих в даному правочині осіб, і тому не повинна відповідати за зобов'язаннями по поверненню боргу, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки зазначенні доводи не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, а факт укладення договору позики не спростований відповідачем та апелянтом належними і допустимими доказами та не оспорюється у відповідності до вимог чинного законодавства.

Під час укладення договору позики були дотримані вимоги ч.1 ст.1047 ЦК України щодо письмової форми договору позики і складання позичальником розписки або іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми є правом, а не обов`язком сторін договору позики і відсутність такого документу за наявності письмового договору позики не є безумовною підставою для висновку про безгрошовість договору позики.

У зв'язку з викладеним посилання апелянта на відсутність доказів фактичної передачі позичальником коштів є безпідставним і таким, що не відповідає вимогам ст.1047 ЦК України, згідно з якими на підтвердження позикових відносин може бути представлений як договір позики, так і письмова розписка про позику.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 21 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: